Юрий Ячейкин - Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)

- Чому? - не второпав одразу я.

Моу запитання почали його дратувати.

- "Чому", "чому"? - пробурчав Кiмiхла. - Ясно чому: щоб помолодшати. Адже це - елiксир молодостi. Якби я помолодшав, я мiг би розпочати дослiди знову. Я ж не вiдмовився вiд величного намiру запанувати над усiм свiтом вiд берега до берега! Аж тут на мене чигала нова халепа. У мене не було й шеляга на експерименти. Виходило зачароване коло: щоб знайти рецептуру фiлософського каменя, слiд було винайти елiксир молодостi, а щоб виготовити елiксир, треба було мати фiлософський камiнь! Що було робити? Та я знайшов вихiд - узяв i, незважаючи на сувору заборону, викарбував сдиний у свiтi нерозмiнний карбованець. Ось вiн!

Магiстр Кiмiхла сягнув рукою у дiрку в мантiу i з радiсним зойком видобув з надр пiдкладки блискучу монету.

- А навiщо ви утасмничили цей казковий винахiд? - поцiкавився я.

Магiстр захвилювався.

- Ясно навiщо: якби я не тримав його у секретi, грошi швидко впали б до цiни битих черепкiв. А яким побитом я придбав би тодi необхiднi речовини для елiксиру? I кому б тодi був потрiбен фiлософський камiнь?

- А навiщо вам фiлософський камiнь, коли ви масте нерозмiнний карбованець? - з'ясовував я.

- Боже мiй, ви як мала дитина - "навiщо" та "навiщо"! Ясно навiщо: я б до самоу смертi не встиг би намiняти таку купу грошей, щоб купити усiх можновладцiв. Отже, знову ж таки, щоб з успiхом провести цю грандiозну фiнансову операцiю, необхiдно зварити елiксир!

Вiн недбало кинув нерозмiнний карбованець на стiл i обома руками пiдняв келих.

Химернi логiчнi вправи магiстра Кiмiхли навели мене на тривожнi роздуми. Чи не божевiльний вiн? Певно, божевiльний! З'ухав з глузду на iдеу свiтового панування. Iнакше навiщо супер-кiберовi було посилати мене сюди? Тiльки божевiльний може опинитися у категорiу сущого, що насправдi не iснус. Адже, хоч його й оточус реальний свiт, сам вiн живе у дивовижному вигаданому свiтi.

Але, на жаль, цього дивака кинули напризволяще. Жодного санiтара! Нiякого нагляду! Повна свобода дiй, хоч i обмежена кордонами лiтаючого острiвця. За таких умов вiн здатен накуховарити бозна-що. Хто його знас, можливо, Кiмiхла оце тримас череп не з молодiжним напосм, а з страшною отрутою? Жах! Ще сконас, i мене ж звинуватять, що я був тут присутнiй i не запобiг безглуздому самогубству. Вiд цих думок у смердючiй атмосферi лабораторiу менi почали вчуватися пахощi гiркого мигдалю, якi, як вiдомо, властивi смертоносному цiанiстому калiю.

Я вирiшив будь-що запобiгти страшнiй трагедiу.

- Слухайте, магiстре, - почав жахати його, - а раптом у вас у руках не елiксир, а звичайна отрута? Звiдки ви знасте, що ви наварили? Чи не краще поставити дослiд на тваринi? Дайте спочатку напитися хоча б козi. Тодi побачимо...

- А це iдея! - пожвавiшав Кiмiхла. - Але не думайте, що ви мене налякали. Це справжнiй алхiмiчно чистий непiдробний елiксир. Я варив його не навмання, як ви гадасте, а за формулою безсмертя, яку шукав десять довгих рокiв...

- Де ж вона - оця формула? - вигукнув я, радiючи, що зараз усе з'ясусться.

- Хе-хе-хе, де формула, питасте? - схидно захихотiв магiстр. - Формулу вам не побачити, як власнi вуха! Рукопис з божественним рецептом елiксиру молодостi я здав до надiйноу схованки з сдиною умовою, щоб уу вiддали тiльки у моу власнi руки. Але ходiмте до кози. Хай живе стара, бо менi ще до бiса роботи, а я над усе люблю козяче молоко.

Кiмiхла хлюпнув у миску омолоджувального напою, i ми вийшли надвiр.

Пронизливий холодний вiтер хилив дерева. Чорна безодня велетенськоу хмари час вiд часу спалахувала слiпучим мереживом. блискавок. Коза жалiбно мекала.

Кiмiхла поставив перед нею миску i з несподiваною лагiднiстю погладив по уу збитiй у бруднi ковтуни шерстi. Коза нахилилася до миски i почала жадiбно сьорбати алхiмiчну рiдину. Все висмоктала!

I тут сталося диво. За кiлька секунд перед нами жваво стрибало бiленьке прудке козеня! Тiльки обiрвана мотузка ще телiпалася на його тонкiй шиу, як речовий доказ неймовiрноу подiу...

- Вiват! - несамовито загорлав магiстр, недоладно вимахуючи руками. Вiват! Вiват! Вiват!

Вiн пiдхопив козеня на руки, нiжно притиснув до грудей i, кумедно пiдстрибуючи, помчав до хати. Я зарипiв за ним слiдом.

"Тисяча астероудiв! - вилаявся в душi я. - I отаку генiальну людину тримають по сутi у в'язницi. Та ще, замiсть сучасних приладiв, пiдсунули середньовiчне начиння! Нема ж нiчого дивного, коли за таких жахливих умов людина трохи спричиниться i почне варнякати про свiтове панування або трьох осоружних китiв..."

Магiстр випустив козеня на пiдлогу i тремтячими руками схопив людожерський келих. Обидва його ока - природне i штучне - палали з однаковою iнтенсивнiстю. Вiн пiднiс мiсткий череп до рота i жадiбно висьорбав все до останньоу краплi.

Я вже був готовий до миттсвих перетворень i тому дивився на всi очi, щоб не проминути й найменшоу подробицi.

Борода у нього почала густiшати i вкорочуватися... Кiлькiсть зморщок на обличчi значно поменшала... Стан розiгнувся... Нараз сталося зовсiм неочiкуване - з його очницi випало штучне око i покотилося по пiдлозi. А на мене дивилося два нормальних людських ока!

Атож, магiстр Кiмiхла дивився на мене! I в його очах свiтилася неприхована погроза!

- Хто ви? - пiдозрiло запитав вiн, озираючи мене поглядом з нiг до голови, нiби вперше побачив. - I як ви сюди потрапили?

- Та ви що? - здивувавсь я, хоч менi вже було несила дивуватися. Невже забули? Ви ж самi п'ять хвилин тому розповiдали менi про фiлософський камiнь та елiксир молодостi...

- Який фiлософський камiнь? - похмуро вирiк вiн i кинув швидкий погляд на лицарськi обладунки. - Який елiксир молодостi? Як я мiг розповiдати про те, про що й сам не маю найменшого уявлення?

- А це що? - я тицьнув пальцем у бiк нерозмiнного карбованця.

В очах магiстра спалахнула непоборна лють, його сухе обличчя спотворила огидна гримаса. Вiн рвучко стрибнув до столу i судорожне затиснув нерозмiнний карбованець у руцi.

- Триклятий шпигун! - злiсно просичав вiн. - Мерзенний зраднику! Ти, повзучий гаде, помилився, бо прийшов по секрети, яких я ще не маю... Але це остання помилка у твосму злочинному життi!

Вiн кинув карбованець у дiрку в мантiу i схопився за музейнi обладунки. Надiв на себе панцир, влiз у залiзну спiдницю, оперезався пудовим мечем i, зловiсно посмiхаючись, почав натягати iржавi рукавички...

- Я поховаю своу тасмницi разом з тобою, пройдисвiте! - мстиво пообiцяв вiн.

Я про всяк випадок позадкував до дверей. Але ця зустрiч таки мало не скiнчилася трагiчно: я ступив протезом на штучне око магiстра i ледве не впав.

А якби впав, то, будьте певнi, вже не пiдвiвся б, - знавiснiлий Кiмiхла, безумовно, скарав би мене.

- Боронися, нiкчемний виродку! - заревiв магiстр, аж захлинаючись вiд гнiву.

Вiн схопився за меч. Та зброя не лiзла з пiхов. Певно, iржа добре ух зцементувала. Це мене i врятувало. Поки Кiмiхла, червонiючи вiд напруги, смикав меча, я схопив його штучне око i з усiсю можливою швидкiстю пошкандибав до крилатого екiпажа.