Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

Так і не скуштував борщу…

Муся, ледь стримуючи тремтіння, вирішила, що,

сказавши «а», треба продовжувати, тяжко зітхнула,

* * *

все ще думаючи про те, що втрачає лаври першого

— Дякую. Урятували, він такий зануда, — посміхнула-

слідчого, і розповіла все як є:

ся Муся.

— Справа в тім, що цей перстень увечері був на ру-

— Хто це?

ці княжни Анастасії Вілінської!

Муся зітхнула.

Сказавши, зробила паузу, насолоджуючись заці-

— Тато послав його за мною пильнувати. Іполит

кавленим і серйозним поглядом свого співбесідни-

Вікентійович — слідчий з татового відділу. Жодної

ка — ох, як же довго вона мріяла про такий погляд

справи не розкрив… Але, здається, тепер почуває

бодай від одного поліцейського! А ті лише на татуся зир-

себе на коні: тут він один за офіційну особу. Заважа-

кали і до неї туркотіли: «Ваше-ство… Ваше-ство…» —

тиме…

і кивали, мов бовванчики китайські.

— Хто нам заважає — той нам і допоможе! — зра-

— Продовжуйте, будь ласка, — поквапив її Олексій.

дів Олексій, подумки відзначивши, що непогану фра-

І Муся повела далі:

зу видав. — Принаймні як офіційна особа він нам іще

— …А вночі він уже лежав у кишені вбитого. Але це

знадобиться.

ще не все! На персні, всередині обідка, чітко видно

— Та яким чином? — спалахнула Муся. — Він вва-

клеймо виробника. Дві переплетені літери…

жає, що ювелір утопився. Нещасний випадок.

Муся налила собі склянку води і повільно зробила

— А ви не так вважаєте? — лукаво поглянув на неї

кілька ковтків: нехай трохи помучиться, нехай розтяг-

Олексій.

не її задоволення!

Муся знову завагалася: чи варто своїми думками

Але він — ох і пройдисвіт! — терпляче мовчав.

ділитися.

Ніби знав, що Мусі самій не терпиться похвалити-

Помовчала, амбітно міркуючи про те, що лаври

ся своєю спостережливістю.

слідчого у разі перемоги доведеться таки розділити

І вона похвалилася:

з цим зухвальцем із Києва.

— …літери ці — «С» і «Ш»!

Але все ж таки вирішила, що поки з неї вистачить

— «Соломон Шток»… — в задумі мовив Олексій

і половини вінка, сказала:

Крапка.

— Справа в тім, що тоді вночі я знайшла в каюті

— Саме так. Я попросила Іполита Вікентійовича

вбитого посла Айзена дещо цікаве…

право на допит. Але про перстень — ані пари з вуст!

120

121

— Сподіваюсь, ви не кинули цей перстень на своє

— Ваші повноваження мені зрозумілі, — сказала

ліжко без нагляду? — уїдливо зауважив Олексій.

вона, — але за яким правом нас тут тримають? По-

Муся почервоніла, згадавши, який безлад звикла

переджаю: це скандал!

залишати в місцях свого перебування.

Муся поглянула за перегородку: чи не бачать їх

— Звісно, ні! Він у мене в саквояжі! — образилась

дві інші «заарештовані» за її наводкою нещасні па-

вона.

ні в очікуванні на свою чергу, — і виклала на стіл пе-

— Еге, — засміявся Крапка. — Я туди, вибачте, за-

ред очима княжни перстень.

зирнув, перебуваючи під вашим арештом. У ньому

Він яскраво зблиснув, ніби давно очікував на та-

чорт ногу зламає!

ку можливість — довести, хто тут головний.

— Чорт не зламає! Хіба що ви зламали свій ціка-

— Ваш? — запитала Муся. — Здається, в перший

вий ніс!

вечір він привернув до себе неабияку увагу. Рідкіс-

— Майже, — згодився Крапка. — А що там у вас?

на річ…

Якийсь набір юного маніяка: обценьки, скальпелі,

А далі Муся уявила себе героїнею улюблених де-

пензлики, склянки…

тективів свого кумира.

— Це знаряддя для слідчих дій! — обурилася Му-

Вона знала, що за текстом улюблених романів

ся. — Усе за Шерлом!

так і мусить бути: чарівна жінка, що сиділа навпро-

— Он воно як… — промовив Олексій. — Ваш улюб-

ти, відкинула пахітоску і затулила своє прекрасне

лений писайло доктор Шерл може вами пишатися!

обличчя руками.

— А Шерла попрошу не чіпати, вельмишанов-

«…Речовий доказ варто пред’являти несподіва-

ний! — спалахнула гнівом Муся. — Ви його мізинця

но, — пронеслись в її голові рядки кумира. — У кра-

не варті!

щому випадку фігурант відреагує миттєво, але якщо

На тому і розійшлися.

цього не сталося — зверніть увагу бодай на кінчики

Сперечатися з Мусею Крапка не бачив сенсу…

його вій».

Княжна нарешті відсторонила тонкі персти від

* * *

лиця — кінчики її вій були вологими.

…Княжна Анастасія Вілінська непевним рухом з тре-

— Це так… принизливо… — прошепотіла пані

тьої спроби вставила пахітоску в довгий бамбуковий

Вілінська. — Це таємниця, про яку в світському то-

мундштук.

варистві не знає ніхто! Крім… — вона кивну-

Олексій підніс сірник.

ла вбік перегородки, де сиділа її служниця Ольга, Княжна пихнула вишневим димом йому в облич-

і додала з жахом: — Але я його не вбивала, прися-

чя і занурилась в читання поданого їй посвідчення.

гаюся…

Випустивши ще одне кубельце диму, повернула

Муся підсіла ближче і поглянула на жінку співчут-

аркуш.

ливими очима:

122

123

— Щоби ми змогли допомогти, вам доведеться по-

ся з газет, що він у числі пасажирів… Це був шанс

ділитися цією таємницею з нами.

з’ясувати стосунки…

Анастасія стурбовано поглянула вбік Олексія.

— Це зрозуміло? — запитала Муся в Олексія.

— Це моя помічниця! — поквапився запевнити

Той ствердно кивнув, Муся кивнула княжні, і та по-

той, і Муся спалахнула від гордості.

вела далі:

Анастасія дістала з рукава крихітний білий носови-

— …Так! Я заходила до нього увечері! Вимагала

чок і, час від часу прикладаючи його до очей, уривча-

лише одного: аби він узаконив сина! Самі розуміє-

сто провадила:

те — моє становище в світі зобов’язує… Він… Він… —

— …Два роки тому ми приїхали до Парижа, аби об-

княжна схлипнула, знову прикрила обличчя руками

вінчатися… Напередодні він подарував мені цей пер-

і здушено вигукнула: — Він висловив сумнів щодо

стень… Митіньці тоді вже піврочку було… А на ранок

свого батьківства! Негідник!

він щез…

Її прекрасні очі гнівно зблиснули.

Олексій незрозуміло затряс головою:

— Тоді я кинула перстень йому в обличчя і пішла