Тарас Шевченко - КОБЗАР

Тут можно читать онлайн Тарас Шевченко - КОБЗАР - бесплатно ознакомительный отрывок. Жанр: Книги. Здесь Вы можете читать ознакомительный отрывок из книги онлайн без регистрации и SMS на сайте лучшей интернет библиотеки ЛибКинг или прочесть краткое содержание (суть), предисловие и аннотацию. Так же сможете купить и скачать торрент в электронном формате fb2, найти и слушать аудиокнигу на русском языке или узнать сколько частей в серии и всего страниц в публикации. Читателям доступно смотреть обложку, картинки, описание и отзывы (комментарии) о произведении.
  • Название:
    КОБЗАР
  • Автор:
  • Жанр:
  • Издательство:
    неизвестно
  • Год:
    неизвестен
  • ISBN:
    нет данных
  • Рейтинг:
    4.75/5. Голосов: 81
  • Избранное:
    Добавить в избранное
  • Отзывы:
  • Ваша оценка:
    • 100
    • 1
    • 2
    • 3
    • 4
    • 5

Тарас Шевченко - КОБЗАР краткое содержание

КОБЗАР - описание и краткое содержание, автор Тарас Шевченко, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки LibKing.Ru

КОБЗАР - читать онлайн бесплатно ознакомительный отрывок

КОБЗАР - читать книгу онлайн бесплатно (ознакомительный отрывок), автор Тарас Шевченко
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Про те, що діялось на Украйні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей; надрукованого і критикованого нічого не читав, бо, здається, і нема нічого. Галайда вполовину видуманий, а смерть вільшанського титаря правдива, бо ще є люди, которі його знали. Ґонта і Залізняк, отамани того кровавого діла, може, виведені в мене не так, як вони були,- за це не ручаюсь. Дід мій, нехай здоров буде, коли зачина розказувать що-небудь таке, що не сам бачив, а чув, то спершу скаже: “Коли старі люди брешуть, то й я з ними”.

Панове субскрибенти!

“Бачимо, бачимо, що одурив, та ще хоче і одбрехаться!” Отак ви вслух подумаєте, як прочитаєте мої “Гайдамаки”. Панове громадо! далебі, не брешу. Ось бачите що! Я думав, і дуже хотілось мені надрукувать ваші козацькі імена рядочком гарненько; уже було і найшлося їх десятків зо два, зо три. Слухаю, виходить разномова: один каже - “треба”, другий каже - “не треба”, третій - нічого не каже. Я думав: “Що тут робить на світі?” Взяв та й проциндрив гарненько ті гроші, що треба було заплатить за аркуш надрукованого паперу, а до вас і ну писать оцю цидулу! Все б то це нічого! Чого не трапляється на віку! Все буває, як на довгій ниві. Та ось лихо мені на безголов'я! Єсть ще і такі паничі, що соромились свою благородну фамілію (Кирпа-Гнучкошиєнко-в) і надрукувать в мужицькій книжці. Далебі, правда!

Т. Шевченко

***

Вітер з гаєм розмовляє, Шепче з осокою, Пливе човен по Дунаю Один за водою. Пливе човен води повен, Ніхто не спиняє, Кому спинить - рибалоньки На світі немає. Поплив човен в синє море, А воно заграло,- Погралися гори-хвилі - І скіпок не стало. Недовгий шлях - як човнові До синього моря - Сиротині на чужину, А там - і до горя. Пограються добрі люди, Як холодні хвилі; Потім собі подивляться, Як сирота плаче; Потім спитай, де сирота,- Не чув і не бачив.

[1841, С.-Петербург]

Мар'яна-черниця

Оксані К…ко На пам'ять того, що давно минуло

Вітер в гаї нагинає Лозу і тополю, Лама дуба, котить полем Перекотиполе. Так і доля: того лама, Того нагинає; Мене котить, а де спинить, І сама не знає - У якому краю мене заховають, Де я прихилюся, навіки засну. Коли нема щастя, нема талану, Нема кого й кинуть, ніхто не згадає, Не скаже хоть на сміх: «Нехай спочиває; Тілько його й долі, що рано заснув». Чи правда, Оксано? чужа чорнобрива! І ти не згадаєш того сироту, Що в сірій свитині, бувало, щасливий, Як побачить диво - твою красоту. Кого ти без мови, без слова навчила Очима, душею, серцем розмовлять. З ким ти усміхалась, плакала, журилась, Кому ти любила Петруся співать. І ти не згадаєш. Оксано! Оксано! А я й досі плачу, і досі журюсь, Виливаю сльози на мою Мар'яну, На тебе дивлюся, за тебе молюсь. Згадай же, Оксано, чужа чорнобрива, І сестру Мар'яну рястом уквітчай, Часом на Петруся усміхнись, щаслива, І, хоч так як жарти, колишнє згадай.

Санкт-Петербург, ноября 22, 1841 року

І

У неділю на вигоні Дівчата гуляли, Жартували з парубками, Деякі співали - Про досвітки-вечірниці Та як била мати, Щоб з козаком не стояла. Звичайне, дівчата… То про своє все й співають, Яка про що знає… Аж ось з хлопцем старий кобзар В село шкандибає. В руках чоботи, на плечах Латана торбина У старого; а дитина! Сердешна дитина! Обідране; ледви-ледви Несе ноженята… (Достеменний син Катрусі). Дивляться дівчата… «Кобзар іде! Кобзар іде!» Та всі, якомога, Хлопців кинули, побігли Зустрічать сліпого! «Діду, серце, голубчику, Заграй яку-небудь. Я шага дам».- «Я - черешень». «Всього, чого треба,- Всього дамо… одпочинеш, А ми потанцюєм… Заграй же нам яку-небудь». «Чую, любі, чую… Спасибі вам, мої квіти, За слово ласкаве. Заграв би вам, та, бачите, Справи нема… справи. Учора був на базарі, Кобза зопсувалась… Розбилася…» - «А струни є?» «Тілько три осталось». «Та хоч на трьох яку-небудь». «На трьох… Ох, дівчата! І на одній колись-то грав, Та ба, вже не грати… Постривайте, мої любі, Трошки одпочину. Сядьмо, хлопче». Посідали. Розв'язав торбину, Вийняв кобзу, разів зо два Ударив по рваних. «Що б вам заграть? постривайте. Черницю Мар'яну- Чи чували?» - «Ні, не чули». «Слухайте ж, дівчата, Та кайтеся… Давно колись Була собі мати, Був і батько, та не стало; Осталась вдовою, Та й не молодою, І з волами, І з возами, Й малою дочкою. Росла дочка Мар'яна, А виросла, як панна,- Кароока І висока, Хоч за пана гетьмана. Стала мати гадати Та за пана єднати. А Мар'яна Не до пана Виходила гуляти, Не до пана старого, Усатого, товстого, А з Петрусем В гаю, в лузі Що вечора святого - Розмовляла, Жартувала, Обнімала, мліла… А іноді усміхалась, Плакала, німіла… «Чого ж плачеш, моє серце?» Петро запитає; Вона гляне, усміхнеться: «І сама не знаю…» «Може, думаєш, покину? Ні, моя рибчино, Буду ходить, буду любить, Поки не загину!..» «Хіба було коли в світі, Щиро що кохались, Розійшлися, не взялися Й живими остались? Ні, не було, мій голубе. Ти чув, що співають… То кобзарі вигадують, Бо, сліпі, не знають, Бо не бачать, що є брови Чорні, карі очі, І високий стан козачий, І гнучкий дівочий. Що є коси, довгі коси, Козацька чуприна… Що на мову на Петрову В глухій домовині Усміхнуся; скажу йому: «Орле сизокрилий, Люблю тебе й на сім світі, Як на тім любила». Отак, серце, обнімемось, Отак поцілую, Нехай вкупі закопають… Умру… не почую. Не почую…» Обнялися, Обнялись, зомліли… Отак вони любилися! На той світ хотіли Обнявшися переступить; Та не по їх стало! Щовечора сходилися, І мати не знала, Де Мар'яна до півночі І з ким розмовляє? «Воно мале ще, дитина, Нічого не знає». Угадала стара мати, Та не все вгадала, Знать, забула, що колись-то Сама дівувала. Угадала мати: Мар'яна-дитина Не знає, як треба на сім світі жить. Думала - ні люди, ані домовина З Петром не розрізнять… уміла любить. Думала, що тілько кобзарі співають, Бо, сліпі, не бачать карих оченят; Що тілько лякають молодих дівчат… Лякають, дівчата, правдою лякають! І я вас лякаю, бо те лихо знаю, Бодай його в світі нікому не знать - Того, що я знаю… Минуло, дівчата! Серце не заснуло, я вас не забув. Люблю вас і досі, як діточок мати, Буду вам співати, поки не засну. Тойді ж, мої любі, як мене не стане, Згадайте про мене, про мою Мар'яну; Я вам з того світа, любі, усміхнусь, Усміхнуся…» - та й заплакав. Дивились дівчата, Не питали, чого плаче? Та й нащо питати? Минулося. Помагало Ласкаве дівоче Щире слово… «Вибачайте…- Утер сліпі очі.- Вибачайте, мої любі, Нехотя журюся. Так от, бачите, Мар'яна З убогим Петрусем Щовечора розмовляла, І мати не знала, Дивувалась, що се таке Мар'яну спіткало? Чи не пристріт? Сяде шити - Не те вишиває; Замість Гриця, задумавшись, Петруся співає. Часом сонна розмовляє, Подушку цілує… Мати спершу сміялася, Думала - жартує, Потім бачить, що не жарти, Та й каже: «Мар'яно! Треба буде старостів ждать, Та, може, й од пана! Ти вже виросла нівроку, Уже й дівувала; Я вже думаю, що, бачиш…- Насилу сказала,- Що вже й заміж, коли теє…» «А за кого, мамо!?» «Хто вподоба, тому й оддам». Співає Мар'яна:

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать


Тарас Шевченко читать все книги автора по порядку

Тарас Шевченко - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки LibKing.




КОБЗАР отзывы


Отзывы читателей о книге КОБЗАР, автор: Тарас Шевченко. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Понравилась книга? Поделитесь впечатлениями - оставьте Ваш отзыв или расскажите друзьям

Напишите свой комментарий
x