Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

2. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

3. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

1. Відповідно до ч. 6 ст. 41 КК Конституції України конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Цей конституційний припис реалізований у ст. 59 КК, відповідно до якої конфіскація майна є додатковим покаранням (ч. 2 ст. 52 КК) і полягає в примусовому безоплатному вилученні за вироком суду у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

2. Конфіскації підлягає тільки те майно, яке є власністю засудженого, у тому числі і та його частина, що належить йому в спільній власності з іншими особами. До складу такого майна можуть входити речі, предмети, грошові кошти, внески в банках, акції, облігації, векселі, чеки, сертифікати та інші цінні папери.

Перелік майна, яке не підлягає конфіскації за вироком суду, визначається законом України (ч. З ст. 59 КК) і на даний час вміщений у додатку до КК.

3. Конфіскація майна може бути повною або частковою (ч. 1 ст. 59 КК). Тому суд повинен зазначити у вироку, конфіскується все або тільки частина майна засудженого. Якщо конфіскації підлягає лише частина майна засудженого, то суд зобов’язаний зазначити у вироку, яка саме частина майна конфіскується, або повинен перелічити предмети, що конфіскуються, із зазначенням їх індивідуально-визначених ознак (найменування, марки, номера тощо). Заміна конфіскації і майна оплатою його вартості законом не передбачена.

4. Конфіскація майна належить до числа безстрокових (одноактних) покарань і вважається виконаною з моменту вилучення майна та його передачі відповідним фінансовим органам держави. Однак у тих випадках, коли після виконання вироку в частині конфіскації всього належного засудженому майна виявляється неконфісковане майно, воно може бути вилучене за умови, якщо воно: а) було отримане засудженим до постановлення вироку; б) отримане після постановлення вироку, але на кошти, які підлягають конфіскації; в) не закінчилися строки давності виконання обвинувального вироку, встановлені ст. 80 КК (ст. 25 «Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань»).

5. Конфіскація майна належить до числа загальних (універсальних) покарань і по суті може бути застосована до будь-якої особи.

6. Порядок призначення цього додаткового покарання встановлений у ч. 2 ст. 59 КК, відповідно до якої конфіскація майна встановлюється за тяжкі (ч. 4 ст. 12 КК) та особливо тяжкі (ч. 5 ст. 12 КК) корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК.

Отже, відповідно до закону конфіскація майна може бути призначена лише за умови, якщо: а) вчинений особою злочин є тяжким або особливо тяжким; б) цей тяжкий або особливо тяжкий злочин є корисливим’, в) це додаткове покарання передбачене в санкції статті Особливої частини КК, яка встановлює відповідальність за корисливий тяжкий або особливо тяжкий злочин.

7. У санкціях статей Особливої частини КК конфіскація майна може бути передбачена як обов’язкове (наприклад, частини 2 та 3 ст. 368 КК) або як факультативне (наприклад, ч. 2 ст. 233 КК) додаткове покарання. У першому випадку суд зобов’язаний призначити це додаткове покарання і може відмовитися від його призначення лише на підставі ч. 2 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК). У другому випадку питання про доцільність призначення конфіскації майна вирішується за розсудом суду. Обговорюючи в цьому випадку питання про призначення конфіскації, суд повинен враховувати, що невиявлене майно на момент постановлення вироку саме по собі не є перешкодою для призначення цього додаткового покарання, оскільки майно, що підлягає конфіскації, може бути виявлене і при виконанні або навіть після виконання вироку (див. п. 4 коментарю до ст. 59 КК).

8. Проте конфіскація майна не може бути призначена судом у тих випадках, коли особа звільняється від відбування основного покарання з випробуванням (статті 75, 77 КК), навіть якщо в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний, вона передбачена як обов’язкове додаткове покарання (див. коментар до статей 75 та 77 КК). Застосовуючи, наприклад, ст. 75 КК при засудженні особи за ч. 1 ст. 209 КК, суд не має права призначити конфіскацію майна, хоча остання і фігурує в санкції ч. 1 ст. 209 КК як обов’язкове додаткове покарання.

9. Засуджений може бути звільнений від конфіскації майна на підставі ч. 1 ст. 79, ст. 86 КК, якщо на день звільнення від покарання або вступу в силу закону про амністію вирок у частині конфіскації майна ще не був виконаний.

10. Від конфіскації майна, яка передбачена у ст. 59 КК як додаткове покарання, слід відрізняти так звану спеціальну конфіскацію, яка не є кримінальним покаранням й тому не передбачена у вичерпному переліку їх видів у ст. 51 КК.

Спеціальна конфіскація є мірою процесуального примусу, яка розповсюджується на предмети, що визнані речовими доказами за справою (ст. 78 КПК), і застосовується на підставі ст. 81 КПК щодо: а) знарядь та засобів вчинення злочину; б) виявлених у винного речей, що вилучені з обігу; в) грошей, цінностей та інших речей, що здобуті чи нажиті злочинним шляхом; г) грошей, цінностей та інших речей, що служили об’єктом (предметом) злочинних дій. Зазначене майно вилучається у винного і в одних випадках звертається в прибуток держави (конфіскується), в інших — знищується, а в третіх — повертається його законним володільцям.

11. Проте спеціальна конфіскація може бути застосована судом не тільки на підставі ст. 81 КПК, оскільки вона передбачена і в ряді санкцій статей Особливої частини КК (наприклад, частини 1 та 2 ст. 176, статті 201, 204, 209, 300, ЗОЇ). Водночас, як у тих випадках, коли питання про спеціальну конфіскацію вирішується на підставі ст. 81 КПК, так і у тих, коли ця міра процесуального примусу фігурує безпосередньо в санкції статті Особливої частини КК, її застосування є обов’язковим для суду і не залежить від того, яке основне чи додаткове покарання призначене засудженому вироком.

12. Відповідно до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. виконання покарання у виді конфіскації майна покладено на Державну виконавчу службу.

13. Покарання у виді конфіскації майна до неповнолітніх не застосовується (ст. 98 КК).

14. Приховування майна, що підлягає конфіскації, має наслідком відповідальність за ст. 388 КК, а заволодіиня конфіскованим майном, вчинене особою, якій воно було ввірене на збереження, тягне за собою відповідальність за ст. 191 КК.