Юрий Ячейкин - Бiблiйнi пригоди на небi i на землi (на украинском языке)

- На чужий коровай рота не роззявляй!

Перехресний допит, дiло в суд, останнс слово перед вироком i - "в дальний путь, на долгие года", туди, де i холодно, i де голодно...

Цiкаво, що тодi було запроваджено перший у свiтi фах - професiю сторожа. Бо приставив Всевишнiй до яблунi на варту приватноу власностi херувима з вогненним мечем. Але той перший грiх глибоко закорiнився - усi хлопчаки i досi з яблунь починають.

От Каун, той уже був тямущий мужик! Вiн постарався все обмiзкувати наперед. А коли порiшивтаки свого брата Авеля, то навiть i в думцi не мав колотися.

Всевишнiй, що провадив слiдство у тiй найпершiй "мокрiй" справi, дуже хитро, нiби мимохiдь запитав прадавнього мордувавцю:

- Кауне, де Авель, брат твiй?

А Кауновi хоч би що - затявся, та й годi:

- Запитайте у нього самого! Хiба я сторож йому? Звiдки знати менi, де вiн вештасться i байдики б'с?

- Так уже i не знасш?

- У мене своух справ - по саму зав'язку! Тiльки встигай повертатися...

Якщо розiбратися, то божа Канцелярiя - це вселенський карний розшук, в якому янголи, херувими i серафими слугують судовими виконавцями. Архангели - верховна колегiя. Але всi дiла вершить премудрий Всевишнiй, сам-один у трьох лицях: бога-Слiдчого, бога-Прокурора i богаСуддi.

Та ось що не подобасться в цiй небеснiй каральнiй установi, особливо з огляду на прийдешнiй поголовний Страшний суд ("злочинцiв буде покарано!"), це повна вiдсутнiсть хоч такоу-сякоу адвокатури. Захиститися - нiяк! То вже, знасте, не демократично...

Але про що це я думаю?

Геть з голови крамолу!

Хiба не мене, смиренну овечку, обрано для втiлення у життя смертних задумiв бога-Слiдчого, бога-Прокурора i бога-Суддi? Сказано: путi господнi незвiданi. То менi тiльки здасться, що простую я навмання. Насправдi мене веде Промисл божий туди куди слiд. Вибач, о Милосердний, мимовiльний грiх мiй незумисного розумування! Адже тобi. Всевидющому, згори видко, що я прудко прошкую на завбаченому тобою шляху. А твоя путь - iстинна! Зваж, господи: не всякi жарти чогось вартi...

Уже надвечiр я примандрував до портового мiста Iоппiу, щоб далi подорожувати морем. Головне, опинитися якнайдалi вiд приреченоу Нiневiу. Цiкаво, де тут найдешевша корчма?

Усi лiхтарi на захланних вуличках Iоппiу були розбитi з пiдозрiлою послiдовнiстю. Та я чомусь не звернув належноу уваги на це похмуре застереження з явними вiзуальними натяками. Ковзнув бездумно очима, та й усе. А дарма.

9. ДУМКА ДУМКУ ГОНИТЬ

"Не той кiнь, що в болото увезе, а той, що

з болота витягне".

Народне прислiв'я.

Тьмяно було в благенькiй корчмi. В одному кутку ледь блимав каганець, в другому конала тоненька свiчка. За дверима, зовсiм неподалiк, хлюпало море.

Як на голодного, пахощi тут - запаморочливi. А в мене у кишенях - анi шеляга. Якщо мене звинуватять у тому що я на дурняк досхочу нанюхався смачненького, у мене й мiдякiв нема, щоб оплатити апетитнi пахощi дзвоном.

Трапляються моменти, коли за шматок ковбаси чорту душу вiддаси. Без грошви закон один: уж очима, а рукам зась. А в кого в руках, у того i в зубах. Та нiчого: кмiтлива людина як не руками, то язиком вiзьме. Мошвою i дурень трусити може...

Потроху очi призвичаулися до пiтьми. Ясна рiч, сюди позбиралися на нiчлiг рiзнi безпритульнi лобуряки. Зараз нажираються i напуваються, потiм спатимуть покотом, впритул один до одного, щоб теплiше було.

Усе це був люд убогий: тiльки й грошви, що на полумисок юшки та келишок сивухи. Але ж юшка яка - ложка сторч стоуть! Тiльки у кутку, пiд каганцем, двос смакують не з келишкiв, а хлебчуть прямо з грубенького барильця та маслаки з чималими шматурами м'яса гризуть. Над мисюрою парус - харч свiженький, щойно з вогню...

Один з них - довгий i худющий, мов корабельна щогла. Морда - з самого профiля. Другий - низенький i товстенький, немов дбайливо натоптана усяким добром торба. Пика - з самого кола. Обидва - у строкатих блузах, в яких полюбляють хизуватися мореходи.

На них я й нацiлився. Тiльки чекаю слушноу нагоди.

Чую, щогловидий поважно каже:

- А гарно украсти i на зуб не попасти!

Його приятель не встиг i рота розтулити, як я вже вклинцювався в розмову:

- Пхе! Поганеньке ремесло'лiпше доброго злодiйства...

Строкатий з профiлем одразу на мене:

- А ти хто такий розумненький?

Я статечно вiдповiв:

- Без плуга - не орач, без молота - не коваль, а без Бiблiу - не оповiдач.

- Невже Бiблiю масш? - вразився вiн.

- Авжеж!

- Де ж ти отакий скарб роздобув?

- То моя справа...

- I читати по писаному вмiсш?

- А чого б я Бiблiю на горбi тягав?

- То сiдай до нас, юний отче, за кумпанiю...

Я сiв i негайно вдарився у спогад:

- Наш пiддячий любить борщ гарячий. А як голодний, зжере i холодний.

- Складно кажеш!

- Слово почусш, та не зжусш.

- То пригощайся - у нас на трьох стане!

- Грiх непрощений - усти хлiб немащений. I усти хочу, i горло дере...

- Та ж ось барильце!..

I пiшло, i поухало...

- Веселий ти хлопець, отче! Ану розкажи щось з пiсанiя, щоб нi в тин нi у ворота!

- Можна, - кажу я. - Ось послухайте.

Тут уже всi присутнi в корчмi присунулись ближче. Навiть корчмар залишив свос мiсце за шинквасом i завис надi мною.

10. КОМУ СМIШКИ, А КОМУ ГОРЕ

"Раптом на очах вiруючих з-пiд риз випала пляшка з самогоном, заткнута кукурудзяним качаном. Пiп не розгубився. Вiн суворо поглянув у бiк iкони "Тайна вечеря" i сказав:

"Якщо вечерясте, то вечеряйте, а пляшок сюди не кидайте!"

Федiр МАКIВЧУК.

- Чули про Мертве море, в якому навiть жаби не живуть?

- Та чули...

- А чого воно мертве?

- Та хтозна...

- А я знаю!

- Чому ж воно мертве?

- А тому, що пiд водною гладiнню поховано стiльки пропащих душ, що все живе гине...

- Невже?

- Точно кажу! А сталося це так...

На тому мiсцi, де тепер смердить мерцями море, колись стояли рядком два великих мiста - Содом i Гоморра. А перед тим, як погрузнути в море, обидва мiста погрузли в розпусту. У Гоморрi жiнки покинули чоловiкiв i втiшалися любов'ю помiж собою, а в Содомi все сталося навпаки - помiж собою любилися чоловiки. Уявлясте?

Дiзнався про цi неподобства Всевишнiй i дуже розгнiвався:

- Я що людям наказував?

- Любитися i розмножуватися! - хором вiдповiли йому янголи.

- А що роблять люди в Содомi та Гоморрi?

- Любляться, але не розмножуються! - вiдповiв янгольський хор.

- А що станеться, коли ця пошесть пошириться по всiй землi?

- Вимруть усi люди!

- Що ж робити?

- А бог знас!

Всевишнiй i справдi знав: винищити безплiдних порушникiв до ноги, та й по тому.

А жив у Содомi праведник Лот, рiдний небiж патрiарха Авраама. Вiн дружину не покинув. Тому й двох дочок мав. Обидвi дочки - дiвки непорочнi, бо женихи мiж собою кохалися.

Послав Всевишнiй до Лота двох янголiв з наказом:

- Хай до ранку покине мiсто з усiм сiмейством. Хай iдуть вони свiт за очi i не озираються. Якщо озирнуться, лихо буде.