Анатолий Костецкий - Суперклей Христофора Тюлькина, або Вас викрито - здавайтесь! (на украинском языке)

Так, так! I в цьому нема нiчого дивного. Адже Яким Якович iз раннього дитинства почав готувати себе до майбутньої роботи i зрештою так досконало оволодiв усiма її хитрощами, що йому нiчого не варто було замаскуватись навiть на голому мiсцi.

I от зараз життя змусило лейтенанта Євдокименка продемонструвати свої здiбностi в усiй своїй красi.

Задум Якима Яковича був простим i водночас мудрим. Суперагент та Рубильник мали зустрiтися на лавi пiд лейтенантом -- про це йому сповiстив електронний горобець! -- отже Якиму Яковичу лишалось тiльки дочекатися їхньої появи i, коли Рубильник передасть у руки Z-003 клей, взяти його на гарячому.

Лейтенант Євдокименко спокiйнiсiнько чекав, . грiвся на лагiдному вересневому сонечку й уважно позирав на вхiд до скверу.

Аж ось на алеї з'явився Z-003! На цей раз, як вiдзначив лейтенант, вiн знову змiнився i був уже не сантехнiком i не академiком, а звичайним заслуженим пенсiонером, що прийшов посидiти в скверi й подихати п'янким осiннiм повiтрям. Суперагент, човгаючи ногами, прочапав до лави й, важко кахикнувши, сiв. Потiм розгорнув газету, в якiй заздалегiдь проколупав двi дiрки для очей, i, в даючи, нiби читає, почав пильно роздивлятися навкруги.

Рiвно о шостiй з-за дерев у кiнцi алеї вигулькнула постать Рубильника. Вiн весь час озирався, i такий був у нього зляканий вигляд, що вiн помiтив агента лише тодi, коли той пiдвiвся йому назустрiч i промовив:

-- Молодий чоловiче, вечiр добрий! Посидьте з дiдусем, якщо не поспiшаєте.

Рубильник злякано блимнув на агента, не впiзнав його й кинув:

-- Одчепися, дiду! Теж менi, знайшов компанiю!

Та коли Z-003 пiдморгнув йому -- мовляв, усе гаразд! -- Рубильник упiзнав колишнього сантехнiка й гигикнув:

-- Ну, ти даєш, батя!

Вони потиснули один одному руки й сiли на лаву.

"Ну от, -- подумав спокiйно лейтенант, -- ще кiлька хвилин -- i справу закiнчено!"

-- Товар принесли, молодий чоловiче? -- приступив до дiла агент.

-- А чого б я приходив! На тебе помилуватися? -- вишкiрився Рубильник.

Вiн видобув з кишенi невеличку плескату пляшечку вiд потрiйного одеколону з густою зеленкуватою рiдиною.

Очi агента хижо зблиснули, й вiн потягся рукою за дорогоцiнною пляшечкою, але Рубильник спритно сховав клей у кишеню:

-- Ша, батя! Без рук! Спершу -- гульдени.

-- О, пробачте, -- трохи знiтився агент, -- ось вони, ось! -- I заходився витягати з кишень пiджака тугi пачки.

-- Скiльки тут? -- вiд такого видовища Рубильник аж очi витрiщив i у вухах йому разом iз шелестом грошей залунав лагiдний шепiт морських хвиль, гомiн пiвденних пальм i ревисько ресторанного оркестру.

-- Вистачить, -- вiдказав недбало Z-003, -- як i домовлялися: крапля -- сто карбованцiв. Давайте зважимо товар, а тодi вже й розрахуємось.

Агент видобув iз кишенi мимохiдь поцупленi у мiськiй аптецi лiкарськi терези.

-- Нема дурних! -- вiдсунувся Рубильник. -- Бачили ми таких: ти йому клей, а вiн тобi -- дулю, i тю-тю!

-- I не соромно вам! -- удав агент, що образився. -- Та невже я, чоловiк похилого вiку, можу обманювати? Та коли б я й хотiв утекти, ви, молодий i здоровий, легко наздогнали б мене.

-- Хо! -- пихато посмiхнувся Рубильник. -- Од мене, батю, не втечеш! Але грошики -- наперед.

Агент зрозумiв, що зважити клей не вдасться, i спересердя махнув рукою:

-- Що з вами робити! Тримайте!

Вiн почав вiдраховувати грошi, а Рубильник розсовував їх по кишенях i голосно шморгав носом вiд задоволення. Зрештою грошi з рук агента перекочували в кишенi злодiя, й той весело сказав:

-- От i ляля! Тримай, батю, свiй смердючий клей! -- I простягнув агентовi заповiтну пляшечку, в якiй важко бовталось майбутнє Z-003.

"От i все!" -- подумав суперагент i всмiхнувся.

"От i все!" -- подумав лейтенант Євдокименко, дiстаючи з-пiд пахви пiстолет.

I саме в ту мить, коли рука агента стиснула пляшечку, а рука лейтенанта -- пiстолет, до скверу влетiли Христофор, Васько та Семен.

Вони вiдразу ж побачили Рубильника й Z-003 й на все горло заволали:

-- Держiть їх, ловiть! Це злодiї!..

Лейтенант Євдокименко блискавично вискочив зi схованки i на всю потужнiсть своїх могутнiх легень -- а вiн був майстром спорту з плавання! -- вигукнув:

-- Руки вгору! Вас викрито!

Та недарма Z-003 був суперагентом вищого класу. Вiн теж блискавично оцiнив ситуацiю, швидким рухом сунув пляшечку з клеєм у праву бокову кишеню й щосили турнув отетерiлого Рубильника на Якима Яковича. Злодiй незграбно змахнув ручиськами, поточився i, щоб не впасти, вхопився за руку лейтенанта.

Тої ж митi вiн вiдлетiв метрiв на десять, важко гупнувся на асфальтову дорiжку, встиг на льоту зойкнути: "Ой мамо!" -- i знепритомнiв. Але цiєї митi, поки лейтенант провiв прийом самбо, цiлком вистачило агенту, щоб вiдскочити метрiв на три вбiк i щодуху кинутися навтьоки.

Лейтенант невдоволено хекнув i рвонув навздогiн.

Вони бiгли порожнiми вулицями мiста, -- всi мешканцi в цей час сидiли перед своїми телевiзорами, бо показували останню серiю багатосерiйного детективу "Слiдство ведуть знавцi", -- i їхнi кроки лунко вiдбивались у прозорому осiнньому небi, лякаючи зграйки горобцiв.

Вiдстань мiж лейтенантом Євдокименком та суперагентом поступово, але невблаганно скорочувалась -- адже Яким Якович був чемпiоном столицi з бiгу на дальнi дистанцiї! Вiн уже чув важке сопiння агента й на ходу подумки пiдсмiювався: "Давай, голубе, давай! Ще трiшечки -i твоя кар'єра скiнчиться. Я тебе, знесиленого, вiзьму голiруч!"

Небезпеку вiдчув i Z-003. Вiн нiяк не мiг перейти на друге дихання. У грудях йому кололо, вiн жадiбно хапав ротом повiтря, силкуючись збiльшити швидкiсть, але ноги майже не слухались його. I тут Z-003 прийняв рiшення...

Лейтенант устиг помiтити, що агент на якусь мить пригальмував, повернувся до нього обличчям i ледь помiтно змахнув рукою.

"Ага, -- подумав Яким Якович, -- уже здаєшся!" Але тої ж митi суперагент знову рвучко помчав далi, а лейтенант раптом наче за щось перечепився i сторчголов полетiв на асфальт.

Коли б вiн не був чемпiоном району з боротьби самбо, то, мабуть, здорово забився б. Але Яким Якович вправно зiбрався в повiтрi й пружно приземлився на ноги.

"Дивно! -- подумав лейтенант, вiдчувши досить сильний удар у п'яти. -- Невже втрачено форму?" -- I глянув на ноги.

Подиву його не було меж: вiн стояв у самих шкарпетках! Лейтенант озирнувся й побачив, що його туфлi стоять посеред вулицi з розiрваними шнурками.

"Ну й ну!" -- похитав головою Яким Якович. Вiн хотiв був пiдняти туфлi й далi переслiдувати агента, але не змiг, незважаючи на свою богатирську силу, навiть зрушити їх з мiсця. I тут вiн зрозумiв: це ж агент хлюпнув йому пiд ноги клеєм, i його туфлi -- назавжди! -приклеїлись до тротуару, а сам вiн вилетiв iз них!

Цей пiдступний хiд противника нагадав лейтенантовi, що вiн має справу iз суперагентом вищого розряду, тож надалi Яким Якович вирiшив бути обережнiшим i босонiж припустив за агентом, котрий уже повертав за рiг у якусь вуличку.