Луиза Мэй Олкотт - Маленькі жінки

– Здається, я вивихнула кісточку. Це все моъ високы пыдбори, один з них підвернувся і я спіткнулася. Мені так боляче, що я насилу можу стояти. Навіть не знаю, як я дійду додому, – сказала вона, похитуючись з боку в бік від болю.

– Я так і знала, що з цими дурними туфлями буде якась біда. Бідолашна Мег. Я бачу лише два варіанти: або ми наймаємо екіпаж, або залишаємося тут на ніч, – відповіла Джо, м'яко розтираючи постраждалу кісточку.

– Ні, екіпаж нам не по кишені. І де взагалі ми зараз знайдемо екіпаж, більшість гостей приїхала на своїх власних екіпажах, а до стайні йти далеко, та й выдправити нам туди нема кого.

– Я піду, – рішуче заявила Джо.

– Це виключено! Вже дев'ята година і на вулиці дуже темно. Залишитися тут до ранку теж не вийде, бо всі кімнати вже зайняті, у Саллі залишаються гостювати її подружки. Я посиджу тут і відпочину, поки не прийде Ганна, а там вже якось спробуємо доплентатись до нашого будинку.

– Я попрошу Лорі, він нам допоможе, – сказала Джо з полегшенням, коли в її голові раптом спалахнула ця ідея.

– Ні, благаю тебе, не треба! Нікому не кажи і нікого ні про що не проси. Краще принеси мені мої калоші з передпокою, а бальні туфлі поклади до наших речей. Танцювати я більше точно не буду, а коли закінчиться вечеря, визирай там Ганну.

– Всі вже йдуть на вечерю. Краще я посиджу тут з тобою.

– Не треба, сестричко, краще принеси мені кави. Я так втомилася, що навіть не можу поворухнутися!

Мег зручніше вмостилася на канапці, прикривши сукнею калоші, а Джо вирушила на пошуки кави. Після кількох невдалих спроб вона все ж відшукала їдальню, де знайшла старого містера Гардінера, який вирішив влаштувати собі невеликий перекус подалі від шумних гостей. Джо зніяковіло метнулася до столу, налила в чашку кави, яку одразу ж пролила собі на сукню, чим врівноважила пляму від пропалу на спині.

– Ну що ж я така незграбна! – вигукнула Джо, витираючи пляму від кави рукавичкою Мег.

– Дозвольте вам допомогти? – сказав доброзичливий голос. Джо озирнулася і побачила Лорі з чашкою кави в одній руці і тарілкою з кулькою морозива в іншій.

– Я хотіла віднести каву Мег, бо вона, бідолашна, дуже втомилася. Але хтось мене підштовхнув, і ось результат, – відповіла Джо, з сумом дивлячись на мокру пляму на спідниці та забруднену рукавичку, яка стала тепер насиченого кавового відтінку.

– Як прикро! А я якраз шукав вас, щоб запропонувати каву і морозиво. Тоді, може, віднесемо це вашій сестрі?

– О, дякую! Я відведу вас до неї. Вибачте, що не пропоную допомогти вам щось понести – боюся, як би знову щось не утнути.

Джо зайшла до кімнати перша. Лорі дбайливо присунув до кушетки маленький столик, поставив каву і морозиво для Мег, а потім ще приніс каву і порцію морозива для Джо. Він поводився, як справжній джентльмен, тож навіть вимоглива Мег назвала його «гарним хлопчиком».

Вони їли цукерки, сміялися і грали у лічилку разом з кількома іншими юними гостями, які теж зазирнули до кімнати відпочити. Мег навіть забула про біль у нозі, і коли на порозі кімнати з'явилася Ганна, вона різко схопилася з канапи привітати її, але тут же вхопилася за Джо, пискнувши від болю.

– Шшш! Ані слова! – прошепотіла Мег, побачивши тривогу в очах Ганни, а вголос додала, – Нічого страшного. Просто трохи забила кісточку, – і, кульгаючи, пішла нагору за пальто.

Ганна бурчала, Мег схлипувала від болю. Джо зрозуміла, що так діла не буде, і вирішила взяти справу в свої руки. Вона тихенько спустилася вниз і запитала у слуги, який проходив повз, чи може він організувати їм екіпаж. Однак це виявився не слуга, а офіціант, який гадки не мав, де знаходиться стоянка екіпажів. Джо вже готова були йти і просити допомоги у гостей, коли до неї підійшов Лорі, який став мимовільним свідком її розмови з офіціантом. Він запропонував підвезти їх на екіпажі свого діда, який якраз приїхав за ним.

– Але ще так рано! Невже ви вже йдете? – здивувалася Джо, відчуваючи вдячність і полегшення, але не наважуючись відразу прийняти пропозицію юного джентельмена.

– Я завжди йду рано, чесно. Будь ласка, дозвольте мені відвезти вас додому. Екіпаж вже чекає біля парадного входу, до того ж кажуть, погода зіпсувалася і пішов дощ.

Це було справжнім порятунком, і, розповівши Лорі про травму Мег, Джо з вдячністю погодилася. Вона на радощах кинулася нагору, щоб повідомити чудову новину Ганні та Мег. Ганна відразу погодилася, бо ненавиділа дощ, наче та кішка. І ось вони вже їхали додому в розкішному критому екіпажі та почувалися справжніми світськими дамами. Лорі сів поруч з кучером, щоб Мег могла, не соромлячись, покласти на сидіння забиту ногу. Сестри їхали додому у піднесеному святковому настрої та обговорювали прийом.

– Я чудово розважилась. А ти? – запитала Джо, вмощуючись зручніше і виймаючи з волосся шпильки, які вона назвала справжнім знаряддям для тортур.

– Так, все було чудово, поки я не підвернула ногу. Подрузі Саллі, Енні Моффат, я так сподобалася, що вона навіть запропонувала погостювати у неї тиждень-другий разом із Саллі. Але це буде навесні, якраз під час гастролей оперного театру. Ах, це буде чудово, якщо тільки мама мене відпустить, – відповіла Мег і мрійливо посміхнулась.

– Я бачила, як ти танцювала з рудим юнаком, від якого я втекла. Він тобі сподобався?

– Так, дуже! І зовсім він не рудий, у нього каштанове волосся. Він поводився дуже галантно, і ми з ним станцювали чудову редову. [16] Редова – швидкий танець чеського походження.

– Він був схожий на коника у фраці. Ми з Лорі мало не луснули від сміху. Ви нас чули?

– Ні, але це було дуже грубо з вашого боку. Чого ти взагалі ховалася за тією портьєрою?

Джо розповіла їй про свої пригоди, і коли вона закінчила, екіпаж якраз під'їхав до їхнього будинку. Вони щиро подякували Лорі та побажали йому на добраніч. Мег і Джо тихенько прокралися до своєї спальні, щоб не потривожити домашніх, але щойно вони зайшли до кімнати, двері скрипнули, і два сонних, але нетерплячих голосочки гуртом сказали:

– Розкажіть, як все пройшло! Розкажіть про бал!

Джо дістала з кишені жменю цукерок, які турботливо прихопила для молодших сестер – що, до речі, Мег назвала «абсолютною дикістю та невихованістю» – і дівчата сіли на ліжко, приготувавшись слухати про найбільш хвилюючі події вечора.

– Маю сказати, що саме таким і повинен бути вечір рафінованої юної леді – приїхати додому в шикарному екіпажі, а потім сидіти ось так спокійно в своїй кімнаті в пеньюарі, поки над тобою пурхає покоївка, а тобі самій нічого не треба робити, – розмірковувала Мег, поки Джо прикладала до її ноги компрес із лікувальних трав, а потім взялася розчісувати її волосся, яке стало жертвою невдалого експерименту з кучериками.