Юрий Ячейкин - Слiдство веде прокуратор (на украинском языке)

Храм i справдi чавив. Але не своум кам'яним громаддям. Вiн чавив податками i нескiнченними додатковими поборами, якi треба було нести святенникам пiд час кожного з численних, вигаданих ними ж релiгiйних свят.

Це було середовище i недоторканний для римських законiв притулок спадкосмних дармоудiв. Це була фортеця трутнiв з роду Левiя, яким Мойсей надав довiчне й виключне право "слугувати боговi" i за цю "працю" ссати пiт i кров трудящого люду, жорстоко - аж до смертного побиття камiнням караючи непокiрних. Нинi це "колiно" було розподiлено на двадцять чотири "череди", в кожнiй з яких налiчувалось до п'яти тисяч святих нероб. А на кожного спадкосмного левiта припадало ще по два-три служки з нижчих кастових ступенiв. I вся ця сарана хоче жерти, i то - смачно, хоче ходити в розкошах, хоче м'яко спати, хоче утримувати бiля себе якнайбiльше гарних рабинь i наложниць.

Римлян вражало, що цiлий народ дав себе уярмити цим неробам з кадилами, щоб його сили й достаток, його енергiю й наснагу пожадливо висотувала плодюча зграя святих дармоудiв. Iмперський Рим вважав це становище, м'яко кажучи, нерозумним. Вiн запровадив своу податки, якi дiяли по всiй iмперiу, а храмову десятину вилучив з категорiу, що охоронясться законом. Будь-якi пожертви iудейському боговi набули чинностi доброу волi. А щоб вибити у схидни зуби, у верховного суду - Синедрiону - було вiдiбрано право нй смертне покарання. У вiданнi святенникiв лишився тiльки розгляд суто релiгiйних питань, в якi iмперська адмiнiстрацiя не втручалася. Рабини злобилися, але сила була на боцi Риму...

...Iуда iз Карiота вислизнув з храму, коли зовсiм стемнiло. Бiля пiднiжжя сходiв, що вели до Нижнього мiста, його зненацька оточили. З переляку цей уже викiнчений запроданець мимовiльним порухом шарпнувся до широкоу поясноу намотки. Веселий Герман негайно запустив туди свою десницю. Вiн витяг шкiряний гаман, що присмно брязнув благородним металом.

- Запалiть смолоскипи! - наказав вiн.

Захиталося чадне червоне полум'я, пострiлюючи смоляними бризками. Веселий Герман витрусив монети на долоню, старанно порахував ух i неквапом зсипав назад у гаман.

- Ха, лише тридцять шекелiв, - розчаровано пробурмотiв вiн. - Ну й скнари! Га? За голову ватага - лише тридцять срiбнякiв! Де це чувано? От якби дали золотими денарiями...

Iуда розгублено клiпав. Веселий Герман простягнув йому гаман:

- Бери! Для нас це не грошi...

Iуда жадiбно схопив свою здобич i поспiхом сунув за пазуху.

- Слухай, - зичливо мовив Веселий Герман, - може, ти продаси його вдруге?

- Кого? - пробелькотiв Iуда, який досi не оговтався вiд ляку. Його крихiтнi оченята, перегородженi видатним носом, полохливо никали по вояках.

- Нiби не знасш... Iсуса Назарея - ось кого! Нам же вiдомо, кого ти щойно продав скупердяям з храму. А нас цей товарець теж цiкавить! Ну то що, приятелю, залагодимо гендель, га?

Iуда завагався. Цей рудий здоровань - що вiн: пропонус всерйоз чи кепкус? Його непокоуло навiть те, що йому повернули грошi. Щось повертати - не належить до чеснот римських воякiв. Як i будь-яких iнших... А може, й справдi?..

- Давай виказуй хутенько, - наполiг рудий. - Ми знасмо, кому його можна вигiдно перепродати. Понтiй Пiлат за Назарея дасть золото...

Тiльки тепер Iуда збагнув: гаман йому повернули лише тому, що сподiваються заробити бiльше. На душi полегшало - усе стало на свос звичне мiсце.

- Ну, кажи нарештi: де вiн ховасться?

- У Гефсиманському лiсi... Та чи встигнете?

- А що таке?

- Уже збирасться йти по нього храмова варта...

- Нехай собi збирасться. А ми вирушаймо зараз. Веди!

- Навiщо я вам? - сполотнiв Iуда.

- Як то навiщо? Лiс великий. Чого ж нам нишпорити в ньому, коли ти знасш точне мiсце? I от що: аби не сталася помилка, ти Iсуса обнiмеш i назвеш. Зрозумiв?

- А що я за це матиму?

- Життя! - вiдповiв, наче вдарив навiдлiг, Веселий Герман. - Хiба мало?

5. КУБЛО ГАДЮЧЕ

- Мiй любий, ти когось чекасш? - запитала Клавдiя Прокула, яка читала з обличчя Понтiя Пiлата, як з книги, хоча стороннiм воно здавалося непроникливим.

- Так, моя Клавдiс, - вiдповiв вiн, - чекаю, коли приведуть до мене молодика з тонкими, як у жiнки, руками, котрого ти бачила у храмi.

- Його впiймали?

- Цiсу ночi.

- О, мiй Понтiю! Я дуже хотiла б побачити його знову.

- Чому?

- Вiн цiкавий...

- Так, масш рацiю - вiн цiкавий. I я, моя Клавдiс, можу дозволити тобi i побачити його, i почути. Але з однiсю неодмiнною умовою.

- Якою?

- Мовчати.

- Яка жорстока для жiнки умова! Але я згодна. Я мовчатиму i тiльки слухатиму. Якщо нi - виженеш.

- Тодi згода!

Перш, нiж надати справi чинностi офiцiйного розслiдування, прокуратор Понтiй Пiлат вирiшив познайомитись з затриманим особисто. Надто великий розголос про цього Iсуса Назарея пiшов в ррусалимi, отже, пошириться по всiй Iудеу, а то й далi. Окрiм того, всi вчинки цього спритного молодика були позначенi гнучкою, дотепною думкою. А прокуратор цiнував розум в усiх його проявах.

Досi вiн мав клопiт лише з ворогами iмперiу, з тупими, хоч подекуди i вiдчайдушними фанатами, екзальтованими i отрусними тим потворним мороком, що задушливими хвилями слiпоу злоби линув з храму на горi. Левiти не годнi були забути про свою колишню, нiчим не обмежену владу i перекресленi Римом привiлеу. Зовнi вони були запопадливi i лояльнi до iмперськоу адмiнiстрацiу, але потайки сiяли ворожнечу. Залишаючись осторонь, вони пiдбурювали на опiр. Проте вони пречудово зналися на економiчнiй та вiйськовiй потузi iмперiу i реально усвiдомлювали, що будьякий опiр буде безжально розчавлено. Так i траплялося. По всiй провiнцiу застрашливим нагадуванням стирчали хрести з розiп'ятими бунтiвниками. Та левiти щоразу лишалися безкарними. Бiльше вiд того, цi спалахи гнiву були ум вигiднi, бо з кожним бунтом - хай навiть дрiбним - вони вiдвойовували для себе в далекому Римi якийсь з втрачених привiлеув.

Скiльки скарг вони одписали на прокуратора, скiльки хитрих звинувачень? Понтiй Пiлат не лiчив. Але переконався: достаток левiтiв (досi не оподаткований!) базусться на кровi та облудi.

А цей Назарей був сдиний в свосму родi: вiн воював з пiдступними левiтами, котрi якщо оцiнювати об'сктивно, було на користь Римовi.

- Вiн цiкавий, - коротко i влучно визначила ставлення до нього прекрасна жовтоволоса i блакитноока Клавдiя Прокула, що легко набирала вигляду холодноу й неприступноу богинi, уу постава, коли вона не була захована просторою тунiкою до п'ят, справдi нагадувала тiло богинi. Бiлоу мармуровоу богинi з гармонiйними пропорцiями, вiднайденими скульпторами Еллади.

I ось зараз вони - Понтiй Пiлат та Клавдiя Прокула - напiвлежали на зручних, з вигнутими спинками, щоб не втомлювати тiло, лежаках. Обидва лежаки були вкритi однаково м'якими ковдрами з пухнастоу верблюжоу вовни. Мiж ними, на мармуровому столику, стояли вазочки з соковитими фруктами i вузькошиу глинянi глеки, що зберiгають рiдину в прохолодi.