Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

ня шкоди після закінчення посягання особа здійснила у стані сильного душевного хвилювання, викликаного суспільне небезпечним посяганням.

19. Співмірність захисту характеризує межі необхідної оборони, які хоча прямо і не названі в законі, проте висновок про них можна зробити виходячи з частин 1 і 3 ст. 36 КК. Так, відповідно до ч. 1 заподіяна посягаючому шкода повинна бути необхідною і достатньою у даній обстановці для негайного відвернення або припинення посягання, а з ч. З випливає, що заподіяна посягаючому тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження) повинна відповідати двом обставинам, взятим у єдності: 1) небезпечності посягання і 2) обстановці захисту. Отже, заподіяння посягаючому смерті або завдання йому тяжкого тілесного ушкодження визнається співмірним, якщо ця тяжка шкода була необхідною і достатньою для негайного відвернення або припинення посягання і водночас відповідала небезпечності посягання та обстановці захисту.

Щодо іншої шкоди (тілесних ушкоджень середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень, пошкодження чи знищення майна тощо), то її заподіяння в стані необхідної оборони завжди визнається правомірним.

20. Спричинення смерті або тяжких тілесних ушкоджень тому, хто посягає, визнається шкодою, необхідною і достатньою для негайного відвернення або припинення його посягання, якщо заподіяння менш тяжкої шкоди могло призвести в даній обстановці до неефективного захисту, тобто до того, що посягання розпочалося 6 або продовжувалося.

Зазначена шкода повинна також відповідати небезпечності посягання та обстановці захисту. Така відповідність має відносний характер. Закон не вимагає рівності або пропорційності між, з одного боку, заподіяною посягаючому тяжкою шкодою (смертю або тяжкими тілесними ушкодженнями), а з іншого — небезпечністю посягання та обстановкою захисту.

Для визнання захисту співмірним достатньо, щоб була відсутня явна (очевидна) невідповідність між тяжкою шкодою, заподіяною посягаючому, і небезпечністю його посягання та обстановкою захисту від цього посягання.

21. Небезпечність посягання — це якісна та кількісна оцінка, яку дає йому той, хто захищається, а також правозастосовний орган.

Небезпечність посягання визначається: а) цінністю блага, що охороняється законом, і на яке спрямоване посягання (життя, здоров’я, власність, тілесна недоторканність, суспільний порядок тощо) і б) реальною загрозою заподіяння шкоди цьому благу з боку посягаючого. Безумовно, велику суспільну небезпеку становлять посягання на життя, здоров’я, свободу, честь і гідність людини, її безпеку, недоторканність її власності і житла. Порівняно менш небезпечними є посягання на громадський порядок, недоторканність державних кордонів, порядок управління тощо.

Очевидно, що заподіяння тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних уш-коджень) посягаючому співмірне лише з посяганнями, що становлять велику суспільну небезпеку (наприклад, при захисті життя, здоров’я, власності та ін.).

22. Заподіяна посягаючому шкода повинна бути співмірною не тільки з небезпечністю посягання, й з обстановкою захисту.

Обстановка захисту визначається реальними можливостями і засобами того, хто захищається, для негайного відвернення або припинення посягання. Характер такої обстановки залежить від реального співвідношення сил, можливостей і засобів особи, що захищається, і особи, яка посягає. Верховний Суд України рекомендує в цих випадках враховувати місце і час нападу, його раптовість, неготовність для його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищається, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров’я) та інші обставини справи (п. 5 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р.).

Сукупність цих обставин може різним чином вплинути на характер обстановки захисту. В одних випадках вона може скластися відносно сприятливо для особи, яка захищається, а частіше навпаки — на користь того, хто

посягає (це так звана несприятлива обстановка захисту).

Відносно сприятливою слід визнавати таку обстановку захисту, за якої особа, яка обороняється, фактично має явну перевагу над особою, яка посягає. За такої обстановки особа, яка обороняється, повинна усвідомлювати, що для забезпечення ефективного захисту немає явної необхідності заподіювати посягаючому тяжку шкоду (смерть або тяжкі тілесні ушкодження), а необхідно і достатньо завдати, наприклад, удару, побоїв, заподіяти легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, пошкодити чи знищити майно тощо. На це звертає увагу і Верховний Суд України, пропонуючи з’ясовувати у справі, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільне небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання (п. 2 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р.).

Якщо особа, яка захищається, мала таку можливість, то вона повинна скористатися нею. Тому співмірним у такому випадку повинен визнаватися такий захист, під час якого посягаючому заподіюється нетяжка шкода (наприклад, тілесні ушкодження середньої тяжкості), незалежно від ступеня небезпечності вчиненого посягання. Заподіяння тяжкої шкоди є перевищенням меж необхідної оборони, оскільки така шкода явно не відповідає обстановці захисту.

Несприятливою для особи, що обороняється, слід вважати таку обстановку захисту, за якої її реальні можливості щодо негайного відвернення чи припинення суспільне небезпечного посягання є відносно рівними, а тим більше поступаються можливостям нападника. За такої обстановки особа, що захищається, щоб успішно відвернути чи припинити посягання, змушена заподіювати нападаючому тяжку шкоду. Така шкода є виправданою, бо тільки вона спроможна відвернути чи припинити посягання, але за умови, що посягання становить велику суспільну небезпеку. Це пояснюється тим, що заподіяння шкоди посягаючому повинно відповідати не тільки несприятливій обстановці захисту, а й небезпечності посягання.

Так, співмірним слід визнати захист, здійснений М. Він о восьмій годині вечора повертався додому, коли ж порівнявся з оголеним до пояса незнайомим п’яним парубком Я., той раптово напав на нього і безпричинно побив, заподіявши легкі тілесні ушкодження, а потім переслідував, погрожуючи вбивством. М. витягнув із кишені ніж і крикнув, щоб Я. до нього не підходив, але той, вигукнувши «Вб’ю», впритул наблизився до М. Останній ткнув Я. ножем і поранив його в груди з ушкодженням лівого шлуночка серця. Внаслідок цього потерпілий тут же номер. У даному випадку у М. були всі підстави вважати, що в діях Я. міститься реальна загроза його здоров’ю та життю, оскільки той, будучи молодим за віком і фізично сильним, поводився дуже агресивно, побив М., вибив йому зуб. У свою чергу, М. — хвора людина, має вроджений порок серця, побоювався, що не зможе захистити себе іншими засобами, хоча і намагався втекти. За таких обставин очевидно, що М. діяв у неснриятлививій обстановці захисту і заподіяв Я. тяжку шкоду (смерть), що відповідала вчиненому ним посяганню на життя та здоров’я М.