Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Ми тут згадували іншу чарівну паличку — паличку, що переходить з рук у руки завдяки вбивству. Коли Відомо—Хто зрозумів, що моя чарівна паличка зробила щось дивне, він прийшов вас розпитати про ту іншу паличку?

— Звідки ти це знаєш? Гаррі не відповідав.

— Так, прийшов, — прошепотів Олівандер. — Він хотів довідатися все, що я знаю про чарівну паличку, яку називають жезлом Смерті, паличкою Долі або ж бузиновою паличкою.

Гаррі скоса зиркнув на Герміону. Вона була вражена.

— Темному Лорду, — сказав Олівандер тихим переляка ним голосом, — завжди подобалася та чарівна паличка, що я йому зробив… тис і феніксова пір'їна, тринадцять з поло виною дюймів… аж поки не виявив зв'язку між серцевинами— близнюками. Тепер він шукає іншу, потужнішу, паличку, яка допоможе йому здолати твою.

— Але він скоро довідається, якщо ще не довідався, що моя чарівна паличка зламана, і полагодити її неможливо, — неголосно промовив Гаррі.

— Ні, Гаррі! — злякано заперечила Герміона. — Він цього не може знати! Звідки він може?…

— Пріорі інкантатем, — пояснив Гаррі. — Ми покинули твою, Герміоно, чарівну паличку і мою тернову паличку у Мелфоїв. Якщо вони їх належно оглянуть, якщо примусять відтворити останні закляття, наслані паличками, то побачать, що твоя чарівна паличка зламала мою, побачать, як ти марно намагалася її полагодити, і зрозуміють, що відтоді я користувався терновою паличкою.

Той ледве помітний рум'янець, що з'явився було на її щоках після прибуття сюди, знову зник. Рон кинув на Гаррі докірливий погляд і сказав:

— Не треба зараз цим журитися…

Але містер Олівандер не дав йому договорити.

— Темний Лорд шукає тепер бузинову паличку не тільки для того, щоб знищити тебе, містере Поттер. Він прагне нею заволодіти, бо вірить, що стане тоді по—справжньому невразливим.

— І стане?

— Власник бузинової палички повинен завжди боятися нападу, — сказав Олівандер, — проте сама думка про Темного Лорда з жезлом Смерті… це колосально.

Гаррі раптом пригадалася їхня перша зустріч, коли він не збагнув, подобається йому Олівандер чи ні. Навіть зараз, після Волдемортових катувань і ув'язнення, думка, що Темний Лорд оволодіє цією чарівною паличкою, не тільки лякала майстра, а й захоплювала.

— То ви… ви, містере Олівандер, серйозно вважаєте, що така чарівна паличка існує? — запитала Герміона.

— О, так, — підтвердив Олівандер. — Причому цілком можливо простежити шлях цієї чарівної палички протягом усієї історії. Існують, звісно, певні прогалини, досить довгі періоди, коли вона зникала, її тимчасово губили чи ховали, але невдовзі вона завжди з'являлася. Вона має певні визначальні характеристики, і хто вивчав мистецтво виготовлення чарівних паличок, їх легко впізнає. Є старі записи, деякі трохи туманні, зроблені мною та іншими майстрами чарш—них паличок для кращого розуміння й вивчення нашого ремесла. Вони доволі достовірні.

— То ви… ви не думаєте, що це просто казка чи міф? — з надією запитала Герміона.

— Ні, — заперечив Олівандер. — Я не знаю, чи неминуче треба скоїти вбивство, щоб оволодіти нею. її історія кривава, але, можливо, це тому, що вона така бажана річ, що збурює чаклунські пристрасті. Неймовірно потужна, небезпечна, коли потрапляє в лихі руки, вона незмінно вабила своєю могутністю всіх нас, хто вивчав можливості чарівних паличок.

— Містере Олівандер, — запитав Гаррі, — це ви сказали Відомо—Кому, що бузинова паличка була в Ґреґоровича?

Олівандер зблід іще більше — якщо це було можливо. Він тепер нагадував примару. —Але як ти це… звідки ти?… — ковтнув він слину.

— Хай вас не турбує, звідки я це знаю, — сказав Гаррі й на мить заплющив очі, коли запалав його шрам, і він на кілька секунд побачив головну вуличку Гоґсміда, ще темну, бо школа лежала набагато північніше. — Ви сказали Відомо—Кому, що Ґреґорович мав цю чарівну паличку?

— Це були чутки, — прошепотів Олівандер. — Чутки, що ходили багато років тому, задовго до твого народження! Я думаю, Ґреґорович сам їх поширював. Ти ж розумієш, як сприяли його бізнесу розмови про те, що він досліджував і відтворював властивості бузинової палички!

— Так, я розумію, —погодився Гаррі. Він звівся на ноги. — Містере Олівандер, останнє запитання, і відпочивайте. Що вам відомо про Смертельні реліквії?

— Про… про що? — пробурмотів спантеличений майстер чарівних паличок.

— Про Смертельні реліквії.

— Боюся, що я й гадки не маю, про що ти говориш. Це також пов'язане з чарівними паличками?

Гаррі пильно вдивився в його запале обличчя й повірив, що Олівандер не прикидається. Він справді не чув про реліквії.

— Дякую вам, — сказав Гаррі. — Дуже вам дякую. Відпо чивайте.

Олівандер був вражений.

— Він мене катував! — зойкнув він. — Закляттям "Круці—атус"… ти й уявити собі не можеш…

— Я можу, — заперечив Гаррі. — Ще й як можу. Відпочивайте, будь ласка. Дякую за все, що ви нам розповіли.

Він повів Рона й Герміону сходами донизу. Проходячи повз двері кухні, побачив Білла, Флер, Луну й Діна — вони сиділи за столом і пили чай. Усі подивилися на Гаррі, та він лише кивнув їм головою і вийшов надвір, у сад. Рон і Герміона — за ним. Попереду виднівся червонястий горбок землі над могилою Добі, і Гаррі пішов до нього, а біль у голові ставав дедалі нестерпніший. Були потрібні величезні зусилля, щоб заблокувати видіння, але він знав, що недовго ще йому чинити опір. Дуже скоро він піддасться цим видінням, щоб перевірити, чи його припущення правильні. Потрібне ще одне невеличке зусилля, щоб усе пояснити Ронові й Герміоні.

— Ґреґорович володів бузиновою паличкою дуже давно, — сказав він. — Я бачив, як Відомо—Хто його шукав. А коли знайшов, то виявив, що в Ґреґоровича палички вже нема, її в нього вкрав Ґріндельвальд. Як Ґріндельвальд довідався, що вона була у Ґреґоровича, я не знаю… але якщо сам Ґреґорович був такий дурний, що поширював ці чутки, то довідатись було неважко.

Волдеморт був біля воріт Гоґвортсу Гаррі бачив, як він там стоїть, і ще бачив ліхтар, що погойдувався в досвітній темряві щораз ближче.

— І Ґріндельвальд скористався бузиновою паличкою, щоб стати всемогутнім. Та коли він уже був на вершині своєї могутності, Дамблдор зрозумів, що лише він зможе його зупинити, і він зіткнувся з Ґріндельвальдом у двобої, пере міг його й заволодів бузиновою паличкою.

— Дамблдор заволодів бузиновою паличкою? —здивувався Рон. — А де ж тоді… де вона зараз?

— У Гоґвортсі, — відповів Гаррі, силкуючись залишатися з ними в садочку на вершині кручі.

— То гайда туди! —вигукнув Рон. — Гаррі, треба її забрати, поки він не забрав!

— Уже пізно, — заперечив Гаррі. Він нічого не міг з собою вдіяти, лише обхопив руками голову, наче це допомагало опиратися. — Він знає, де вона. Він уже там.