Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

11. Передбачені КК види звільнення від кримінальної відповідальності залежно від того, правом чи обов’язком суду є таке звільнення, поділяються на два види: обов’язкові і необов’язкові (факультативні). Факультативним є звільнення, передбачене ст. 47 (передача на поруки) і ст. 48 (зміна обстановки) ч. 1 ст. 97 КК (примусові заходи виховного характеру). Це означає, що за наявності підстав, передбачених зазначеними статтями, суд вправі, але не зобов’язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності. При цьому, однак, якщо суд відмовляє у звільненні особи від кримінальної відповідальності, він повинен мотивувати таку відмову. В усіх інших випадках вимога КК про звільнення від кримінальної відповідальності є імперативною, тобто зобов’язує суд звільнити особу від кримінальної відповідальності (наприклад, при дійовому каятті або примиренні з потерпілим, а також після закінчення строків давності і при спеціальних видах звільнення, передбачених в Особливій частині КК, за винятком звільнення, передбаченого ч. 4 ст. 401 КК).

12. Звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути безумовним та умовним. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності остаточно, безповоротно. Таке звільнення не ставиться в залежність від подальшої поведінки особи після ухвалення рішення про її звільнення. Якщо, наприклад, особа, яка була звільнена судом від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК, після цього вчинить новий злочин, ця обставина не може вплинути на раніше прийняте рішення про звільнення її від відповідальності. З цього погляду всі види звільнення від кримінальної відповідальності є безумовними, крім двох, а саме: звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи або організації (ст. 47 КК) та звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітньої особи із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК). У випадку, передбаченому ст. 47 КК, особа звільняється від кримінальної відповідальності під умовою, що протягом року виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. Якщо ж ні, то вона притягається до кримінальної відповідальності за раніше вчинений нею злочин. Згідно зі ст. 97 КК неповнолітня особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона не ухилятиметься від застосування до неї примусових заходів виховного характеру. У противному разі ці заходи відміняються і особа притягається до кримінальної відповідальності.

13. Звільнення особи, що вчинила злочин, від кримінальної відповідальності має індивідуальний характер. Звільнення однієї особи не впливає на подібне рішення щодо іншої особи. Нарешті, не можна приймати рішення про звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, якщо не встановлена особа, що вчинила злочин.

14. При вирішенні питання щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності суд зобов’язаний з’ясувати думку потерпілого, але ця думка не є обов’язковою для суду (ст. 12 КПК), за винятком випадків, передбачених ст. 46 КК, коли згода потерпілого на примирення з винною особою є обов’язковою умовою звільнення цієї особи від кримінальної відповідальності.

15. Процесуальною формою звільнення від кримінальної відповідальності є винесення судом постанови про закриття провадження у кримінальній справі.

Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється КПК (статті 7—72, 8—111) та законом про оголошення певної амністії.

Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

1. Передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК є: 1) вчинення нею злочину саме невеликої тяжкості та 2) вчинення цього злочину вперше.

2. Особа вважається такою, що вчинила злочин невеликої тяжкості, якщо її діяння було кваліфіковане за статтею або відповідною частиною статті КК, санкція якої передбачає максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м’яке покарання, тобто покарання, яке в ст. 51 КК передбачене в пунктах 1-10 (див. коментар до ч. 2 ст. 12 КК).

3. КК 2001 р. налічує більше 200 злочинів, які згідно з ч. 2 ст. 12 КК відносяться до злочинів невеликої тяжкості. Вони знаходять своє місце у ‘всіх розділах Особливої частини, крім Розділу І «Злочини проти основ національної безпеки України».

4. Злочином невеликої тяжкості як передумовою застосування ст. 45 КК визнається не тільки закінчений злочин, а й замах на такий злочин, оскільки згідно зі ст. 16 КК санкцією незакінченого злочину є санкція відповідної статті Особливої частини КК, що передбачає закінчений злочин невеликої тяжкості. Разом з тим не може визнаватися зазначеною передумовою приготування до такого злочину, оскільки згідно з ч. 2 ст. 14 КК готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

5. При визначенні особи такою, що вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, необхідно виходити, перш за все, з етимологічного значення цього поняття, а саме: такою визнається особа, яка фактично вчинила злочин перший раз. Разом з тим, при вирішенні цього питання слід враховувати і кримінально-правовий зміст поняття «вчинення злочину вперше». Це означає, що особа визнається такою, що вчинила злочин невеликої тяжкості вперше і у випадку, якщо злочин фактично був вчинений нею хоча і не перший раз, але на день його вчинення існували юридичні підстави, що виключали можливість визнання вчинення злочину повторним або рецидивом злочинів. Це має місце, зокрема, якщо за раніше вчинений злочин: а) особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими КК (в тому числі у зв’язку із закінченням строків давності), згідно з законом про амністію чи на підставі акта про помилування (див. коментар до ч. 4 ст. 32 та статей 44 і 49 КК); б) особа хоча і була засуджена, однак на момент вчинення нового злочину судимість було погашено або знято (див. коментар до статей 88, 89, 91 КК); в) особа не підлягає кримінальній відповідальності, оскільки злочинність раніше вчиненого діяння, скасована новим кримінальним законом (див. коментар до ст, 5 КК).

6. Вчинення тривалого злочину (наприклад, ухилення від сплати аліментів на утримання дітей — ч. 1 ст. 164 КК) або продовжуваного злочину (наприклад, вчинення у кілька прийомів шахрайства — ч. 1 ст. 190 КК) не є перепоною для застосування ст. 45 КК, оскільки зазначені злочини не утворюють повторності злочинів.