Сборник - Меридіани (На украинском и русском языках)

— Ну, й дівчина! — посміхався капітан Новиков. — Бач, що вигадала: отак “перевіряти” почуття нареченого! Так як же, Федю, одружуєшся чи ні?

— Одружуюсь! — відчайдушно махнув рукою кучерявий реакторник. — На обох відразу, раз вони однакові. Після весілля одну наречену покладемо в камеру анабіозу, хай спить, доки постаріє друга, а потім поміняємо місцями…

Залпом вдарив дружній сміх астронавтів, а одна з Ларис кинулася до Феді і сердито вхопила його за чуба:

— Так ось як, ти міняєш мене на трансформацію?

— Вона! — щосили гукнув Федя. — Оцю й вибираю. Якщо до чуба наречена тягнеться, значить сімейне щастя вже починається!

Друга Лариса, зробивши запізні лий рух до Федорового чуба, раптом зробилася прозорою, потім її тінь захиталася і поволі на очах астронавтів перетворилася у велику кулю ірвітназа “ЛЯЛ-20”.

— Неймовірно! — ударив кулаком по твердій, мов сталь, оболонці кулі Корчак. — Тільки-но тут була людина і — нема її. А все ж справжня Лариса зреагувала на жарт Феді швидше, ніж її трансформація. Чому, ірвітназе?

— Трансформація була неповною, — прогудів металевий голос з глибини кулі. — Адже я залишив сили для зворотної трансформації. При повній — я, “ЛЯЛ-20”, вмер би, а жити залишалася б друга Лариса, точна “копія” першої.

— Отоді я й справді мав би щастя в квадраті! — весело запрошував Федя друзів до столу. — Сідайте, дорогі гості. Сьогодні начальник харчоблоку пригощає всіх вас дюжиною пляшок кримського вина “Червоний камінь”. За земним виміром часу йому нещодавно сповнилося двісті років!

— Хай же міцною буде ваша любов! — піднявся за столом капітан Чуєв!

Головний зал плазмольота першої сфери переповнений, як ніколи. Астронавти сидять в кріслах перед великим настінним екраном міжзоряного відеофону. До апаратури відеофону підключена сергусіянська установка передачі думок на відстань, а в її прозорій камері з блискучим шоломом на голові сидить Герман. Це він учора розшукав академіка Курганова і повідомив: “починається”! Що “починається” всім було відомо. Вчені корабля кілька тижнів чекали, коли в наймолодшому астронавтові “заговорить” пам’ять ірвітназів після опромінення його “ЛЯЛ-20”. Останній запевняв: якщо Герман перейме від нього бодай маленьку частку пам’яті про все бачене ним за 20 мільйонів земних років, то й цього цілком досить, щоб астронавти мали уявлення про ті Сонячні і планетні системи Крабовидної Туманності, Магеланової Хмари і зірки ЗС-273, де він встиг побувати. “ЛЯЛ-20” констатував, що сам він не зможе передати астронавтам зорові уявлення і душевні відчуття в комплексі, як це властиво людям, і тому передає свою пам’ять про своє минуле молодому представникові Землі. Що буде неясно, “ЛЯЛ-20” по можливості пояснить при перевірці.

Так, це була незвичайна перевірка здатності людини перейняти пам’ять дивної істоти, яка побувала так далеко, що всіх життів астронавтів не вистачило б на подорож туди, за мільйони парсеків від рідної Галактики!

— Почнемо? — запитав академік Курганов. Професор Петровський ствердно кивнув головою і обережно натиснув кнопку на пульті управління. В прозорій камері сергусіянської установки спалахнуло рожеве світло. Герман повернув голову, поглянув у зал, посміхнувся матері і повільно опустив на обличчя металеву маску. Тієї ж хвилини навколо шолома запалахкотів голубий ореол, а на екрані хитнулося невиразне зображення, Астронавти посміхнулися полегшено: на весь екран вимальовувався все чіткіший портрет матері Германа — Лан.

— Ще не переключився на далекі спогади, — прошепотів Сергій Вікторович Чуєв. — Матір згадує.

Та ось екран згас і кілька хвилин залишався темним і німим.

Зненацька тишу залу порушив тонкий свист. Різкий звук все наростав і наростав. А на екрані з’явилася світла пляма — куля ірвітназа “ЛЯЛ-20”. Вона летіла з неймовірною швидкістю, навколо в космічному мороці пропливали незнайомі сузір’я, ставали на “ребро” і знову загвинчувалися в спіралі Галактик, і лише дуже далекі зірки залишалися на місці.

— На цей політ до зоряної системи в “хвості” Крабовидної Туманності я витратив сімсот земних років. А ваш молодий астронавт “летить” дві хвилини і зараз буде біля мети, — механічно промовив “ЛЯЛ-20”. — Людський мозок чудово скорочує шлях. Все йде добре!

І справді. Екран став поступово світлішати. Кожен без пояснень розумів, що “ЛЯЛ-20” — це Герман, котрий на кораблі ірвітназів вже “дістався” атмосфери якоїсь планети. І тому чорний фон космосу тоне в сяйві розсіяного газами світла.

— Планета Безкрилих, — байдуже коментував “ЛЯЛ-20”. — Ми тоді спершу попали на неї, одну з чотирьох населених планет, що обертаються там навколо червоного гіганта, названого тутешніми жителями Світлом Життя. На всіх чотирьох планетах живуть крилаті розумні істоти, а на Планету Безкрилих з трьох інших переселені ті, хто навіть при високій освіті і широких знаннях не проявив за першу половину життя бодай невеличкої іскри таланту, самостійного творчого духу…

— Виходить, планета сірих і немічних душ? — похопився Федір Москаленко. — Нудота! Повертати від неї або пролітати її швидше! Юрію Олексійовичу, передайте це якось Германові.

— Це можна, — під дружній сміх присутніх згодився з Федором професор і заклацав кнопками пульту управління. Герман у своїй прозорій кабіні повів плечима. І хоч не видно було обличчя молодого астронавта, всі яскраво уявили веселий сміх Германа. А на екрані тим часом знову з’явилася чорна пелена космосу, повторилося наближення до іншої планети.

— Планета Дерзань, — повідомив “ЛЯЛ-20”. — Центральна в планетній системі Світла Життя. — Там мешкають найсвітліші розумом і найсильніші духом крилаті істоти лерги, або, по-вашому, — одержимі.

— Оце те, що треба! — тихо, але так, що всі почули, промовив академік Курганов. — Цікаво!

На екрані і справді одна за одною попливли картини, що змусили присутніх змовкнути.

Широкий схил гори, устелений килимами яскраво-голубої трави. Внизу за червоними скелями берега здіймаються жовті хвилі моря. Небо — сліпучо-біле, а хмари ледь зеленкуваті. Та ось на білому тлі неба з’являється кілька темних крапок. Вони поволі збільшуються, і стає ясно, що здалека до берега летять велетенські птахи. На земних чи сергусіянських пернатих вони не схожі. Це — лерги. Один з них зробив півколо у повітрі. В порівнянні з кулею ірвітназа, що постійно вимальовувалася в кутку екрану для сприйняття масштабності, лерг був щонайменше триметрового зросту. Довге чорно-синє волосся спадало з голови на плечі і трохи вигнуту спину, а зелені очі палахкотіли такою силою волі і розуму, що в них боязко було заглянути. Лерг спустився біля кулі ірвітназа, якусь хвилину уважно придивлявся до нього і раптом зник. Залишилися лише вм’ятини чотирипалих ніг на фіолетовому морському піску. Ще мить — і лерг з’явився з іншого боку кулі ірвітназа. Довгою рукою він торкнувся гладенької оболонки. А куля ірвітназа піднялася і непорушно застигла в повітрі, потім враз перетворилася з точну копію лерга. Справжній лерг захоплено вигукнув якесь слово, трансформація повторила його, і обоє про щось швидко заговорили. Потому знову з’явилася куля ірвітназа.