Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

що він графиню пограбував. А то був її коханець, про-

— «Цариця Дніпра возз’єднає нас навіки»… — про-

йдисвіт Арнольд. І доктор Шерл якраз у цій сцені зві-

читав на звороті зображення оголеної спини. — От-

ряв капіляри… Ой, тобто папіляри… І… і…

же, ваш убитий інженер збирався саме сюди. І не

— Який іще Міхрютка? Яка графиня?! — зморщив-

один. Тобто його вбивця і викрадач креслення, віро-

ся Олексій. — Чим у вас голова набита, рибонько?!

гідніше, знаходиться тут.

Олексій вихопив у неї брошурку, кинув на ліжко

Муся впевнено кивнула і висунула наступний «ко-

і чим скоріш, аби дівчина не отямилась, почав пояс-

зир»: аркуші з відбитками пальців.

нювати, тицяючи олівцем у Мусині аркуші:

— Це — з клавішів і бокалу в квартирі вбитого.

— Ось дивіться. Папілярний візерунок мусить пов-

За розстановкою стільців біля роялю я одразу помі-

ністю співпасти на двох об’єктах. Тобто відбиток з кла-

тила, що вони грали в чотири руки.

вішів та бокалу має співпасти з відбитком, який ви

142

143

взяли тут. Як бачите, у вас тут їх з десяток. Звіряти тре-

На подив Олексія, дістала звідти медичні обценьки.

ба всі. І дуже уважно. До речі, по першоджерельному

Той зафиркав, мов кінь.

відбитку можна судити про стать, вік і навіть особли-

Але Муся не розгубилася і досить міцним рухом

вості поведінки клієнта!

коліна притисла Олексія Богдановича Крапку до

Муся підсунулась так близько, що торкнулася голо-

стільця.

вою його плеча.

Б-о-о-оляче, до речі…

— Невже?!

* * *

— Так, — сказав Олексій, ніяковіючи від цього до-

тику. — А ще якою рукою і з яким натиском він торкав-

…У цю саму неурочну мить Іполит Вікентійович, абсо-

ся предмету, яка їхня локалізація і чи має він якісь

лютно незаслужено посланий мадам Шток подалі то-

фізичні особливості. Але нині досить важко просунути

го місця, де чорти ночують, проходив повз каюту.

це вчення в практику. Хоча Георгій Михайлович Рудий

Зупинився і аж прикипів вухами до заповітних

писав про це сім років тому… — додав він, відчуваю-

дверей.

чи на своєму обличчі її пухнасте волосся. — Власне, то

— Так… Так… Ще трошки… — почув голос Мар’ї

так… Вам це не потрібно. Ви ж свого Шерла обожню-

Матвєвни Гурчик.

єте з його Мі… Міхрютками.

Їй у відповідь залунав здушений стогін клятого на-

І одразу зрозумів, що зайве ляпнув.

реченого:

Адже Муся стрепенулася, мов укушена змією:

— О! О! О! А! А! А! Що ви зі мною робите?!

— Так! Він не гірше вашого про це говорить. Але

І суворий наказ генеральської доньки:

в художній формі!

— Приберіть язик! Так мені незручно!

Олексій зморщився, дістав з кишені флягу.

Плюнув спересердя Іполит Вікентійович, почерво-

— От-от! — злорадно закивала Муся. — І, запев-

нів мов рак і, докірливо хитаючи головою, пішов з го-

няю вас, не п’є!

ря пропустити чарочку до салону.

— Та це — настій календули, запевняю вас, — зні-

* * *

яковів Олексій. — Можете покуштувати. Зуб замучив…

— І не такий боягуз, як ви! — не здалася Муся.

— Та це одна секунда, страхопуде! — продовжувала

А потім зробила несподіване: міцно вхопила голо-

боротися з Олексієм Муся.

ву Олексія, розвернула до світла.

Нарешті той змирився, затих і покірно роззявив

— Та ви що? — запручався він. — Задушите!

рота.

— І правильно зроблю… — сказала Муся. — Не кру-

Муся з полегшенням зітхнула і почала розглядати

тіться! Дайте-но гляну… Зараз я вам його висмикну!

наданий їй плацдарм.

Олексій хотів було підвестися, але дівчина суворим

А скориставшись мовчанкою пацієнта, нарешті

поглядом наказала сидіти і полізла до свого саквояжу.

змогла і сама взяти слово:

144

145

— Отже, що у нас виходить? — заговорювала зуби

— Зараз розпочинається вечеря — там і продезін-

пану околоточному, нишпорячи в його роті обценька-

фікуєтесь. Але не більше ніж п’ятдесят грам! І — вос-

ми. — А виходить наступне: Айзен, за вашими ж сло-

таннє! Обіцяєте?

вами, — не крутіться! — шпигун і має відношення до

— Обіцяю, лікарю… — похмуро пробурмотів Крапка.

крадіжки креслення в Києві.

І сумним поглядом простежив, як Муся, відчинив-

Олексій відчайдушно затрусив головою.

ши віконце, рішуче кинула фляжку в безодню.

— Хвилиночку — знайшла, зараз підчеплю! Далі:

петербурзький убивця теж поцупив креслення. І обоє

* * *

вони опинилися на цьому пароплаві…

Олексій відштовхнув її руку і гаряче додав своє:

На вечерю до салону вони увійшли разом.

— Ми маємо справу не просто з убивствами. А з дер-

Усе як годиться: «чоловік» ніжно підтримував «дру-

жавним шпіонажем! Два креслення мали «возз’єдна-

жину» під ліктик. Відсунув стілець, дочекався, поки во-

тися» тут і…

на сяде, поцілував руку і сів сам.

Муся, і бровою не повівши, знову запхала обценьки

Любо-дорого дивитись!

йому до рота — надто дуже їй кортіло самій висловитись: Муся огляділа публіку. Усе було як і минулого разу.

— …і передані якійсь третій особі! Інакше — наві-

Тихо награвав на роялі шансоньє, в кутку сиділи

що сюди їхати? Сидіть смирно!!!

картярі.

І рішуче смикнула обценьки.

Серед присутніх були навіть княжна Анастасія, очі

Олексій скрикнув, скочив зі стільця, схопився за

якої ще червоніли від недавніх сліз, і Ольга з розпух-

щоку, пробурмотів:

лим з тих же причин носиком. Тобі, спущений з рук,

— А Шток… Певно, він теж заходив до Айзена…

тихо гриз ніжку стола.

Він задоволено намацав язиком порожнє місце

Гості поволі стікалися до зали.

і додав:

Режисер з оператором продовжували фіксува-

— Але вбивця не він. Він лише кредитор. Дякую!

ти події.

Здається, попустило…

Поетеса Зінаїда пихкала димом в обличчя модно-

— Прошу! — весело відгукнулася Муся, перемож-

го письменника.

но тримаючи зуб в обценьках. — Знайдемо вбивцю

Прекрасна Ванда вчила дам вирізати орігамі.

Штока — знайдемо і креслення!

— Тільки-но уявіть… — шепнула Муся Олексію. —

Олексій кивнув і взявся за свою фляжку.

Десь там унизу, в льодовні, лежать два небіжчики.