Юрий Ячейкин - Бiблiйнi пригоди на небi i на землi (на украинском языке)

- А таки донесе, - розчулено мовив боцман, розмазуючи на своуй бруднiй пицi чи то чистi сльози каяття, чи то морськi бризки - не добереш. - " Донесе аж до першоу корчми...

На борту корабля "Зi святими упокiй" вибухнули глузливим реготом.

Виявлясться, цей негiдник весь час тiльки клеув iз себе дурня! От же гад повзучий...

- Що, не вiрите? - заволав я, вражений у саме серце нечуваним блюзнiрством цього пiдступного вiдступника. - Хiба не бачите чуда? Море менi по колiна!

- Ще пару пляшок, - лагiдно мовив боцман, - i ти, Iоно, ходитимеш по водi, яко по суху.

О господи! Якоу репутацiу я зажив! Правильно люди кажуть: з кимповедешся, з тим i наберешся. А я вочевидь весь час ще й перебирав...

Однак я ще мав надiю на щасливий кiнець: раптом станеться ще одне чудо?

- Грiшники! - загорлав я. - уй-богу, я не брешу!

- Iоно, - поблажливо озвався капiтан БенАкула, - ходь на борт. Як пить дать дамо тобi випити... А ти, боцмане, якоу думки?

- Ну що ж, вистава варта чарки...

Ото й усе за всi моу труди?

- Не пiду! - затявся я. - Не пiду, коли менi не вiрують. Бач, з пророка брехуна зробили!

А капiтан на те - миролюбно:

- Та звiдки нам знати, брешеш ти чи нi? Он уже скiльки лантухiв гречаноу вовни намолов...

I тут я зважився на вiдчайдушний крок.

Цiкавитесь який?

Почав сам на себе небесну кару накликати! Аби настановити закоренiлих у розбоях грабiжникiв на путь iстинну до справжнього багатства...

- Хай мене грiм поб'с, коли брешу! - заприсягнувся я, сам жахаючись свого вчинку.

Подивився на небо - пронесло.

- Хай мене блискавка спопелить, коли щось криве мовив! - мовив уже смiливiше.

Поглянув угору - пронесло.

- Хай хлябi воднi розверзнуться, коли хоч грiш втаю! - вже зовсiм хоробро збрехав я i на доказ тупнув ногою.

Нараз твердь пiдi мною захиталася, розверзлася чорна безодня i вмить поглинула мене.

17. У ПЕКЛI ХОЧ I ТЕПЛО, ТА ХТО ТУДИ ЗАБАЖАр

"Цього Iона не чекав. Але оскiльки зробити щось було неможливо, вiн вирiшив терпляче очiкувати наступних подiй в свосму дивному новому примiщеннi".

Лео ТАКСIЛЬ.

Я опинився в абсолютно темнiй i вогкiй камерi. Пiтьма - хоч в око стрель. Звiдкiлясь повiвало смородом, нiби я вскочив прямiсiнько в гальюн.

Я витягнув руки i сунувся навмання. Тицьнувся сюди, тицьнувся туди скрiзь були вогкi i драглистi стiни, нiби ух слимаками вимазали. Заходився було обтирати одну стiну полою, коли це вона раптом конвульсивне здригнулася, а потiм дрiбнодрiбно затрусилася.

Хтось зареготав страшним утробним басом:

- Ха-ха-ха! Ой, не лоскочи, бо я не втримаюсь, i тебе перетравлю... Хи-хи! Ой, не можу!.. Ха-ха-ха!

Волосся в мене стало сторч, а сам я з ляку задубiв, як на лютому морозi, хоч у камерi було тепло i навiть задушливо.

- Ц-ц-ц-ц-це де я? - тiльки й спромiгся, що процокотiти зубами.

- У черевi китовому, - вiдповiв той же утробний голос. - Хо-хо...

- А хто ц-ц-ц-це говорить?

- Черево.

- Яке черево?

- Мос, китове.

"Дурить, гнида, - вирiшив я. - Морочить менi голову, бо знас - тут не дуже роздивишся..."

- Значить, у черевi?

- Авжеж.

- У китовому, кажеш?

- Точно.

- А хiба ж може черево розмовляти?

- Це як у кого, - охоче пояснив утробний голос. - У мене, наприклад, може, бо я кит-черевомовець. Та й подумати: треба ж арештантовi хоч з кимось слiвцем перекинутись. Хоч би й з наглядачем.

- Так ти наглядач?

- Передусiм - в'язниця.

- Як же так?

- А просто - за сумiсництвом.

- Виходить, я - ув'язнений?

- Виходить, що так.

- I надовго?

- На п'ятнадцять дiб.

- Ото!

- Не огокай! Строк покарання вiдмiряли в самий раз, бо твою провину вирiшили вважати дрiбною. З деяких мiркувань...

- Це ж яких, цiкаво?

- Тобi краще знати.

- А тобi доля в'язня байдужа?

- Мос дiло мале: за наказом згори хапати i тримати, поки строк покарання не мине.

- I щось за це масш?

- Та не так щоб i розкiшно - за харчi.

- I добре годують?

- Найдрiбнiшим планктоном! Можна сказати, на голоднiй пайцi тримають...

- А ти що?

- Та нiчого... Славословлю i за турботи дякую! Бо коли що не так, у море одразу отруйних медуз накидають... Тьху, гидота яка!

Обидва сумовито замовкли. Невеселi думки заснували в моуй головi.

- Боже мiй! - заскиглив я. - Змилуйся над смиренним рабом твоум.

- Молодця! - похвалив мене голос. - Повiдомляю: термiн ув'язнення буде значно скорочений, якщо ти доброчесно розкасшся i невтомно вихвалятимеш Всевишнього.

- То це вiн мене сюди запроторив?

- А хто ж iще?

- Виходить, ти слугусш Всевишньому?

- Нi, богу морiв Посейдону. Однак брат Посейдона верховний олiмпiсць Зевс уклав з твоум Всевишнiм угоду про товариську взасмодопомогу. Отож, у вiдповiдь на дружнс клопотання канцелярiу Сьомого Неба про затримання у володiннях Посейдона небезпечного злочинця, що спритно втiк з терену, пiдвладному Всевишньому...

- Ясно! - урвав я його осоружну канцелярську мову. - Можеш перепочити...

Тiльки тепер я усвiдомив до кiнця власну приреченiсть. Оце влип! З корабля та в стравохiд. Сiв я просто у калюжку (певно, шлункового соку) i зажурився. Трапилось як у того невдахи: хотiв минути пень, та за колоду перечепився...

А кит-черевомовець питас:

- Як тебе, злодюжко, звати?

- Iоною, - вiдповiдаю, про всяк випадок не реагуючи на образу: зневага до в'язня - святий обов'язок наглядача. - А тебе як величати?

- Невже не знасш?

- Звiдки? Я ж уперше...

- I то правда! А звуть мене Левiафаном.

- Що ж, будьмо знайомi!

- А куди дiтися? Ти, Iоно, той - влаштовуйся. Зараз я вiдкрию вентиляцiйнi отвори, свiтлiше стане. Роздивися в черевi, що там i до чого...

I справдi, вгорi розсунулися два очка, крiзь якi кити фонтани пускають, i в черевi одразу посвiтлiшало.

18. НЕ ЛЯКАЙ В'ЯЗНЯ ТЮРМОЮ: ТО ЙОГО ХАТА

"Перший: Да, веселий разговор.

Другий (зiтхас): Що да, то да".

Федiр МАКIВЧУК.

Я озирався навсiбiч. Черево Левiафана було не таке вже й велике: три кроки вздовж, два кроки впоперек. Вузенький оберемок водоростей мав, очевидно, правити за лiжко.

Я звiв очi i аж застиг вiд захвату - над ложем було повно парсун найвродливiших нереуд, наяд та русалок, великих, як на мiй смак, спокусниць. Отакий набiр подекуди й понинi можна побачити в парубоцьких келiях. Але хто цi гарнi, мов мрiя, зображення чарiвниць сюди притаскав?

Пiд кожною парсуною був напис, що в сукупностi дещо нагадувало шлюбнi оголошення:

БЕЗ ПАРИ НЕМА КОХАННЯ.

ОЙ, ГАРНА Я, МОВ ЗАСВАТАНА.

КОМУ ЩО, А МЕНI ПАРУБОК.

НЕ ЛIЗЬ, ХОРОШИЙ, ЯКЩО ТИ БЕЗ ГРОШЕЙ.

КРАЩЕ ХВОСТАТА, НIЖ ЯЗИКАТА.

ВРОДА - ЗАВЖДИ МОДА.

ЛЮБИ, ТА НЕ ЗГУБИ.

ПОКОХАЮ ЯКОВА, ТА НЕ УСЯКОГО.

ЛЮБИ МЕНЕ, ЯК Я ТЕБЕ.

"Таж хiба я проти? - подумки мовив я. - Та я за одну живу нереудочку вiддав би усю цю картинну галерею!"

Аж тут я застерiг дещо нечемний напис, що був надряпаний на берестяному лубi:

НА ТАКI ЗАЛЬОТИ НЕ МАЮ ОХОТИ.

- Левiафане, що за нечема тут сидiв?