Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

нув її і додав з незворушною посмішкою: — До того ж

— Вибачте, заради бога… — здушено пробурмоті-

обскубана…

ла вона. — Самотність — страшна річ. Мені сором-

Муся накинулася на нього, розмахуючи кулач-

но… Соромно…

ками:

Вона гірко заридала, зминаючи під собою шовко-

— Якщо я кішка, то ви… ви…

ве простирадло і насуваючи його на голову.

— І нерозумна до того ж… — додав Олексій, стри-

Мусі стало прикро. Як кажуть, сам не гам і іншому

муючи її відчайдушний натиск.

не дам!

— Та ви ж її цілували! — продовжувала пручатися

Олексій Крапка — вільна людина, і Муся тут ні

Муся, намагаючись висмикнути свої кулачки з його

до чого!

долонь.

Постоявши кілька секунд над Вандою, що не при-

— Знову ревнуєте? — гмикнув Олексій. — А, між

пиняла схлипувати і вибачатись, Муся повернулася

іншим, це був звичайний слідчий експеримент! А ви

і тихо пішла з каюти.

завадили…

Ще раз остаточно вирішивши, що вона ніколи, ні-

— Що? Завадила?! Який іще експеримент? — при-

коли не вийде заміж!

пинила смикатися в його руках Муся.

— Ну нам же потрібно… ту… родимку… знайти… —

трохи присоромлено вимовив Олексій.

* * *

Муся задихнулася від огиди і гніву — навіть не зна-

Як би там було, але, переодягнувшись і ледь пригла-

ла, яке почуття опанувало нею більше.

дивши волосся, Муся вискочила на верхню палубу

— А-а-а-а… — проспівала тоненьким голосом. —

в пошуках напарника.

Бідненький… То ви таким чином родимку шукали.

Так і є!

Співчуваю… А хто у вас на черзі наступна? Може, ма-

Він стояв там, сповнений праведного гніву.

дам Шток?

— Тепер я розумію, чому вас татусь у село за-

Олексій відпустив її руки, поправив комір сорочки, слав! — одразу сказав він. — Ви ж тицяєте носа не

застебнув ґудзик: битва закінчилася.

в свою справу!

— А я, до речі, ще вашого плечика не бачив, — ска-

— Справу? — аж підскочила Муся. — Чудова від-

зав з іронією. — Хоча ж я ваш чоловік…

мовка! Я ж сказала: мартопляс ви і бабій! Негідник!

Ох і даремно ґудзик застібав!

Від вас немає ніякої користі!

Адже наступної миті Муся випросталась, мов тя-

Олексій зморщився.

тива:

— Та вгамуйтесь ви, кішко!

— Який іще чоловік? Ненавиджу! Жалюгідна ни-

— Хто кішка? Я кішка?

шпорка! Бабій!

176

177

Викинула праву ручку наперед і…

Певно, крутяться якісь колеса, чіпляючись одне за

…і обидва почули за собою веселе покашлю-

одне, мов у механізмі годинника.

вання:

Цікавість узяла гору.

— Де любляться — там і чубляться.

Муся відчинила металевий люк і почала спускати-

Князь із купцем немов змовились підглядати!

ся ще нижче.

Олексій скористався давнім прийомом, котрий

Пішла вузьким темним коридором. Тут не було ані

гарненько спрацював не далі як учора: притис Мусю

червоних килимів, ані гасових ліхтариків.

до себе, зображаючи шалену пристрасть.

Пошарпані металеві двері були зачинені на вели-

Але цього разу не поцілував, адже Муся загрозли-

кі такі ж пошарпані гаки. Що за ними? Каюти матро-

во клацнула зубками прямо перед його носом.

сів? Машинне відділення?

Вирвалась і побігла геть.

По ще одних вузьких сходах спустилася нижче.

Повіяло холодом, світло згустилося до чорноти.

Одна з дверей завтовшки не менше як двадцять

* * *

сантиметрів виявилася прочиненою.

Муся спускалася нижче і нижче сходами палуб, до-

З неї повіяло крижаним холодом.

ки не опинилася на самому нижньому поверху пе-

Муся зазирнула досередини.

ред металевими дверима з написом «Службовий

Була б менш рішучою, то відсахнулася б! Адже по-

вхід».

бачила те, що не бачила ніколи.

Тут було тихо і, звісно, жодної душі з поважного то-

Це була простора льодовня.

вариства, яке їй добряче набридло.

На прикріплених під стелею гаках висіли коро в’я-

Муся сіла на сходи, дослухалась: звідкись лунали

чі туші…

звуки працюючого колеса і гудіння машин.

Цілий ліс червоних коров’ячих туш погойдувався

Сиділа і міркувала, що треба було б допитати ма-

перед її очима.

дам Шток з приводу персня і можливого візиту її чо-

Підлога була брудною від засохлої крові. По всьо-

ловіка-небіжчика до каюти посла.

му периметру яскравіли в приглушеному світлі єди-

Рівномірне гудіння пароплава і дивний брязкіт,

ного ліхтаря крижані гори.

що линув знизу, заколисував, навіював священний

У діжках, кошиках, тазах і казанах лежала риба,

трепет.

зберігалися овочі і все те, що подається гостям на сні-

Цікаво, як працює серце цього плавучого звіра?

данок, обід і вечерю в їстівному та досить естетич-

Муся уявила оголених і засмаглих до чорно-

ному вигляді.

ти кочегарів, що кидають у червону пащеку топки

Мусю знудило від скаженого аромату.

вугілля.

Прикриваючи ніс і рот хусткою, вона ступила

А що там іще?

вперед.

178

У ту ж мить почула скрегіт металевих дверей.

Певно, їх заклацнуло протягом. Муся різко оберну-

лася і вперлася руками в двері.

І почула найжахливіше: з того боку хтось зачинив две-

рі на гак і почав прокручувати ключ у замковій шпарині.

Муся щосили закалатала в металеву стіну, захли-

нулась власним криком: «Не зачиняйте! Я тут! Випу-

стіть мене!»

Марно.

Металева крижана пастка поглинула всі звуки…

* * *

…Петька Шнур, зачувши за спиною кроки, миттєво

сунув ключ від морозильника в кишеню, і обернув-

шись, виструнчився: перед ним стояв боцман.

— Новенький? — запитав боцман.

— Так точно! — хвацьки відрапортував Шнур.

— Що тут робиш?

Петька вхопився за швабру, що стояла біля дверей

морозильника.

— Закінчив прибирання!

— Молодець! — похвалив боцман. — А палубу

надраїв?

— Так точно!

— Ідемо — перевірю. Якщо помічу непорядок —

шкуру спущу!

— Так точно! — гаркнув Шнур.

Боцман зробив знак прямувати за ним.

Петька озирнувся на металеві двері: що ж, з роз-

правою можна почекати.

М’яса на сьогодні вистачить, навряд чи хтось полі-

зе сюди до наступного ранку.

І пішов за боцманом.