Юрий Ячейкин - Народження Адама (на украинском языке)

Нi i ще раз нi!

Просто нещасний тримозковий бронтозавр приречений еволюцiсю на безславну загибель. Мiсцевi гiганти нiколи не подарують Всесвiту мислячих чудовиськ...

По-перше, рептилiу не мають потових залоз, цих надiйних терморегуляторiв тiла. Навiть зараз вони вдень лякливо ховаються вiд сонячних променiв у вологих сутiнках джунглiв. Варто ум висунутися просто неба, як вони всi до одного сконають вiд сонячного удару.

По-друге, у потвор надто повiльний обмiн речовин. Отже, вони неспроможнi швидко акумулювати життсву енергiю.

А по-третс (i це найголовнiше!), у рептилiй вельми висока пристосованiсть до обмежених парникових умов, що нинi запанували на планетi. Справа в тiм, що еволюцiя не передбачас геофiзичних змiн, а природа сипле ними, як з рогу достатку. Таким чином, тiльки-но на планетi станеться якась катастрофiчна клiматична змiна, як геть усi монстри загинуть.

Що ж робити високорозвиненим цивiлiзацiям iнших свiтiв?

Сидiти i склавши руки спостерiгати трагедiю планети?

Але ж це приведе до зриву вiдповiдальноу мiжпланетноу конференцiу!

Чи не краще шляхом свiдомого експерименту виправити фатальнi помилки еволюцiу? Чи не краще створити якiсно нову перспективну iстоту i канчуком думки прискорити уу розвиток?

А на планетi с всi умови для життя сймодiючих штучних створiнь, що самовдосконалюються на основi хiмiчного синтезу бiлкiв з амiнокислот за допомогою i управлiнням кислот нуклеунових. От, скажу я вам, це будуть молодцi! Менi так i кортить у темпi мого друга капiтана Небрехи - за пiвоберта планети навколо осi - злiпити зразок: автономну довгодiючу аналiтичну машину, скорочено АДАМа. I тодi еволюцiя покотиться вимощеним мосю думкою битим шляхом, не звертаючи на випадковi манiвцi.

Але, як бачите, я досi нiчого не роблю. Тiльки марную дорогоцiнний час, тiшачись у своуй художнiй майстернi. Знасте, виточую з наймiцнiших каменiв скульптурнi автопортрети на добру згадку майбутнiм хазяям планети. Оце у джунглi одного з материкiв я вже накидав тисячi кам'яних куль. Всi вони копiя я!..

...Конструктор журливо замовк i навiть припинив гойдатися.

Це було моторошне повiдомлення. Адже коли вiн i далi розважатиметься лише власними автопортретами, людство нiколи не виникне на Землi, i нам з капiтаном нi до кого буде повертатися. Уся наша навкологалактична подорож виявиться марною.

Очевидно, такi ж тривожнi думки вирували i в головi Небрехи, бо вiн виринувз тютюновоу хмари i стурбовано запитав:

- Що ж гальмус вашу благородну справу, конструкторе?

- Так! - рiшуче пiдтримав я капiтана. - Чому ви зволiкасте? Майбутнс людство вам нiколи не подарус цього злочинного байдикування! А що скажуть кам'янi мудрецi та одноклiтиннi iнтелекти?

- Рiч у тому, - сумовито вiдповiв 4пi-ер-квадрат, - що я нiяк не придумаю вдалоу естетичноу форми. Не буду ж я лiпити розумних павукiв або мислячих восьминогiв? Фу! Погань яка! Правда, бiлкового АДАМа можна було б виготовити за власним образом та подобою, але це значить накликати на цивiлiзацiу галактики ЗС-295 майже непоправне лихо...

- Що ж вас страшить, мiй смiливий колего? - поцiкавився капiтан Небреха.

- Бачите, каштане, - милостиво пояснив 4пi-ер-квадрат, - галактика ЗС-295 перебувас на величезнiй вiдстанi вiд Чумацького Шляху. Свiтло пробiгас його за п'ять з дев'ятьма нулями рокiв. До того ж галактичне скупчення рiзних зiрок рине усе далi в безоднi Всесвiту з швидкiстю сто сорок сiм тисяч кiлометрiв на секунду. Отже, щосекунди вiдстань страхiтливо зростас.

- То й що з того? - не зрозумiв його я, чим заслугував осудливий погляд капiтана Небрехи.

- А те, мiй юний друже, - з притиском вiдповiв наш гiсть, - що коли моу земляки вдруге завiтають на цю планету, спливе стiльки часу, що високотехнiчна мiсцева цивiлiзацiя вже сама буде скеровувати еволюцiйний розвиток на iнших планетах. I я побоююся, що тодi спалахне вперта наукова суперечка на тему - хто кого сотворив? I навiть наперед не скажеш, хто кого перекричить. Один такий випадок у нашiй практицi вже був. Ми вже навченi гiрким досвiдом! Адже це факт, що кулi з Крабовидоу туманностi вважають нас своуми кiбернетичними витворами i тицяють нам пiд нiс своу iсторичнi хронiки! Яке нахабствоу Але нашi iсторiографи, хоч нiяк не знайдуть в архiвах вiдповiдноу довiдки, обстоюють протилежну думку, бо вже сто мiльярдiв рокiв не втрачають надiу оту довiдку знайти... А без довiдки хiба хто вiрить кому?

Атож, це була вельми поважна причина.

Я пригнiчено мовчав, нiби отой приречений бронтозавр. Навiть рептилiя з уу трьома мозками нiчого путнього не придумала для свого порятунку, де там думати менi. Все в головi сплуталося, мов скуйовджене волосся.

"Як же так? - почав розчiсувати я своу думки. - Iсную я взагалi чи не iсную? Якби 4пi-ер-квадрат не створив АДАМа, ми б з капiтаном Небрехою не вирушили у мандри. А оскiльки це сталося, значить, конструктор таки зробив дiло. Порядок!"

I я з побожнiстю почав дивитися на нього, терпляче чекаючи порятунку.

Та допомога прийшла зовсiм з iншого боку.

- Конструкторе, - тихо мовив капiтан Небреха, - чи подобасться вам мiй рангоут, або, як ви кажете, форма? Чи не суперечить вона вашим естетичним поглядам?

- Капiтане, - озвався 4пi-ер-квадрат, з насолодою оглядаючи з усiх бокiв показну постать Небрехи, - бiльш досконалоу, бiльш вмотивованоу, бiльш вродливоу форми менi не знайти! О, я вiддав би усi своу патенти, аби бути автором такоу незрiвнянноу iстоти, як ви, мiй галактичний друже!

- Тож дерзайте, конструкторе! - наполiг капiтан Небреха.

4пi-ер-квадрат мало не впав. Та через недосконалiсть його форми йому не вдалося наочно продемонструвати свiй граничний подив. Вiн тiльки захитався з боку на бiк.

- Як? - заволав вiн. - Невже ви ладнi стати моум натурщиком?

- Так!

- I вас не лякас жахлива перспектива дискутувати на тему, хто кого сотворив?

- Анiтрохи!

- Але ж майбутнi поколiння пiддадуть сумнiву всi вашi докази!

- Хай пiддають...

- Капiтане, хочете вiрте, хочете не вiрте, а ви - герой! Ваша смiливiсть не мас меж!

- Я весь до ваших послуг, колего, - ще раз пiдкреслив капiтан Небреха. - Вiд вусiв до протеза!

- Ой-ой-ой! - зойкнув конструктор, наче його несподiвано чимось штрикнули. - Все пропало, капiтане! Я ж зовсiм забув про ваш протез! От якби ви мiцно стояли на двох ногах...

Його свiтла поверхня знову потемнiла. З усього було видно, що 4пi-ер-квадрат огорнув безнадiйний розпач.

Та цiсу вирiшальноу митi знаменитий зореплавець наочно довiв, що вiн по праву заслуговус всесвiтньоу слави несхибного командора, людини з тонким розумом i широким свiтоглядом.

- Але ж мiй штурман ходить на двох ногах! - загримiв вiн.

- Правильно! - зрадiв конструктор. Вiн засяяв, мов китайський лiхтарик. - Капiтане, ви - сама мудрiсть!

- Ура! - чимдуж загорлав я.

А титани думки схопилися з мiсця i завзято пiшли у типовий космiчний танок.