МАРИНА ПАВЛЕНКО - МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ

Підозрював же Найда, що вона — скажена!

Тож вони з Миколкою ґав не ловили. Ноги-лапи на плечі — й гаття!

В Халабуді ще довго обговорювали пригоду, передражнювали Товстуху і

сміялись, аж падали, аж надривали животи.

—

«Хоч ваші черевики дуже ґламурні, але шапочку можна було

підібрати моднішого хвасончику!» — кривлялась хлоп’яча тінь супроти свічки.

— ...«Не хвилюйтесь, прошу пана, хвармацевт вам причепить голову

назад!»

—

...«Забирайтесь, шановний, бо зараз нацькую на вас Анхвісу! Як

скажч своїй кицунечці: «Хвас!» — із вас тільки зернята посиплються!..»

Хоч Найді трохи й незатишно було моститись до сну не на пальті з куря-

чим ароматом, він робив це весело.

Бо ж хіба не дотепник його Миколка?!!

А пальто завтра Товстуха-чистьоха точно занесе на Смітник, і Найда знову

його притягне.

ПОМСТА

Найда так довго чекав цієї нагоди, що, дочекавшись, аж не повірив у неї.

За цей час перебрав безліч варіантів. Поцупити з Чіксиної сумки

Щоденника і розтерзати його серед шкільного дворища? Вимочити її портфеля

в найбруднішій калюжі? Натрусити бліх до пакета зі спортивною формою?

Заразити глистами? Привселюдно покусати? Покусати крадькома, але щоб знак

лишився навіки — як на його собачому серці?

Колись та Чікса дуже образила Найдиного Миколку.

Ну, ніяк не міг вибрати Найда. І не через кам’яну Миколчину байдужість

до того випадку. Еге ж, Найдин господар ніколи не згадував новенької з

паралельного класу, навіть не вимовляв її імені, але Найда нюхом чув, що те

мовчання — таки про неї, про Чіксу.

Ні, просто жодна з придуманих кар не здавалась доречною. Одна —

занадто м’яка, інша — надто велична як для нікчемної Чікси.

Однак час урешті настав.

У ці дні Миколка з Найдою приходять до Школи зарання. Похолоднішало,

і в Халабуді не дуже наспишся. Навіть під ватяною ковдрою, що її, наполовину

зітлілу од Вітчимової цигарки, Миколка з Найдою перетягли на Пустирище.

Таких «ранніх пташок» щоранку назбирується в шкільному дворі чимало.

Прибиральниць і Завгоспа не видко. Навіть Школу ще зачинено. Хлопці

борюкаються й кидаються портфелями, старшокласники покурюють з рукава і

видивляються на чікс, тобто на дівчат. Малі ж і великі чікси, тобто дівчата,

хихотять, базікають і крадькома поглядають то на хлопців, то у блискучі

кружальця, в яких їм себе видно, мовби у найпрозорішій відстояній калюжі.

Але щоранку і дівчата, і хлопці, найменші й найстарші, завмирають та

забувають про все на світі, коли до Школи підвозять Чіксу.

Вона висковзує з блискучої машини біля квадратно підстрижених кущів.

Павою пливе центральною алеєю через усе широченне Дворище до

шкільних Дверей.

У Чікси щоразу нове вбрання під або над шкільною формою, через раз

новий рюкзак і через два — нова мобілка.

Проте щоразу — той самий запах незнайомих країн і чогось солодкого, але

не цукерок. А ще — верескливий голос пещеної болонки. І крижаний погляд, у

якому ніколи не видно нічийого відображення, як-от у блискучих кружальцях

чи в найпрозорішій калюжі. У ньому тільки вона сама.

І на помсту сьогодні Чікса напросилась також сама.

Найда зосередив увесь свій гострий зір і вловив ще одну свіженьку деталь.

Щось зовсім непомітне визирало з-під холоші формених, хоч і модерних,

Чіксиних штанів.

Найда тихенько стрепенувся й тихенько пішов назирці.

Найда напружив увесь свій нюх: пахло вчорашнім днем. Напередодні,

скинувши колготи, Чікса ненароком залишила їх у шкільних штанях і там

забула!..

Найда напружив усю м’якість на подушечках своїх лап і безшумно

підкрався до Чіксиних ніг. Як тільки Чікса пригальмувала, читаючи «есемеску»,

легенько піймав зубами крайчик того вчорашнього дня, потягну-у-ув... — І

відпустив аж тоді, як виволік на пристойну довжину. Тепер він просто чемно біг

слідом, а безрозмірні колготи ривками стрибали за правим лакованим чобітком.

Проте Чікса не помітила, що її вчорашні колготи стали об’єктом здивова-

ної уваги всіх присутніх. Вона ішла, як завжди, задерши голову й ні до кого не

вітаючись.

А Найда весело трюхикав за нею і демонстративно прикидався, ніби хоче

колготи вхопити: граючись так, у дитинстві ловив усе, що ворушиться. Так досі

часом грається Товстушина кицька Анхвіса.

Малі й Старшокласники, навіть Завгосп і Директор, які з’явились у Дворі,

повитріщалися на процесію.

Чікса, купаючись у загальній увазі, навіть сповільнила крок.

Присутні почали перешіптуватись і переморгуватись.

Чікса ще більше запишалась і закопилила змащені липучим блиском губи.

Перед сходами Найда знов ухопив зубами колготок, гучно заскавулів —

ніби йому жаль покидати «здобич», і зупинився.

Чікса нарешті відчула щось не те. Загальмувала, озирнулась... І вклякла:

знизу на неї глузливо-покірно дивилося бридке, закошлане приблудне псисько.

І тримало в зубах, наче якийсь бальний шлейф, її ж, Чіксин, капроновий

колгот! Що тягнувся із її ж штанів!

Чікса розгубилась і не знала, гонити пса чи рятуватися від ганьби.

Аж тепер усі відверто розреготались.

— Ану пш-ш-шов геть, приблудо! С-с-собака! — болончасто заверещала

вона.

Найда хотів з гідністю покласти «шлейфа», але той засів на зубові. Чікса

вищала. Найда мотав головою, аж поки не наступив на колгота лапою. Той

відчепився і пес дременув до Миколки.

Уся школа зареготала ще дужче. Тільки Директор ледве тамував сміх. А

Завгосп геть-чисто забув, а може, просто сьогодні не хотів проганяти Найду.

Видно, та Чікса усіх дістала.

Чого повитріщались? — вигцала Чікса, намагаючись позбутись

«учорашнього дня». Капронові колготки тягнулись і ніяк не могли витягнутись

до кінця.

— Шмоток не бачили, чи що? — нервувала Чікса.

Найді, який тепер перетворився на суцільний слух, здалося, що її слова

адресувались насамперед Миколці, котрий цілком випадково і справді невинно

потрапив їй на очі.

Чікса зіжмакала колгот і, паленіючи, пострибала сходами й зникла у

Дверях.

Юрба теж помалу рушила у двері, сміючись та обговорюючи пригоду:

веселий настрій на весь день Школі був забезпечений, їй.

А Найда врешті може відітхнути спокійно і навіть десь піти на Яр —

відіспатись за всі тривожні години.

ЖІНКА ІЗ ЗАПАХОМ ЯБЛУК

Колись Дівчинка загубила свого хом’ячка Терточку.

А тепер Найда загубив свого Миколку.

Це ж треба: зовсім трохи загаявся на Смітнику й Миколки біля Школи вже

не застав!

Найда вже обганяв усі Двори, Вулиці й Пустирище!

Навіть до Миколчиного дому забігав, хоч там давно Миколкою і не пахло.