Луиза Мэй Олкотт - Маленькі жінки

Емі вважала Мег безумовним авторитетом і зразком для наслідування, а ось у Джо найтепліші та довірчі відносини склалися, як не дивно, з Бет, яка була її повною протилежністю. Бет теж тягнулася до Джо, і лише їй розповідала свої потаємні думки та переживання. До речі, саме Бет, звичайно ж абсолютно несвідомого, мала найбільший вплив на Джо. У Мег і Джо також були чудові стосунки, але вони домовилися, що кожна з них стане наставницею для однієї з молодших сестер. Можливо, це був свого роду материнський інстинкт, який зараз ці маленькі жінки перенаправили з ляльок на своїх сестер.

– Розкажіть мені що-небудь? У мене сьогодні був просто надзвичайно напружений день, – сказала Мег, коли вони ввечері сиділи разом за шиттям.

– Сьогодні тітонька Марч таке утнула – зараз розповім, – почала Джо, яка дуже любила розповідати усілякі байки. – Я, як завжди, читала їй цього зануду Белшема, звичайно, приглушено і монотонно, адже так вона швидше засинає, а я маю більше часу почитати якусь цікаву книгу з її бібліотеки. Але я, мабуть, перестаралася з монотонністю, бо і сама почала клювати носом ще до того, як приспала стареньку. І от я раптом так широко позіхнула, що вона запитала мене, чи не боюся я ненароком проковтнути книгу, яку читаю. Я теж вирішила бути дотепною і відповіла, що якщо це допоможе раз і назавжди позбутися цієї нудної книжки, то я готова спробувати. Але, вочевидь, стара не оцінила мого жарту, тому що далі на мене чекала довга нотація про мої гріхи, після чого вона веліла мені сісти і подумати над своєю поведінкою, поки вона трохи подрімає. Ну, я вже знаю, що її «трохи» зазвичай затягується на кілька годин міцного сну, тож ледь її капор почав погойдуватися, наче той жоржин, я витягла з кишені «Вексфільдского священика» [24] Надзвичайно популярний у той час роман англійського письменника Олівера Голдсміта, написаний у 1766 році. Розповідає про перипетії та випробування священика та його сім'ї, які стали жертвами місцевого поміщика та втратили свої статки. і почала читати, поглядаючи на старушенцію одним оком. І ось я дійшла до смішного моменту, де всі попадали у воду і, втративши пильність, голосно зареготала. Тітонька, звичайно, прокинулась, але будучи зазвичай після сну більш милосердною, звеліла трохи почитати їй вголос цього мого «Вексфільдского священика», щоб вона послухала, що ж це за чтиво таке, що я вважаю його кращим за її прекрасного і повчального Белшема. Я старалася з усіх сил, читала виразно – і знаєте, що? Їй сподобалося, уявляєте собі, вона сказала:

– Щось я не розумію, в чому там справа. Почни читати з самого початку, дитя.

– Я почала читати їй книгу з початку, і як могла намагалася зацікавити її життям сімейства Примроуз. Я навіть вирішила її трохи подражнити і, зупинившись на цікавому моменті, сказала: «Ви мабуть, втомилися, тітонько. Може, мені припинити читати? А вона тут же взялася за в'язання, про яке вже і забула, подивилася на мене і, спустивши окуляри на кінчик носа і хитро примружившись, коротко сказала: «Нумо дочитуй розділ до кінця, юна міс».

– Невже вона визнала, що їй сподобалася твоя книга? – запитала Мег.

– Ти що, не знаєш тітоньку Марч! Звичайно, що ні! Але вона сказала відкласти старого Белшема на полицю, а це вже чогось варте. А коли я вже збиралася йти додому, то повернулася до кімнати за рукавичками, і що, ви думаєте, я там побачила – вона так захопилася читанням «Вексфільдского священика», що навіть не чула, як я гигикнула, коли на радощах танцювала джигу в коридорі. Ах, подумати лише, її життя могло бути зовсім іншим, варто було їй лише захотіти! Правду кажучи, я їй ані краплі не заздрю. Так, вона багата, але в її житті проблем анітрохи не менше, ніж у бідних, – задумливо додала Джо.

– До речі, ти нагадала мені, що і мені є що вам розповісти, – сказала Мег. – Моя історія, звичайно, не така кумедна, як у Джо, але я багато думала про це по дорозі додому. Сьогодні в будинку Кінгів був якийсь переполох, і одна з моїх підопічних дівчат розповіла мені, що її старший брат сильно провинився, і батько вигнав його з дому. Я чула, як місіс Кінг плакала, містер Кінг дуже голосно і сердито розмовляв, а Грейс та Еллен ховали обличчя, коли проходили повз мене, мабуть, щоб я не побачила їх заплакані очі. Я, звичайно, не ставила зайвих питань, але мені було їх дуже шкода, і в той момент я була рада, що у мене немає таких старших братів, які могли б ось так безвідповідально поводитися і ганьбити свою сім'ю.

– А мені от здається, що самій зганьбитися у школі – набагато гірше, ніж все, що можуть утнути безвідповідальні брати, – сказала Емі, багатозначно киваючи головою, немов вона мала набагато більший життєвий досвід, ніж Мег. – Ось вам по справжньому жахлива історія: Сьюзі Перкінс прийшла сьогодні до школи з гарною каблучкою з сердоліком. Я дивилася на неї і мені так хотілося бути на її місці. І от сидимо ми на уроці, а Сьюзі малює карикатуру містера Девіса з жахливим таким великим носом і горбом, і він наче говорить: «Юні леді, я не зводжу з вас очей!». Ми гигикнули, і тут раптом його погляд зупинився на нас. Він звелів Сьюзі показати свій зошит. Від переляку її всю парирувало , [25] Емі має на увазі слово «паралізувало» але вона все ж так-сяк встала з-за парти, підійшла до нього і показала свій малюнок. І що, ви думаєте, він зробив? Він взяв її за вухо – за вухо! Ви уявляєте собі, який це жах! Він поставив її перед усім класом і сказати стояти так півгодини, тримаючи малюнок перед собою, щоб всі могли бачити.

– Всі дівчата, мабуть, сміялися над карикатурою? – запитала Джо в передчутті кульмінаційного моменту історії.

– Сміялися? Ніхто і звуку не видав! Сиділи тихо, як миші, а Сьюзі стояла і плакала. Ось тоді мені швидко перехотілося бути на її місці, тому що я розуміла, що після такої ганьби мене не втішить навіть мільйон каблучок з сердоліком. Я б ніколи не оговталася після такого приниження.

– А я сьогодні вранці побачила дещо, що мені дуже сподобалося, і збиралася розповісти вам про це за вечерею, але забула, – сказала Бет, наводячи порядок у кошику для шиття Джо, бо нитки в ньому всі позаплутувались, а голки хаотично валялися по всій торбинці. – Так ось, Ганна послала мене до рибної крамниці за устрицями, і там був старий містер Лоренс. Але він мене не бачив, тому що я причаїлася за бочкою, поки господар крамниці, містер Каттер, його обслуговував. Раптом зайшла якась нещасна жінка з відром і шваброю, і запитала містера Каттера, чи можна їй помити підлогу в його крамниці в обмін на рибину, тому що їй нема чим годувати дітей. Містер Каттер сердито глянув на неї і звелів забиратися геть. І ось вона вже збиралася йти, коли містер Лоренс підчепив велику рибину вигнутою ручкою своєї тростини і простягнув жінці. Вона була така рада і здивована, що взяла її голими руками і почала нестримно дякувати йому. Містер Лоренс велів їй «швидше йти і приготувати обід своїм дітям», і вона побігла геть. Обличчя її так і сяяло від щастя! Це так благородно з його боку, чи не так? О, це було так кумедно, коли жінка стояла, притискаючи до грудей велику слизьку рибину, і тараторила слова вдячності та всілякі благословення.