Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

136

Поглянула на Крапку — чи вартий він того. Гмикнула.

Поплескав її по плечі Олексій і пішов собі до каюти.

Замислилась рибонька.

Ну і нехай подумає.

Може, подорослішає.

Та й самому наодинці лишитися хотілося, адже від-

чув, що вперше ніби попустило його, ніби легше стало

на душі. Ні з ким же про це не говорив. А тут — на то-

бі! — розчулився.

Нижня палуба темна, гірше освітлена.

Проте більш затишна, більш придатна для роздумів, котрі вода народжує.

Але й для злочину — саме те місце!

Петро Шнур давно чекав ось так Мусю заскочити —

саму-самісіньку, без жодного свідка.

Вийшов з-за рогу, мотузку на обидві руки накрутив.

Тихо-тихо почав підкрадатися до закляклої над

бильцями перил Мусі.

Згадав, як ця дівка у шкільній сукні з білим комірцем

перед судом свідчила: показувала відбитки з його ме-

штів, котрі в квартирі убієнного ним товстосума знайшла.

Якби не це, гуляв би собі далі, панство ножичком би

лоскотав.

Прийшов твій останній час, паскуднице!

Три кроки лишалося до тонкої шийки.

Та не судилося їх зробити.

Зненацька вискочив до неї якийсь покидьок, на ча-

плю схожий.

Вискочив, кричить:

— Це як же, Мар’є Матвєвно, розуміти?! Дозвольте

поцікавитись, чому ви підозрюваних без мого відома

відпустили?

138

139

Шнур мов миша шмигонув за ріг, плюнув, чорта

— Саме так! Я ж із нею по-своєму, по-жіночому го-

пом’янув і розтанув у темряві.

ворила — вона й зізналася.

— Хто тут головний?! — не вгаває Іполит Вікентійович.

І дуже серйозно повела далі:

— Звісно, ви… — потупила очі Муся. — Але я вас

— Але попереджаю вас, шановний Іполите Вікентійо-

від жахливої помилки врятувала. Так би мовити, взя-

вичу, це інформація конфіденційна і ніяких доказів під

ла відповідальність на себе! Мені то що? А от вами

собою не має, крім нашої приватної з княжною розмо-

татусь був би дуже незадоволений.

ви, від якої вона відректися може. Тож княжну більше

— Це ж чому? — стишив натиск Іполит.

не турбуйте, а мені на слово повірте. Я той перстень

— Ох, Іполите Вікентійовичу, — докірливо захита-

попросила роздивитися. І побачила дещо цікаве.

ла голівкою Муся, — ви мені, нерозумній, на слово

— Що ж саме?

повірили і трьох невинних заарештували. Шерсть со-

— Усередині персня, як годиться, є клеймо ювелі-

бача, котра вовною з пледа виявилась, — маячня су-

ра — дві літери… Знаєте, хто цей перстень зробив?

цільна. А купчиха взагалі тут ні до чого! Усі вони пані

— Хто?! — аж обличчя у Іполита витягнулося.

поважні. Я вас від скандалу вберегла! Та ще й виба-

З досадою Муся знизала плечима:

чилася — за вас.

— Ну хто? Ну?.. Думайте!

— Знущаєтесь, Мар’є Матвєвно?

Іполит ледь по чолу себе не стукнув, вигукнув, мов

— Та що ви, голубчику мій! — лагідно і невинно ка-

навіжений:

же Муся. — Бувають і в мене помилки. Але я вам за-

— Шток?

раз щось більш важливе скажу…

— Геніально! — заплескала в долоні Муся.

— І слухати не буду! — насупився Іполит.

— Так що ж це виходить… — напружився Іполит. —

— Шкода… — каже Муся.

У пана Штока могли бути з цього приводу якісь пре-

Тиша запала.

тензії?..

Тільки чутно, як колесо по воді лопатями б’є, хви-

— Цілком можливо, — підтвердила Муся. — Скажі-

лі жене.

мо, боргові… Перстень бо шалених грошей коштує…

— Ну, кажіть уже, — сердито каже Іполит.

— Не інакше! — зрадів Іполит і замимрив собі під

Муся зраділа, що може ще раз його по сліду пусти-

ніс: — Отже, Шток міг убити пана посла, аби перстень

ти — аби лише подалі від головної лінії слідства.

свій повернути… Або — гроші. Або і те, й інше… Цікаво, А може, і користь від його паралельної дії теж буде.

цікаво. А чи розплатився пан посол за перстень сповна?

— Так от, — каже Муся. — На княжні Анастасії Ві-

Певно, мадам Шток щось мусить знати. Піду поспілкуюсь.

лінській ви перстень побачите. Коли я з нею розмов-

— Ідіть, мій друже, — лагідно кивнула Муся.

ляла, вона розповіла, що цей перстень їй пан убитий

Натхненний таким напучуванням Іполит Вікентійо-

посол подарував…

вич розкланявся і зробив кілька кроків до дверей,

— Та ви що!!! — не повірив Іполит.

що до коридору вели.

140

141

Зупинився в задумі, обернувся.

Розіклала перед Олексієм і інші аркуші:

— Але ж… — мовив розгублено. — Що ж тоді зі

— А це — звідси, з пароплава.

Штоком сталося?..

— Ого! — посміхнувся Олексій, роздивляючись арку-

— Ви ж самі сказали — нещасний випадок, — лу-

ші. — Кримінальна технологія в домашніх умовах. Але

каво примружилась Муся і звела очі догори. — Чудо-

відбитки досить непогані. Та ви просто молодчина!

во на Дніпрі сонце заходить, чи не так? Але стає про-

Муся не втрималася, докорила:

холодно… Піду і я: наречений, певно, чекає…

— У-у… А ви мене клептоманкою обізвали…

Іполит Вікентійович чемно притримав перед нею

— Уклінно прошу вибачити! Але ж ви поводились як…

двері.

— Що? — скинула брови Муся.

Муся розчинилася в напівтемряві довгого кори дору.

— Мовчу, мовчу. І рибонькою більше не називаю,

— «Наречений»! — зневажливо повторив Іполит

як ви помітили.

і знизав плечима. — Жах… Не розумію!

— Так отож! Продовжую. Ці відбитки — лише те, що

встигла. Усі вони підписані. Але… — Муся зашарі-

* * *

лася, боячись виказати свою некомпетентність. —

— Ну що? Продовжимо розкладати наш пасьянс? —

Але я ще не дуже добре знаю, як правильно звіряти.

зустрів Мусю запитанням Олексій Крапка.

О, хвилинку!

Муся увійшла до каюти тиха, мов вода у склянці.

Вона кинулася до тумбочки, дістала звідти книжку

Кивнула покірно.

і почала гортати, бурмочучи собі під ніс:

І виклала на стіл свої «козирні карти», знайдені

— Десь тут було… Так-с… Здається, це там, де док-

в апартаментах убитого інженера в Санкт-Петербур-

тор Шерл… знаходить украдену амфору. Зараз, зараз…

зі: фотокартку, аркуш із нотами.

Муся зашурхотіла сторінками детективу.

Почали з цупкого дагеротипу.

— Там якраз є сцена, де Міхрютку звинувачують,

Олексій із цікавістю розглядав фотокартку.