Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

зяйка саквояжа не застукає його в цю неприємну мить.

Вона така!

Витрусив із книжки папірці з купою відбитків, по-

Що ж, можна обійтися і без неї.

шарудів, знайшов те, що шукав, — аркуш, підписа-

Олексій підійшов до столика, де сидів князь із дру-

ний «Санкт-Петербург. З роялю», витягнув лупу, увімк-

жиною. Місце поруч із ними, де зазвичай вечеряла

нув лампу.

мадам Такіхасі, було вільним.

Обережно поклав поруч із аркушем плитку шо-

Щоправда, рештки шоколадної плитки і порожня

коладу.

філіжанка, що стояли на столі, красномовно говори-

* * *

ли про те, що прекрасна Ванда була тут.

Олексій чемно вклонився поважній парі.

…Жорж Шток, тримаючи клітку з Семеном на рівні

— Дозвольте дізнатися, це ваше? — запитав він,

очей, аби папуга міг бачити хазяїна і не лякатися не-

указуючи очима на шоколад.

відомої місцевості, прогулювався звивистими черво-

— Це залишила мадам Такіхасі, — відповів князь. —

ними коридорами пароплаву, очікуючи того часу, ко-

Послалася на головний біль. Навіть шоколад не

ли маман вкладеться спати.

доїла…

— Сутужно тепер нам буде, — скаржився він вір-

— Можна мені забрати? — з глибоким хвилюван-

ному супутнику. — Маман зовсім оскаженіла. Просив

ням запитав Олексій.

червінець — не дає. Не те що татусь…

— Зробіть милість… — знизав плечима князь, на-

— Дай червінця! — заволав Семен на весь ко-

магаючись нічим не виказати свого здивування.

ридор.

Олексій обережно взяв залишок плитки зі столу

— Кажу ж тобі: немає ані копійки! — відповів

і відкланявся.

Жорж. — Дурень ти…

— Це ж треба! — презирливо прошепотіла йому

— Сам дурень! — не поліз за словом під крило

вслід княгиня. — Вже недоїдки за нею підбирає! Фі.

Семен.

І що ви всі в ній знаходите, га? — суворо звернулася

Від такої образи від рідної душі Жоржу стало зов-

до чоловіка. — Косоока і до того ж худа, мов тріска. Фі!

сім сумно.

196

Ані чарочки лікеру випити в шинквасі, ані панянку

тістечком пригостити.

Таке життя, що хоч…

Не додумав — перечепився об чиїсь ноги, що стир-

чали з підсобної кімнаті з написом «Чиста білизна».

Ноги були в грубих матроських чоботах.

Певно, п’яний матрос задрімав, подумав Жорж і тро-

хи прочинив двері, зацікавлений своєю знахідкою.

Придивився уважніше до сплячого і одразу відсах-

нувся: голова матроса була скручена на всі немож-

ливі сто вісімдесят градусів!

Притискаючи до себе клітку з переляканим Семе-

ном, Жорж прожогом кинувся до каюти слідчого, який

нещодавно розпитував їх із матір’ю про татуся.

Нехай розбирається!

* * *

…Іполит Вікентійович щойно закінчив вечірній туалет: ретельно розчесав волосся, пригладив його і одягнув

нічну сіточку.

Став перед люстерком, роздивляючись своє облич-

чя. Висмикнув пінцетом волосинку з лівої ніздрі.

Скривився.

Чхнув.

І вже збирався зняти халат, готуючись до сну, як

у двері закалатали.

Іполит Вікентійович неспішно запахнув халат, по-

гладив скроні, провів пальцями по вусах і тільки тоді

провернув ключ у замковій шпарині.

До каюти увірвався Жорж Шток.

— Там!!! — закричав Жорж, махаючи вільною від

клітки рукою вбік коридору.

Іполит Вікентійович зморщився.

198

199

Хотів почути щось путнє, але Жорж сильніше зама-

— Та він за одним тут послом стежив. Якісь давні

хав руками і знову видихнув:

в них рахунки…

— Там!!!

— Послом? — здивувалася Ванда. — Хіба тут був

Довелося Іполиту зняти сіточку з голови і попряму-

якийсь посол? Я вже з усіма познайомилась — і ні-

вати за цим навіженим, який, мов пес, вів його кори-

якого посла не бачила.

дором, оглядаючись і щосили розмахуючи кліткою…

— І не могли бачити! — пошепки вигукнула Му-

ся, озираючись на двері. — Адже його у перший же

* * *

день убили.

— Накликала на вас біду… — говорила Муся, трима-

— Убили? Боже мій! — стисла її руку Ванда. — Як

ючи Ванду за руку.

таке могло статися? Хто? Не можу повірити… Так, тут

Та, закутавши дівчину ковдрою, сиділа на краю ліж-

дійсно небезпечно…

ка і вологим рушником витирала сльози з її обличчя.

Мусі сподобався її переляк. Ще б пак! Зацікавити, Муся важко дихала і тремтіла.

вразити таку жінку було не просто.

Перебування в крижаній камері давалося взнаки.

— Так, небезпечно, — сказала Муся. — Та й пан

— А за «чоловіка», тобто Олексія Богдановича, я не

Шток, гадаю, загинув не без чиєїсь допомоги.

серджуся, — слабо посміхнулася Муся. — Ми зовсім

— Благаю, не жартуйте так, — затремтіла сильні-

і не одружені…

ше за Мусю чарівна Ванда. — Така приємна подо-

— Тобто?

рож — і ось, на тобі! Навряд чи мої нерви зможуть та-

— Ну, не чоловік він мені, — залюбки почала пояс-

ке витримати. А у вас є хоч якісь докази?

нювати Муся. — Просто звичайний сищик. З Києва.

— Гадаю, скоро будуть, — поважно сказала Му-

Я його і не знала зовсім. А я з Санкт-Петербурга. Про-

ся. — Ми спочатку думали, що те все на ґрунті рев-

сто нам треба було якось на цей пароплав потрапити.

нощів. Або помсти. Або шантажу. Але то все маячня, А як потрапити, якщо місць немає? От і найнялися вас, побічний, так би мовити, ефект. Тут справи серйоз-

тобто гостей, розважати. Ролі виконувати. Аби веселі-

ніші. Політичні! Але про них я вам не можу розпо-

ше всім було їхати. Така вигадка капітана…

вісти.

— Оце так новина! — не втрималася від вигуку

— То й не треба! — ледь не благала перелякана

Ванда. — А навіщо ж вам це треба?

Ванда. — Але, гадаю, варто про це все сповістити на

Мусі так приємно було розмовляти.

берег, у поліцію! Вам удвох із цим не впоратись.

Тільки зараз вона відчула, як їй не вистачало до-

— Так, вірно… На берег… — кивнула Муся і хоті-

вірливого тихого жіночого спілкування — такого, яко-

ла було підвестися. — І татусеві телеграфувати…

го у неї ніколи не було.

Але Ванда лагідно вклала її на ліжко.

А тут з’явилася подруга. І не просто подруга — ря-

— Ви вся горите, люба, — сказала вона, поклав-

тівниця…

ши Муся руку на чоло. — І вам потрібний новий