Луиза Мэй Олкотт - Маленькі жінки

– Одного разу наша кішка втекла, і він приніс її нам. Ми навіть поговорили з ним трохи через огорожу, ну, там про крикет і таке інше, а потім він побачив, що наближається Мег і втік з переляку. Але я все-таки хотіла б з ним потоваришувати, впевнена, що вдома він помирає від нудьги і буде радий поспілкуватися з кимось, – рішуче сказала Джо.

– Що ж, він милий і вихований хлопчик, такий собі юний джентльмен. Я зовсім не заперечую, щоб ви при нагоді з ним познайомилися. До речі, квіти для вас приніс саме він, і мені, напевно, все ж слід було запросити його залишитися на вечерю, особливо з огляду на те, як він прислухався до вашого реготу нагорі. Він виглядав таким задумливим і навіть трохи сумним, коли йшов. Впевнена, що йому дуже не вистачає спілкування з однолітками».

– Ах, шкода, що він не побачив нашу виставу! – засміялася Джо, дивлячись на свої чоботи. – Обов'язково запросимо його на наш наступний спектакль. Можливо, ми навіть залучимо його до підготовки. Хіба це не було б чудово?

– Мені ще ніколи не дарували такий прекрасний букет! Як же красиво! – милувалася своїм букетом Мег.

– Квіти дійсно прекрасні! Але все одно для мене немає нічого прекраснішого за троянди, які вирощує Бет, – сказала місіс Марч, дбайливо глянувши на вже трохи понурий бутон у себе на грудях.

Бет притулилася до неї і тихо прошепотіла:

– Шкода, що ми не можемо відправити квіти татові, впевнена, це його порадувало б, адже, боюся, що у нього там Різдво проходить не так весело, як у нас.

– Джо! Джо! Де ти? – вигукнула Мег, стоячи біля сходів, які вели на горище.

– Та тут я! – відповів згори захриплий від тривалого мовчання голос.

Мег піднялася на горище і знайшла там свою сестру, яка, закутавшись у кокон із пледу сиділа на старій канапі біля вікна. Вона захоплено гризла яблуко і лила сльози над «Спадкоємцем Редкліффа» . [11] «Спадкоємець Редкліффа» (1853 р.) – популярний роман англійської письменниці Шарлотти М. Янг. На виховання в сім'ю віддають під опіку осиротілого хлопчика з родини далеких родичів. Але у сироти є одна важлива перевага – коли він досягне повноліття, йому дістанеться казковий спадок у вигляді величезного маєтку. Це історія про інтриги, самопожертву і боротьбу за щасливе майбутнє. Горище було улюбленим притулком Джо. Тут вона любила усамітнюватися, прихопивши з собою з півдесятка яблук та цікаву книгу, щоб у тиші зануритися у пригоди персонажів. Горище Марчів уже давно облюбував щур, який за ці роки настільки звик до компанії Джо, що не звертав на неї жодної уваги. Джо навіть дала йому прізвисько – містер Скреббл. Коли з'явилася Мег, щур блискавично зник у себе в норі, а Джо змахнула сльози, сіла рівно і в очах її стояло німе питання, чому її потривожили в такий кульмінаційний момент.

– Вгадай, що у мене є! Ось, ти тільки подивися! Місіс Гардінер запрошує нас завтра до себе на святковий прийом! – вигукнула Мег, розмахуючи папірцем і читаючи текст на ньому з непідробним захватом.

– Місіс Гардінер буде щаслива бачити міс Марч і міс Джозефіну [12] Офіційне звернення у дев'ятнадцятому столітті: старшу дочку називали на прізвище, а молодших – по імені. на своєму маленькому новорічному балу. Мармі дозволила нам піти. Потрібно ретельно продумати та підготувати свої наряди.

– А що тут думати? Ти ж знаєш, що ми одягнемо наші звичайні поплінові сукні, тому що у нас більше нічого немає, – відповіла Джо з набитим яблуком ротом.

– Ах, якби у мене була шовкова сукня! – зітхнула Мег. – Мама каже, що купить, коли мені виповниться вісімнадцять, але чекати ще цілих два роки – це ціла вічність.

– Впевнена, що наші поплінові сукні анітрохи не гірші за шовк. У будь-якому разі, виглядають вони дуже непогано. Твоя взагалі як новенька, а ось у своїй я пропалила дірку на спині, ще й на помітному місці. Навіть не знаю, що тепер з нею робити.

– Ну, спробуй у гостях сильно не метушитися і не повертатися до людей спиною, спереду ж із сукнею все гаразд. Я вплету в зачіску нову стрічку, а ще Мармі обіцяла позичити мені свою маленьку шпильку з перлиною. Мої бальні туфлі вже зачекалися виходу в люди, рукавички теж у повному порядку, хоча вони не такі гарні, як мені б хотілося.

– Я на свої впустила склянку з лимонадом, а на нові у нас немає грошей, тож обійдуся без рукавичок, – сказала Джо, яка ніколи особливо не переймалася своїм зовнішнім виглядом.

– Ти повинна бути у рукавичках, інакше я не піду, – рішуче вигукнула Мег. – Рукавички – це найважливіший елемент вечірнього вбрання, ти не можеш танцювати без них. Якщо ти будеш без рукавичок, я просто згорю від сорому.

– Тоді я не буду танцювати. Та й не люблю я особливо ці твої бальні танці. Не бачу нічого цікавого у вальсі. Я більше люблю танці, де треба крутитися і стрибати.

– Так, просити у мами купити тобі нові рукавички ми точно не будемо, адже вони такі дорогі. Джо, ну хіба можна так недбало ставитися до речей? Мама ж говорила, що якщо зіпсуєш рукавички, нових вона не купить до наступного сезону. Може, їх все ж можна якось відіпрати? – з надією запитала Мег.

– Ні, боюся відіпрати їх не вийде. Але я можу просто тримати їх у руках, ніхто і не помітить, що вони забруднені. Або ось як ми можемо зробити: кожна з нас одягне по одній чистій рукавичці, а в руках триматиме брудну. Як тобі ідея? Геніально, чи не так?

– Твої руки більші за мої, і ти жахливо розтягнеш мою рукавичку, – сказала Мег, яка буквально пилинки здувала зі своїх рукавичок.

– Тоді піду без них. Мені все одно, що скажуть люди! – крикнула Джо і почала демонстративно читати свою книгу.

– Добре, добре, вмовила! Тільки не забрудни і мої рукавички. І намагайся поводитися пристойно – не ховай руки за спину, не витріщайся та не кажи «Очманіти!», якщо щось тебе здивує. Добре?

– Не турбуйся, буду поводитися, наче ті манірні ляльки і намагатимусь не ставити тебе у незручне становище. А тепер іди і дай відповідь на запрошення, а я дочитаю цей чудовий твір.

Мег пішла «з вдячністю приймати запрошення». Потім, не гаючи ані хвилини, вона прискіпливо оглянула свою сукню і, весело наспівуючи, почала нашивати на неї мереживну шлярку. Джо теж часу не марнувала – вона дочитала книгу, з'їла решту яблук і погралася з містером Скребблом.

Напередодні Нового року вітальня в будинку Марчів пустувала, бо поки дві молодші сестри перевертали гардероб догори дригом, дві старші наводили марафет перед балом. І нехай їх сукні були дуже простими і скромними, але сестри носилися по кімнаті, як очманілі. У кімнаті панувала метушня, сміх і … характерний запах спаленого волосся. Мег вирішила, що їй терміново потрібні локони, і Джо завзято взялася орудувати гарячими щипцями і паперовими папільйотках.