Герхард Гольц-Баумерт - Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)

Я кивнув.

-- Тепер ще раз зачини дверi, але тихенько, -- сказав чолов'яга.

Я мусив ще i ще раз тихенько зачинити дверi.

-- От тепер ти зрозумiв! -- сказав, вiн i вiдпустив мене.

Ледве я переступив порiг, мама запитала:

-- Альфонсе, що з тобою? Чого у тебе такий вигляд? Скажи менi.

Я тiльки здвигнув плечима й показав порожнього гаманця, у якому не вистачало марки. Що я мiг сказати?

-- Надалi я буду ходити сама до магазину, -- сказала мама.

Я промовчав, а потiм вибiг надвiр. Лиха година! Я згадав: у нас же сьогоднi пiонерськi збори! Щодуху помчав до школи. Справдi, збори вже почалися. Я став пiд дверима i почув голоси. Ввiйти чи нi? Одному стати перед усiма i пояснити, чому запiзнився. Але ж я напевне заплутаюсь i знову всi подумають погано про мене.

Я взявся за ручку дверей i не знав, що робити далi. Раптом дверi розчинилися -- передi мною стояв Петер, голова ради загону. Петер i весь загiн дивилися на мене.

-- Вiн пiдслуховував, -- сказав Петер. -- Я ж казав, що хтось є пiд дверима. Такого я не чекав од тебе, Альфонсе.

Я вiдчув, що червонiю.

-- Та я...

-- Так, -- сказав Петер, -- ти надто боязкий, щоб увiйти i вислухати все, що ми саме про тебе говорили. Що це з тобою коїться?

Отак i виходить у мене, що я не винний, а завжди попадаю в якусь халепу. Хiба це справедливо?

Як я впiймав коропа Юмбо та наловив усякої iншої риби

По суботах тато часто ходить на рибалку. Мене з собою вiн нiколи не бере. Коли я його прошу, вiн каже:

-- Нi, Альфi, не можна. В човнi ти не всидиш спокiйно, розженеш менi всю рибу i сам нiчого не впiймаєш.

Днями я написав на "вiдмiнно" контрольну з арифметики, i тато пообiцяв менi:

-- Наступної недiлi вiзьму тебе з собою на рибалку.

Ми вирушили з дому в суботу надвечiр i переночували в готелi.

-- Нам треба встати о пiв на четверту. Отже, негайно лягай спати, -- наказав тато.

Так рано менi ще нiколи не доводилося вставати. Я боявся проспати. Перший раз прокинувся, коли надворi було зовсiм темно. Я довго сiпав .тата, поки розбудив його. Вiн увiмкнув свiтло i поглянув на годинника.

-- Повернися на другий бiк i не здумай ще раз будити мене, -сердито сказав тато.

Годинник показував чверть на першу.

Згодом я знову прокинувся. Впевнений, що ми проспали, увiмкнув свiтло i подивився на годинника: була друга година.

-- Хай йому грець, -- позiхаючи, пробурчав тато. -- Ти спатимеш нарештi?

Я лiг i став мiркувати, чи не краще менi взагалi бiльше не спати до пiв на четверту. Але так не вийшло. Коли задрiмав, менi приснилося, що я впiймав на вудку золоту рибку i вона стала прохати мене подарувати їй життя. За це вона пообiцяла завжди допомагати менi з арифметики. Ледве втяг я золоту рибку у свiй човен, i сон минув, бо я впав з лiжка.

Тато дуже злякався i вилаяв мене.

Менi здалося, вiн навiть тихо сказав:

-- Для чого тiльки я взяв iз собою цього телепня?

Була без п'яти хвилин третя.

Ми знову заснули, а коли прокинулися, годинник показував пiв на п'яту.

-- Проспали! -- крикнув тато. -- Це ти винний. Крутився цiлу нiч, а тепер вугри вже пройшли.

Ми примчали до човна i попливли. Як це було чудово! Над водою висiла величезна сiра завiса туману, а в лiсi кричала iволга. Я спробував заспiвати iволгою.

-- Тихiше поводься в човнi! -- гримнув тато. -- Попереджую востаннє, а то прожену.

Невже вiн мене викине в озеро?

Тато веслував обережно. Ми прибули на мiсце й прив'язали човна до двох тичок. Тато дав менi маленьку вудочку, наживив дощового черв'яка i показав, як пiдсiкати, коли клює, i як витягати рибу. Собi вiн узяв довгу вудку i закинув далеко.

Ми стали чекати. Сидiли довгенько. Раптом мiй поплавець смикнуло.

-- У мене клює! -- крикнув я.

-- Тс-с-с-! -- зашипiв тато. -- Тягни!

Я пiдсiк. У водi щось стрепенулося. Потiм над водою показалася чимала гарна рибина. Вудлище зiгнулося. Я розгубився.

-- Тягни! -- гукнув тато.

Я тяг репетуючи:

-- Щука! Ура! У мене щука!

Тато гримнув:

-- Тихiше поводься у човнi!

Я витяг рибину. Вона впала татовi просто на штани й забруднила їх.

-- Це лин. Добрих пiвфунта буде, -- сказав тато i насупився.

Знаю, вiн не дуже зрадiв, що я перший упiймав рибину. Тато знову наживив менi черв'яка. Я закинув i знов у мене клюнуло. Цього разу пiдсiк добре. На жаль, рибка була маленька -- окунь.

-- Спробуй здогадайся, чому вона у нього клює, -- буркнув тато.

Його поплавець спокiйнiсiнько плавав на водi.

Згодом у мене знову клюнуло. Я пiдсiк, та, мабуть, заранi. Порожнiй гачок вискочив iз води, пролетiв повз татове вухо i вп'явся йому в куртку. Чудовий був гачок. В тканинi вiн засiв так мiцно, що витягти його ми не змогли. Врештi-решт, нам довелося перерiзати волосiнь ножем. Гачок залишився в куртцi назавжди.

Ледве встиг я закинути новий гачок iз наживкою, як поплавець вмить потонув. Не гаючи часу, я смикнув, i на гачку затрiпотiла рибина. Цього разу попався жирний окунь. Я показав татовi свої три рибини i сказав:

-- Правда, чудово?

Тато ледь кивнув. Вiн пильно дивився на свого нерухомого поплавця. Не пройшло й пiвгодини, як я впiймав ще маленького окунця, двi плiтки i лина. А тато не зловив нiчого. Вiн все частiше витягав свою вудку i уважно оглядав, нiби щось там було не так. Але все було в порядку. Нарештi, клюнуло i в нього.

-- Пiдсiкай! -- крикнув я.

-- Нi, -- заперечив тато. -- Я дам їй краще вхопитись. Тодi буде певнiше.

-- Зiрветься! -- не вгамовувався я. -- Пiдсiкай!

Тато смикнув, але вудлище не зiгнулось. Рибина, завдовжки з палець, затрiпотiла на гачку. Я зареготався, а тато сердито зиркнув, на мене. Одразу пiсля цього я впiймав ще рибину, втричi бiльшу за татову. Я хотiв знову закинути вудку, i тато теж розмахнувся. Волосiнi заплуталися. Пiвгодини морочилися ми з ними, перш нiж знову змогли закинути.

Тато гнiвався:

-- Краще б ти залишився вдома!

А я казав:

-- Але ж до мене йде найкраща риба!

I тато замовкав.

Потiм я ще впiймав окуня i двi плiтки, а тато знову нiчого.

-- Ану, давай помiняємося мiсцями. Переходь! -- запропонував вiн. Менi не хотiлося.

-- Ти менi тiльки рибу розженеш, -- пробурчав я, але послухався.

Коли ми мiнялися мiсцями, я пiдсковзнувся. Човен сильно захитався, i я випустив з рук вудку, її вмить однесло течiєю геть. Татовi довелося вiдв'язати човна, щоб дiстати мою вудку. Вiн знову дуже розсердився, але сказав тiльки:

-- Рибалцi край. Ми розiгнали всю рибу.

Тодi ми попливли в очерети i знову закинули вудки. Тато попрохав мене:

-- Поглядай на мою вудку, а я налаштую спiнiнг.

Гаразд. Поглядаю на його вудку. Аж раптом клюнуло. Я смикнув, але вудка й не зворухнулася. Здавалося, гачок зачепився за дно. На допомогу менi прийшов тато з пiдсакою. Витягли ми коропа -- фунтiв зо два було в ньому, не менше.

-- Це я впiймав, -- кажу татовi.

А вiн не погоджується:

-- Але ж моя вудка!

Справдi, чий же це короп? Чи мiй, бо я його впiймав, чи татiв, адже на його вудку? Ми так i не дiйшли згоди. Посидiли ще трохи, але бiльше нiчого не ловилося. Стало жарко. Знiчев'я вирiшив я дати своїм рибинам iмена. Коропа назвав Юмбо, великого окуня -- Максом, а плiток -- Анною i Петрою. А тато тим часом змотав вудки i запропонував :