Анатолий Костецкий - Суперклей Христофора Тюлькина, або Вас викрито - здавайтесь! (на украинском языке)

-- Поки нiчого не питай. Розкажу згодом!

-- Згодом так згодом, -- здвигнув плечима Васько. -- А зараз давай краще перекусимо.

На цю пропозицiю Христофор пристав дуже охоче: вiн так поспiшав утекти з дому, поки не прокинувся батько, що навiть не встиг перехопити бодай скибочку хлiба.

Хлопцi хутко впоралися зi снiданком, запили яєчню гарячим чаєм, Васько швидко й вправно -- теж тренування для справжнього мандрiвника! -- вимив посуд i нарештi взяв до рук канiстру.

-- Ану, що ж воно таке? -- Вiн оглянув її з неабияким iнтересом. Для чогось постукав пальцем, подивився на свiтло, погойдав, прислухаючись до важкого плюскотiння зеленкуватої рiдини, й намiрився був вiдкрутити кришечку, але в ту ж мить Христофор, мов ужалений, зiрвався з мiсця, схопив друга за руки i несамовито заверещав:

-- Обережно! Не чiпай!

Васько так перелякався несподiваного зойку, що вiдскочив крокiв на три, впустивши канiстру. Та на пiдлогу вона не впала: її на льоту пiдхопив Христофор i з полегшенням притиснув до грудей.

-- Ти що? Здурiв?! -- отетерiв Васько.

-- Злякався! Ця штука небезпечна, от i злякався за тебе.

-- А коли небезпечна, давай її про всяк випадок краще не вдома ховати, а десь у саду.

-- Давай у саду, -- кивнув Христофор. Хлопцi взяли у сараї заступ i вийшли в сад.

-- Отут i сховаємо, -- показав Васько на купу бадилиння пiд парканом. -- Ямку викопаємо, а зверху замаскуємо -- жодна жива душа не знайде!

Христофор погодився, й незабаром канiстрочка з таємничою небезпечною рiдиною тихесенько лежала собi в ямi пiд чималим шаром бадилиння.

I тiльки-но хлопцi обтрусили землю з рук, як над ними пролунав пронизливий свист. Вони глянули вгору -- й побачили Бевзя! Той сидiв верхи на парканi й посмiхався.

-- Привiт, жевжики! -- помахав вiн рукою. -- А я до вас в ранковий час за боржочком: не хочеться чогось до вечора чекати! -- I Бевзь зiскочив з паркану в садок.

Христофор вiдразу мовчки тицьнув йому грошi, якi вчора виручив за пляшки.

Бевзь покрутив монетки, вдав, що пробує їх на зуб, тодi сховав у кишеню й тяжко зiтхнув:

-- Гарна штука, та мало!

-- Як домовлялися.

-- Воно то так, але ж ти пiзно заплатив, от я й думаю: а чи не пiдвищити тобi проценти?

-- Ми так не домовлялися, -- злякано глипнув Христофор. -- Та й у мене бiльше нема.

-- Нiчого, захочеш -- знайдеш. Ти хлопчик розумненький, -посмiхнувся Бевзь. -- Хай дружочок допоможе. Одне слово, -- тут у голосi його забринiла погроза, -- щоб увечерi ще трохи пiдкинули, менi треба!

-- Та де ж ми вiзьмемо? -- втрутився Васько.

-- А це мене не обходить. Де хочете -- там i берiть! Та не тремтiть, я не який-небудь грабiжник: все, що принесете, врахую вам у наступний внесок.

-- Спробуємо, -- кивнув Христофор, бо згадав, що один хлопець саме сьогоднi обiцяв повернути йому давнiй борг.

-- Мiж iншим, -- звернувся Бевзь до Васька, який все ще тримав заступ у руках, -- що ви тут копаєте? Скарб шукаєте? Давайте поможу, а знахiдку -- подiлимо.

-- Не скарб, а черв'якiв, -- викрутився Васько. -- По лящiв завтра пiдемо. А тобi що?

-- Ти поварнякай менi! -- розiзлився Бевзь. -- Я тобi таких лящiв надаю, що й черв'яки не знадобляться! -- I, радий своєму дотепу, дав Христофоровi по носi щигля й перескочив через паркан на вулицю.

Тюлькiн мовчки почухав носа, а Васько сердито сказав:

-- От уже Бевзь, так Бевзь! Ну, постривай, скоро ти в нас iншої заспiваєш! -- I вiн гордо помацав свої поки що досить слабенькi м'язи.

Друзi поставили заступ на мiсце, схопили портфелi, ще раз глянули на купу бадилиння, пiд якою ховалася канiстра, й помчали до школи.

Дорогою Васько знову спробував розпитати у друга про таємницю, але той лиш вiдмахнувся:

-- Пiсля урокiв розповiм, почекай!

Васько погодився -- бiльше чекав! -- i вже не" чiплявся до Христофора.

А пiсля урокiв Христофор, як i обiцяв, розкрив нарештi друговi таємницю свого генiального винаходу.

-- Ну, ти даєш! -- захоплено вигукнув Васько, дослухавши Тюлькiна. -- То давай скорiше експериментувати! -- Вiн, щиро кажучи, в глибинi душi дещо сумнiвався в необмежених можливостях суперклею, тож хотiв на власнi очi пересвiдчитися, що Тюлькiн не помиляється.

За кiлька хвилин хлопцi вже були в садку у Васька. Вони хутко розкидали бадилиння й заходились просто руками розгрiбати пухку землю. Вони гребли та гребли, але з кожною пригорщею землi їхнi обличчя видовжувались i видовжувались.

-- Здається, нема... -- ледь вичавив iз себе Христофор, коли яма була їм уже по лiктi. -- Ми так глибоко не закопували.

-- Може, ми помилилися? -- не вiрив очам своїм Васько. -- Може, вона там? -- непевно показав на другу купу бадилиння, крокiв за десять вiд першої, хоча й вiн сам, i Христофор чудово пам'ятали, що закопували клей саме тут.

-- Давай перевiримо, -- погодився Христофор, аби не стояти на мiсцi.

Певна рiч, пошуки нiчого не дали. I коли Тюлькiн уже от-от мав заплакати, Васько раптом вигукнув:

-- Та це ж, мабуть, Бевзь поцупив!

-- Точно! -- так i пiдскочив Христофор i раптом жахнувся: -Негайно бiжiмо! Треба його розшукати, щоб не сталося бiди! Адже коли вiн спробує скуштувати клею або намастить ним руку й прикладе до чогось -- йому кiнець!

Васько аж сiпнувся з переляку, побачивши стривожене обличчя свого друга. Хлопцi стрiмголов вискочили на вулицю.

Роздiл шостий

"ВАШ ПЛЕМIННИЧОК ЖЕНЯ..."

В цей час у тринадцятому номерi мiстечкового привокзального готелю сидiв за столом огрядний сивовусий та сивобородий чоловiк рокiв п'ятдесяти i щось старанно виводив на маленькому аркушику тонкого паперу.

Нарештi вiн поставив крапку, гигикнув, задоволено потер руки й перечитав написане, виправляючи граматичнi помилки:

Люба тiтонько!

Племiнничкiв поки що я не бачив. Але скоро ми зустрiнемося i приїдемо до вас погостювати.

Обнiмаю та цiлую.

Ваш племiнничок Женя.

Радiсно мугикаючи, сивовусий поклав папiрець на стiл, пiдiйшов до дверей, перевiрив, чи замкненi вони, i зник у ваннiй кiмнатi.

За кiлька хвилин там задзюрчала вода i почулося хекання. Та ось вода перестала бiгти, по пiдлозi зашльопали босi ноги, дверi ванної прочинились, i на порозi з'явився рудий, кирпатий чолов'яга без жодної волосини на обличчi i в трусах з яскравими соняхами. Тiльки зростом вiн був такий же, як сивовусий.

Вiн прочалапав до стiнної шафи, дiстав чемодан i, розгорнувши рушника, якого тримав у руцi, видобув з нього... борiдку й вуса! Потiм старанно струсив з них краплi води, вiдкрив чемодан i засунув усе те причандалля на саме денце. Тодi витяг з-пiд подушки невеличку пластмасову коробочку i знову сiв за стiл. Зробивши зi свого папiрця малесеньку кульку, вiн розкрив коробочку. Звiдти вiдразу ж випурхнув горобець, стрибнув на стiл, спритно дзьобнув паперову кульку, голосно цвiрiнькнув -- i вилетiв крiзь кватирку за вiкно.

Напевне, треба було б упiймати нахабного горобця -- адже той проковтнув листа тiтоньцi! Та рудий i вухом не повiв, а лише весело реготнув i коротко кинув: