Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

чоловіка-зрадника шукає, життя на «Цариці Дніпра»

Що тепер робити?

не припиняється ані на мить!

Підсунула до дверей вбиральні тумбочку, всілася

Звісно, окрім того, про що шановна публіка не здо-

на неї зверху, щоби надійніше було.

гадується. Тому і веселиться на всю котушку.

100

101

Сонце на палубі гріє, чайки літають, хвилі погойду-

І обидва рішуче посунули до шезлонгу, в якому пре-

ють пароплав і несуть його пасажирів в солодке не-

красна княжна спала і за яким її служниця нудьгува-

робство, котре щасливцям на ці дні випало.

ла, за розвагами панів спостерігаючи.

Пані і панове бавляться наче діти.

Уклонився капітан низько, покашляв, аби княжну

Панянки черевички поскидали, стали колом і одна

розбудити.

одній згорнуту м’ячиком серветку кидають: кому во-

— Пані Вілінська, — каже з шанобливим остра-

на до рук потрапляє, той назву квітки каже, хто не

хом, — ось цей пан… Він… слідчий з розшукового від-

скаже — той програв!

ділу. З Петербургу…

— Неймовірне видовище, — шепоче князь до куп-

— І що? — з-під мереживної парасолі, що служни-

ця. — Парадиз!

ця тримає, питає княжна.

Потоваришували вони тут не на жарт, разом до ма-

Зачувши голос хазяйки, собачка з її колін скочила

дери прикладаються, разом за карти сідають, разом

і довкола Іполитових ніг застрибала.

від дружин ховаються. А дружинам і не до них!

Іполиту Вікентійовичу з собачками знатися не мож-

Пані то за шансоньє табуном ходять, то мліють від

на через алергію, котра до нестримного чихання при-

літературного читання письменника-інкогніто, то об-

зводить!

ступають дивовижну Ванду — дивляться, як вона ки-

Ногою її відштовхнув і каже максимально суворо:

тайські пейзажі з Дніпрових круч виробляє.

— Я б не хотів тут розмову вести. Справа важлива.

Усім весело.

Будьте ласкаві…

Крім княжни Анастасії. А, можливо, їй теж не сум-

І наполегливо руку їй подає.

но, просто сидить у шезлонзі, дрімає і теж життям на-

— Нічого не розумію, — холодно каже княжна. —

солоджується.

Про що йдеться?

Лише режисер з оператором тут працюють: ручку

Іполит мужньо витримав її погляд, хоч і спокусли-

накручують, цікаві сюжети виловлюють.

вим він був у своїй крижаній холодності — майже та-

— А ну вийдіть з кадру! — сердиться режисер, по-

кий, як у Мар’ї Матвіївни, — і вирішив на емоції не

мітивши, як хтось спиною прямо перед вічком став.

піддаватися.

Усю красу кадру зіпсував!

Звернувся до служниці:

А це — Іполит Вікентійович власною персоною.

— Вас я також попрошу пройти з нами!

Та ще й у супроводі капітана. Про щось перешіптують-

Та за серце схопилася. Ось воно, зрадів Іполит,

ся, дивлячись на пасажирів.

перша вірна реакція.

Капітан спочатку головою заперечливо похитав,

Треба продовжувати в тому ж напрямку, дякую-

а потім кивнув нарешті.

чи Мусі.

Оператору теж кивнув, мовляв, нас зараз не зні-

— Не будемо зчиняти галасу, панове, — благає ка-

майте!

пітан, посміхаючись публіці на всі боки фальшивою

102

103

посмішкою. — Благаю, ваше світлосте, послухатись.

Собачка княжни гавкає, за ноги її чіпає, в подолі

Це швидко, ненадовго…

сукні плутається.

Зневажливо княжна плечиками пересмикнула,

Княжна тонкими перстами за скроні взялася — мі-

підвелася.

грень.

Але руку слідчому з Петербургу подати не схотіла.

За дверима теж хтось стукати почав. Певно, чер-

Пішла.

ниці з приживалками свою пані виручати взялися.

Служниця за нею.

Аж раптом відчинилися двері.

— Пане капітане, проведіть, будь ласка, шановних

Входить у них Іполит Вікентійович, чемно кланя-

пані до кают-кампанії, — каже Іполит. — А я ще піду

ється:

третю пошукаю…

— Шановні пані…

Лизавета Павлівна не розгубилася, наступає на

* * *

нього з кулаками:

— Ти що-небудь розумієш? — приговорювала, нер-

— Я тобі покажу! Песиголовець! Супостат! Гаспид!

вово курсуючи з кутка в куток, княжна Анастасія.

Почекай, я тобі сала за комір заллю!

Хоча на відповідь не чекала.

Задкує від неї Іполит Вікентійович, втрачає присут-

Ольга сиділа за столом, голову схиливши, пальця-

ність бойового духу, надто велика ця пані — і вшир, ми перебираючи китиці скатертини. Зіщулилась уся, і в вишину, мов каріатида.

мов їжак перед хортом.

Але опанував себе, набрав поважного вигляду, по-

Княжна двері посмикала, обурилася:

серед кімнати став і у своїй звичній манері, за яку над

— Та вони ж нас зачинили!

ним генеральська донька насміхалася, промовляє:

Віяло дістала, обмахуватися почала.

— Шановні пані! Прошу дуже заспокоїтись! Маю

Аж тут двері відчинилися і в них влетіла купчиха

до вас важливе повідомлення. Отже… Прошу вас

Лизавета Павлівна, ніби її хтось ззаду штовхнув, —

усіх залишатися тут до з’ясування факту звинува-

і знову двері зачинилися.

чення у… У підозрі на… На замах, точніше ска зати —

За ними лише виття черниць та приживалок чутно.

на скоєний замах, що мав тяжкий наслідок щодо

А Лизавета Павлівна в зчинені двері продовжує

життя пана німецького посла гера Вільгельма фон

криком кричати:

Айзена!

— Я вам покажу, бузувіри! Безбожники! Антихри-

Запала глибока тиша.

сти! Що вам від мене треба?

Навіть собачка не гавкнула.

Почала в двері ногою гатити:

— А що з ним? — скрикнула княжна Анастасія.

— Я удова купця третьої гільдії Савелія Копито!

Задоволений тишею і увагою, Іполит ще більшою

Я вам так цього не подарую! Посеред білого дня! Як

пихою налився.

смієте?!

— Минулої ночі його вбито.

104

105

* * *

Сказав коротко, без зайвих слів. І на реакцію па-

ні дивиться.

А в «акторській каюті» своя драма розгортається!

Зойкнула Ольга, осяяла себе хресним знаменням,

— Ну, і довго ви збираєтесь так сидіти? — крізь

взялася долонями за щоки, на княжну з острахом по-