Юрий Ячейкин - Спалах понадновот зiрки (на украинском языке)

рдине, що менi здавалося цiлком зрозумiлим i виправданим, це нечувана радiсть, яка охопила аборигенiв, коли вони дiзналися про зустрiч двох цивiлiзацiй. Але мене вона хоч i тiшила, та я уу не подiляв. Адже коли ми з Азимутом закоркували ухню планету, то одночасно надiйно ув'язнили в уу надрах самi себе!

Та я не втрачав надiу порятуватися з цiсу всепланетноу пастки. Перш за все слiд було ближче познайомитися з тутешнiми свiтилами науковоу думки, аби з'ясувати, що вони своуми двома iнтелектами можуть нараяти. Однак вже перша вiдверта розмова примусила мене насторожитися.

До наших послуг приставили такого собi симпатичного хлопця, на iм'я XXX. Хлопець як хлопець, мав лише непримiтну за умов Землi ваду - носив на плечах тiльки одну голову. Але в умовах Таотi це одразу впадало в око.

Слово за слово, i невдовзi я з'ясував, що колись вiн був знаменитим приватним детективом надзвичайно щасливоу вдачi. Та кiлька рокiв тому покинув небезпечну службу i з того часу лише й мав того клопоту, що байдики бити. Отож, коли прибули ми, громадськiсть планети завбачливо згадала про однобезголового детектива i приставила його до нас на весь термiн перебування з вiзитом. Ясно, що це було зроблено тiльки для того, щоб менi з Азимутом не муляла весь час очi власна неповноцiннiсть.

Хлопець був дещо ледачий, трохи вайлуватий, сдине, коли пожвавлювався, це в обiдню пору. ув вiн, зрозумiло, за- двох, а пив за трьох. Остання обставина викликала в Азимута серйознi пiдозри, i якось вiн менi тихенько висловив своу жахливi припущення :

- Капiтане, а може, XXX тутешнiй виродок? Може, вiн од роду мав не два, а три баняки, а потiм йому зайвi стесали?

Я тодi присоромив Азимута як мiг:

- Ех, Азимуте, а якби в тебе голову вiдтяли, якоу б ти заспiвав? З усього видно, було нашому детективовi непереливки. Певно, потрапив-таки мисливець у зуби вовкiв! От бандюги i затаврували його найособливiшою з усiх тутешнiх прикмет.

I що ви думасте? Незабаром з'ясувалося, що думка мого штурмана йшла вiрним курсом i що його пiдозри не були безпiдставнi!

Одного разу розкошусмо ми з XXX в гамаках (Азимута, звiсно, нема, бо вiн поклав собi познайомити чарiвних таотянок з найкращими зразками земних народних усмiшок), я неквапом палю люльку, а колишнiй детектив, ясна рiч, солодко куняс.

- Ха-ха-ха! - погукав його я.

Вiн лiниво, як кiт бiля теплоу груби, розплющив одне око.

- До ваших послуг, капiтане...

- Що, хлопче, - руба спитав я, - побував у руках злочинцiв?

Отут засвiтилося й друге його око.

- Помилястеся, капiтане. У руках державного ката!

Я аж пiдскочив.

- Як? Детектива та до ката? Як це так сталося?

- Але з умовою: тiльки мiж нами...

- Будь певен! - заприсягаюся я, бо мене аж розпирала природна допитливiсть.

Я нашорошив вуха i почув моторошну, сповнену глибокого внутрiшнього драматизму iсторiю.

Був час, коли сiромаха носив на плечах, як i всi комплектнi громадяни, двi братнi голови: XXX i дзеркальну копiю XXX. Тiльки й рiзницi було, що iм'я першого читали спереду, а iм'я його брата назадгузь. Щоб не плутати голiв-близнюкiв, значить.

Ви вже знасте, що XXX (його iм'я вимовлялося як Хоробрий Хлопець i Хваленик) був детективом. Але XXX (читай Харцизяка, Хапун та ще й Халамидник) був злодiсм! Двi братнi голови, подiленi соцiальною прiрвою! Уявлясте ситуацiю: одна голова замислюс i здiйснюс зухвалi пограбування, а друга уу викривас. В одноу суд конфiскус усе добро, друга купасться у нагородах та ще одержус десять вiдсоткiв вiд награбованого...

Для XXX, як детектива, настало райське життя. Щоб впiймати на мiсцi злочину мазурика, йому в буквальному розумiннi не треба було далеко ходити, бо нещасний злодiй XXX кроку не мiг зробити без нього.

Бандит змушений був розробляти просто-таки карколомнi плани. Наприклад, одного чудового ранку вiн торохнув рукояткою пiстоля по кумполу братньоу голови, а тодi ще нап'яв на заюшену макiтру цупкий брезентовий мiшок. На той випадок, якщо детектив опритомнiс. Адже крiзь мiшок вiн все одно нiчого не побачить, отож не зможе i свiдчити на судi...

...З шаленою швидкiстю по вулицях столицi летить автомобiль зловiсного темночервоного кольору. Перехожi злякано витрiщують по двi пари очей (а деякi й по чотири, якщо в окулярах) i полохливо туляться до стiн будинкiв. Машина минас одну вулицю, другу, третю. Нарештi - фешенебельна Центральна. Бiля найбагатшого ювелiрного магазину з машини вискакус запаморочливий злодiй. Один качан його - у чорнiй масцi, другий - у чорному мiшку. Руки у чорних рукавичках стискають чорний кулемет. Бандит вдирасться до магазину.

- Хе-хе-хе! - погрозливо кричить вiн i пiдкреслюс свiй лаконiчний виступ красномовною кулеметною чергою.

Присутнi голови хутко зрозумiли цей прозорий натяк: хто розтулить рота, проковтне кулю!

Ось вона, казкова здобич - на десять мiльйонiв коштовностей. Злодiй зривас з другого качана грубезний мiшок, аби було куди напихати ювелiрнi скарби. Та це була фатальна помилка...

I знову цей щасливчик XXX, що так несподiвано став мiльйонером, раюс собi по найкращих ресторанах, а бiдолашний XXX вiдбувас суворе покарання на водi i гливкому хлiбi.

Та останнс пограбування скiнчилося для XXX трагiчно. Хитрий злодiй розробив пiдступний план: випотрошити найбiльший банк, коли детектива сон зморить. Навiть не чекаючи слушноу нагоди, вiн нишком опоув братню голову снотворними спецiями i взявся до банкiвських сейфiв. Але коли напакував аж два чемодани золотих цеглин, то помiтив, що XXX навiть не дрiмас. Виявлясться, ця гнида, щоб не заснути, заздалегiдь насмокталася чорноу кави i спостерiгала за пограбуванням вiд початку до кiнця. Але мовчала, бо мала намiр заробити на вiдсотках другий мiльйон...

Ну, суд та дiло. На засiданнях, зрозумiло, вiдбувасться традицiйна дискусiя. Адвокат доводить, що одна голова добре, але двi краще. А прокурор обгрунтовус думку, що в даному випадку буде краще з однiсю. Вирекли : вдiлити зухвалому грабiжниковi XXX персональний осиковий кiлок, а сумлiнному охоронцевi законного порядку XXX десяту частку вiд награбованого у банку, що становить пiвтора мiльйона готiвкою.

Як вiдомо, вiд зали суду вже недалеко й до площi страт. Прийшов день, коли XXX повели червоною дорiжкою до лобного мiсця, вкритого червоними штуками першосортного сукна. Все було червоне. I кат у червоному балахонi i червоних каптурах, що спирався на грубезну червону сокиру. I кошик для вiдтятих злочинних голiв. I осиковi кiлки, на яких отi голови востаннс шикуватимуть.

Кат звично потягнув приреченого до вiдполiрованоу шиями його попередникiв плахи. Та на якусь мить завагався... Головибрати були такi подiбнi, що... Якщо й переплутасш, все одно нiхто нiчого не помiтить...

До того ж цей бовдур - детектив XXX, жалiючи мене (як-не-як, а на двох одне тiло), розчулено бовкнув:

- Не сумуй, брате... Ти довго не страждатимеш...