Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

114

115

Пані повели мадам Шток. Аби вона не бачила, як

ватна… — і потер шишку, що йому на чолі Лізавета

її нещасного чоловіка витягатимуть з води.

Павлівна кулачком своїм семипудовим закарбува-

Помітивши в натовпі Мусю, Іполит поважно кивнув

ла. — Я їх у каюті зачинив. Нехай поміркують. Так би

їй: нарешті у нього в руках була справжня справа!

мовити — психологічна атака…

Петро Шнур, що метушився серед матросів, майже

— Ой, який же ви розумник, Іполите Вікентійови-

впритул підійшов до Мусі, втягнув ніздрями запах її

чу! — похвалила Муся.

волосся.

Той поважно кивнув, серветку за комір заклав.

Посміхнувся і зник серед юрми.

А Муся, поки його борщ у свій полон не взяв, запи-

тання швиденько підсунула:

* * *

— А зі Штоком що сталося?

Обід, який накрили в салоні, вже не був таким без-

— Випав за борт, бідака. Зачепився краваткою за

хмарним, як сніданок.

колесо. Жахлива смерть…

Публіка тихо працювала ложками і виделками, по-

— А свідків опитали?

шепки обговорюючи несподівану біду.

— Та які там свідки, — зітхнув Іполит. — Це вночі

Але ж голод не тітка, всі чемно сиділи і жували.

сталося.

Усе ж таки і апетит не «в Києві дядько».

Хотіла Муся змовчати, аби собі ласий шматок за-

Нагуляли.

лишити, але не втерпіла, сказала, стримуючи гнів до

Муся, котра прийшла раніше за Олексія, сіла за

такого невігластва:

столик, вдихаючи шалений аромат густого червоно-

— А хоча б ті свідки, що бачили його останнім!

го борщу, в якому білосніжною хмарою висіла, не роз-

— Нічого цікавого! — заспокоїв її слідчий. — Дру-

тікаючись, сметана.

жина каже, що за вечерею скрутило його — от він «до

Тільки серветку на колінах розіклала, як до неї під-

вітру» прямо з-за столу зірвався. Вона його більше

сів Іполит Вікентійович.

й не бачила. Вона впевнена, що… вибачте, небіжчик

Муся зніяковіла: а що як зараз і Крапка підійде, що

у полюбовниці ночував.

Іполиту пояснювати?

— Ай-яй-яй, — картинно захитала головою Муся. —

Але, вирішила, нехай буде як буде, усе одно назад

Як же він так швидко тут полюбовницю тут завів?

дороги немає — лише через вдале розслідування.

Напружився Іполит:

А для цього їй і цей, і той знадобляться.

— А що, у вас інше припущення?

— Такі ось справи, Мар’є Матвєвно… — ніби про-

— Ні-ні, що ви, — поспішила заспокоїти Муся і улес-

довжуючи розмову, збуджено почав говорити слід-

ливо поглянула. — А чи не дозволите ви, шановний

чий. — Оце так-так… Ваші передбачення, як завжди, Іполите Вікентійовичу, мені з тими дамами самій по-

слушними виявилися. Красно дякую. Поведінка у цих

гомоніти? Так би мовити, по-жіночому. Усе ж таки лег-

пані, котрих ви мені порекомендували, дійсно неадек-

ше їм буде зі мною порозумітися…

116

117

— Навіть не знаю… — з сумнівом промовив Іпо-

Олексій від шинквасу неквапливо відійшов, став

лит. — Я б сам хотів… дотиснути…

над обома, грізний, мов Зевс.

— Ну, дорогенький, ну, люб’язний друже… — по-

З подивом глянув на це «ручкання» і каже до «дру-

чала пускати бісики Муся. — Ви ж мене знаєте…

жини» хмільним голосом, так щоби усі чули:

— Знаю. По-вашому все одно буде… — зітхнув Іпо-

— Дозвольте! Це як же розуміти, ри… — гикнув

лит Вікентійович тяжко. — О, якби ж то ви, Мар’є

прямо в обличчя здивованого Іполита і слово нена-

Матвєвно, до мене хоч мізерну прихильність виявили…

висне для Мусі проковтнув. — Хто це такий?

Муся ніжно свою долоню на його руку поклала, ду-

Муся зробила переляканий вигляд і прошепотіла

має — я тебе дотисну.

Іполиту:

Але дотиснути не встигла: до салону зайшов Олексій.

— Він дуже ревнивий…

Здивовано зиркнув на парочку і поглядом у Мусі

— Хто? — не зрозумів Іполит, оглядаючи нахабно-

запитав, хто це такий тут розсівся, чи не потрібна до-

го пияка.

помога.

— Наречений мій, — кивнула на того Муся. — Із

Та ледь помітно головою хитнула, Олексій одразу

Києва. Тільки, благаю, татусеві нічого не кажіть!

до шинквасу подався.

Олексій зробив страшні очі, навис над ними, мов

— Який же ви пустун, Іполите Вікентійовичу, — ко-

тінь ведмедя над пораненим мисливцем, гості аж ви-

кетливо відказала Муся. — Вам би про користь спра-

делками стукати припинили. Ох і цікавий же колен-

ви думати…

кор виходить!

І продовжила натиск:

— Це що, жарти? — не зрозумів Іполит Вікентійо-

— То дасте мені добро на допит?

вич. — Звідки він тут узявся?

Іполит накрив її руку своєю — теплою і вологою,

— Ми таємно обвінчалися ще минулої зими! Пам’я-

дістав з кишені ключ від каюти ув’язнених пані, про-

таєте, коли я до тітки в Глобине їздила. Тепер лише

стягнув Мусі:

зійшлися, щоби тут, у круїзі, відсвяткувати! А потім

— Ну як вам відмовити?

уже, як годиться, татусеві до ніг! Нехай карає, але

Муся хотіла було одразу ж свою ручку з його ви-

справу зроблено.

смикнути. Та Іполит Вікентійович неабияку сміливість

— Ось воно як… — пробурмотів Іполит розгубле-

проявив, упіймав Мусину ручку, затиснув у своїй до-

но. — Справу зроблено… Не очікував.

лоні, каже наполегливо:

— Саме так, вельмишановний! — підтвердив «на-

— Тільки і ви це на мою користь зарахуйте…

речений».

І ручку її не відпускає, як Муся не смикається.

Та як заволав на всю їдальню:

Уже і гості почали на них увагу звертати та на Олек-

— Па-пра-шу!!!

сія зиркати, мовляв, он дружина твоя нового кавале-

І погрозив пальцем перед носом розгубленого

ра знайшла. Що робитимеш?

слідчого.

118

119

Іполит Вікентійович розчервонівся — ще ніколи та-

— Що саме? — зблиснули очі Олексія.

кого неподобства щодо себе не відчував, — підвівся,

— У сурдуті, що висів на кріслі, в лівій кишені, був…

зібгану серветку на стіл кинув і прожогом кинувся

перстень.

з салону.

— І що в тому незвичайного?