Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Він думав, що знов опинився у минулому — з вами і з Ґріндельвальдом, я знаю, — сказав Гаррі, пригадуючи, як ридав і благав пощади Дамблдор. — Він думав, що бачить, як Ґріндельвальд калічить вас і Аріану… це були для нього страшні муки, якби ви побачили його тоді, то ніколи б не казали, що він був вільний.

Еберфорс розглядав свої жилаві руки й наче нічого не чув. Після довгої мовчанки сказав:

— Звідки ти можеш знати, Поттере, що ти його цікавив більше, ніж "загальне благо"? Як ти знаєш, що він би не пожертвував тобою так сама легко, як і сестричкою?

Наче уламок криги пронизав серце Гаррі.

— Я в це не вірю. Дамблдор любив Гаррі, — сказала Герміона.

— Чого ж він тоді не порадив йому заховатися? — відрізав Еберфорс. — Чого ж не підказав, як урятуватись, як вижити?

— Бо іноді, — відповів Гаррі, перш ніж Герміона зібралася з думками, — треба думати про щось більше, ніж власна безпека! Іноді потрібно думати про загальне благо! Бо це війна!

— Тобі ж тільки сімнадцять, хлопче! —Я повнолітній і боротимусь далі, навіть якщо ви здалися!

— Хто сказав, що я здався?

— "Ордену Фенікса немає", — повторив його слова Гаррі. — "Відомо—Хто переміг, це кінець, а хто вдає, ніби цього не сталося, дурить сам себе".

— Я не кажу, що мені це подобається, але це правда!

— Ні, неправда, — заперечив Гаррі. — Ваш брат знав, як знищити Відомо—Кого, і передав це знання мені. Я не зупинюся, поки не переможу… або не помру. Не думайте, ніби я не знаю, чим це все може закінчитись. Я вже багато років це знаю.

Він очікував, що Еберфорс почне глузувати чи сперечатися, але той промовчав, хіба що спохмурнів ще дужче.

— Нам треба потрапити в Гоґвортс, — знову повторив Гар рі. — Якщо ви не можете нам допомогти, то ми дочекаємося світанку, дамо вам спокій і самі знайдемо вихід. Але якщо ви можете допомогти… то зараз непогана нагода про це сказати.

Еберфорс прикипів до крісла й дивився на Гаррі такими схожими на братові очима. Нарешті прокашлявся, встав, обійшов столик і підійшов до портрета Аріани.

— Ти знаєш, що робити, — сказав він.

Вона всміхнулася, відвернулась і кудись пішла, але не так, як це завжди роблять персонажі інших портретів — за край рами — ні, вона пішла довгим тунелем, намальованим за її спиною. Вони дивилися, як віддаляється худорлява постать, поки її не поглинула темрява.

— Е—е… що?… — почав було Рон.

— Туди зараз веде лише один шлях, —пояснив Еберфорс. — Усі старі таємні переходи зараз перекрито з обох боків, дементори стоять на всіх мурах, а в самій школі, як я знаю зі своїх джерел, ходять патрулі. Школу ще ніколи так потужно не охороняли. Не знаю, як ви собі думаєте щось зробити, потрапивши всередину, коли Снейп — директор, а та парочка Керроу — його заступники?… Втім, вам видніше. Ви ж кажете, що готові вмерти.

— Ой, що це?… — насупилася Герміона, дивлячись на Аріанин портрет.

Наприкінці намальованого тунелю знову з'явилася крихітна біла цяточка, і стало видно, що це повертається Аріана, з кожним кроком більшаючи. Та вона йшла не сама — з нею був ще хтось, вищий за неї, що кульгав поруч, помітно схвильований. Волосся в нього було довжелезне, на обличчі яріли глибокі рани, а одяг був пошматований і подертий. Постаті наближались, більшали, і нарешті на портреті стало видно тільки голови й плечі. Потім увесь портрет відхилився від стіни, наче маленькі дверцята, відкриваючи вхід у справжній тунель. І з нього виліз не хто інший, як Невіл Лонґботом — з довжелезним волоссям, порізаним лицем і в подертому одязі. Він зістрибнув з каміна й радісно вигукнув:

— Я знав, що ти прийдеш! Я знав це, Гаррі!

— Невіле… що за виг… як?… Однак Невіл уже помітив Рона з Герміоною й пригортав їх

до себе, захоплено щось вигукуючи. Що довше дивився Гаррі на Невіла, то краще роздивлявся, в якому той кепському стані. Одне око розпухле й жовто—фіолетове, обличчя порізане, та й уся його занедбаність свідчила, що він зараз живе в суворих умовах. Та попри все, Невілове пом'яте лице світилося щастям, коли він випустив з обіймів Герміону і знову сказав:

— Я знав, що ви прийдете! Увесь час казав Шеймусові, що рано чи пізно так буде!

— Невіле, що з тобою?

— Що? Це? — Невіл недбало махнув головою, не надаючи великого значення своїм ранам. — Та то ще нічого. У Шеймуса гірше. Побачите. То що, гайда? О, — зиркнув він на Еберфорса, — Еб, там ще кілька людей на підході.

— Ще кілька? — лиховісно перепитав Еберфорс. — Як це зрозуміти, Лонґботоме? У нас комендантська година, і все село зачакловане "котячим концертом"!

— Я знаю, тому вони і роз'являться прямо в шинку, — сказав Невіл. — Просто відправте їх у тунель, коли вони прибудуть, добре? Дуже вам дякую.

Невіл подав руку Герміоні й допоміг їй вилізти на камін і зайти в тунель. Рон поліз наступний, а за ним і сам Невіл. Гаррі глянув на Еберфорса.

— Не знаю, як вам і дякувати. Ви вже двічі нас врятували.

— Тепер самі про себе дбайте, — буркнув Еберфорс. — Утретє я вже, мабуть, не врятую.

Гаррі видерся на камін і поліз в отвір за Аріаниним портретом. По той бік були гладенькі кам'яні східці. Схоже було, що цей перехід існує вже багато років. Зі стін звисали мідні ліхтарі, а ґрунтова долівка була тверда і втоптана. Вони йшли і їхні тіні пливли за ними по стінах, наче крила.

— Давно тут цей тунель? — поцікавився Рон на ходу. — Його ж немає на Карті Мародера, правда, Гаррі? Мені здавалося, що під школою було тільки сім переходів.

— їх усі перекрили ще до початку навчального року, — повідомив Невіл. — Зараз туди потрапити неможливо, бо всі входи запечатано чарами, а на виходах чатують смерте—жери й дементори. — Він розвернувся й пішов спиною вперед, сяючи усмішкою й радіючи, що бачить друзів. — Але то таке… Краще скажіть — це правда? Що ви вдерлися в "Ґрінґотс"? І втекли на драконі? Усі тільки про це й говорять, Керроу недавно відлупцював Террі Бута, бо той під час вечері кричав про це на всю Велику залу!

— Так, це правда, —підтвердив Гаррі. Невіл радісно розреготався. —А що ви зробили з драконом?

— Відпустили на волю, — відповів Рон. — Хоч Герміона хотіла залишити його своїм домашнім звірятком…

— Не перебільшуй, Роне…

— А що ви взагалі робили? Казали, Гаррі, що ти просто переховуєшся, але я так не думаю. Мабуть, ти таки щось задумав.

— Задумав, — погодився Гаррі, — але розкажи нам, Невіле, про Гоґвортс, ми ж нічого не знаємо.

— Тут було… ну, це вже геть не той Гоґвортс, — пояснив Невіл і усмішка зів'яла на його обличчі. — Ви чули щось про парочку Керроу?