Анатолий Костецкий - Все - як насправдi (на украинском языке)
- Название:Все - як насправдi (на украинском языке)
- Автор:
- Жанр:
- Издательство:неизвестно
- Год:неизвестен
- ISBN:нет данных
- Рейтинг:
- Избранное:Добавить в избранное
-
Отзывы:
-
Ваша оценка:
Анатолий Костецкий - Все - як насправдi (на украинском языке) краткое содержание
Все - як насправдi (на украинском языке) - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)
Интервал:
Закладка:
-- Не бiдкайтесь так, -- спробувала заспокоїти його бабуся. -Давайте пошукаємо. Може, вони десь в iншому мiсцi?
I всi заходились нишпорити по кутках i закутках.
Але мемуарiв нiде не було! Мов корова язиком злизала.
-- Здається, я здогадуюсь, де вони! -- раптом ляснув себе по лобi Дiма. -- їх поцупило оте руде дiвчисько!
-- Точно! -- пiдтримав Дiму Олег. -- Вона така...
-- Що ж, -- кинув Дiма з погрозою в голосi, -- коли так -- я вiдправлю її у країну Навпакинiю!
-- Куди?! -- вихопилося в Сергiя.
-- У країну Навпакинiю, от куди! -- повторив Дiма сердито й пояснив: -- Є така країна, де все-все навпаки. А ми, Дiми, засилаємо туди найвреднючих дiтей. Я не так давно кiлькох послав, тому потрiбнi чарiвнi слова ще добре пам'ятаю.
Бабуся, Олег та Сергiй з недовiрою дивилися на Дiму.
-- Не вiрите? -- ображено кинув той. -- I не треба...
I раптом Дiма почав зникати.
Вiн прозорiшав просто на очах -- нiби танув у повiтрi.
-- Ой, -- перелякався Сергiй, -- що з вами?!
-- Нiчого, -- буркнув Дiма. -- Просто для тих, хто менi не вiрить, я зникаю -- назавжди!
-- Ми вiримо вам! -- вигукнули всi хором. -- Вiримо! Тiльки не зникайте, будь ласка!
-- Тодi iнша рiч, -- посмiхнувся задоволене Дiма i вiдразу ж набув попереднього вигляду. -- А тепер приступимо!
Дiма приставив до рота долонi, наче рупор, i вигукнув у стелю:
Гей, країно, краща в свiтi,
Забирай-но Птурську Вiту!
Кара-мара-бара-блюмс!
Та iще -- маленький плюмс!..
-- Все, вона -- там! -- упевнено сказав Дiма. -- Тепер i вiдпочити можна. -- I вiн полегшено плюхнувся у крiсло.
-- Ой, що це?! -- у ту ж мить вигукнув дiдок i... витяг зi щiлини мiж спинкою та сидiнням крiсла загальний зошит у пошарпанiй жовтiй обкладинцi.
-- Мемуари! -- здивувався Сергiй.
-- Вони, рiднесенькi! -- зрадiв Дiма й притиснув зошит до серця. -- Що ж, давайте тодi почитаю, я ж обiцяв.
-- А як же Птурська? -- перебив його раптом Сергiй. -- Виходить, ви її даремно в Навпакинiю вирядили?
-- Нiчого не даремно, -- буркнув Дiма. -- Вона й так заслужила.
-- Але ж батьки збожеволiють! -- сплеснула руками бабуся. -- Треба її негайно повернути!
-- Нiчого з батьками не станеться! -- пхикнув Дiма. -- Я зробив так, нiби вона до своєї бабусi ночувати поїхала. Хай трохи побiдкається, а завтра вранцi поверну її. Ну, слухайте! -- Дiма розкрив зошита, прокашлявся й урочисто почав: -- Роздiл перший. Я i закон всесвiтнього тяжiння. Одного серпневого дня я прогулювався яблуневим садом в Англiї. Сонечко припiкало добряче, й менi закортiло пити. Води поблизу не було, тож я здерся на першу-лiпшу яблуню й заходився смакувати соковитими, рум'яними яблуками. Раптом пiд моє дерево прийшов якийсь чоловiк i вмостився пiд ним. Я його вiдразу впiзнав: це був вiдомий фiзик, астроном i математик Iсаак Ньютон. Вiн сидiв i паличкою писав щось на землi. Потiм зламав її, пожбурив у траву, а все написане витер ногою. У цю мить менi страшенно залоскотало в носi, я не втримався й так голосно чхнув, що з дерева, на якому я сидiв, посипались яблука, й одне, найбiльше, щосили буцнуло фiзика по макiвцi. Раптом вiн зiрвався з мiсця i стрiмголов кинувся геть... Лиш через двадцять рокiв я дiзнався, що це моє яблуко допомогло Ньютоновi вiдкрити закон всесвiтнього тяжiння!.. Звичайно, моя природжена скромнiсть не дозволила менi на той час розповiсти вченому свiтовi про свою роль у цьому вiдкриттi... Але нащадки мене згадають!
На цьому Дiма закiнчив i гордо глянув на всiх: ну як, мовляв, сподобалось?!
-- Неймовiрно! -- вигукнула захоплено бабуся. -- Тепер я знатиму, хто допомiг Ньютоновi. Але, пробачте мене, стареньку, як ви опинилися в Англiї?
Дiма чомусь трохи почервонiв i неохоче буркнув:
-- Наукове вiдрядження.
Нiхто не наважився розпитувати його, що ж то було за "наукове вiдрядження", бо вiн, мабуть, украй образився б, а то й зникнув би...
Тому Сергiй i собi вигукнув:
-- Неймовiрно!
Дiма гордо всмiхнувся й мовив:
-- Ну, коли вам подобається, то завтра я ще роздiл прочитаю: про мене та про Робiнзона Крузо!
-- Про кого?! -- аж пiдскочив Олег.
-- Про Робiнзона Крузо! -- кинув Дiма. -- Невже не зрозумiло?..
Всi знову ледь не розреготалися, але стримались. I тут бабуся глянула на годинника й вигукнула:
-- Та вже десята година! Ану, швиденько спати!
Олег з усiма попрощався й пообiцяв, що завтра о п'ятiй заскочить.
Коли вiн пiшов, бабуся, як обiцяла, натерла цибулi, вичавила з неї сiк i закапала Дiмi в носа. Вiн увесь час совався, голосно смiявся й вигукував:
-- Ой, не можу! Ой, лоскотно!
На цьому недiльний день 18 травня закiнчився, i всi полягали спати.
7
Кажуть, понедiлок -- день важкий. Це вповнi вiдчув на собi Сергiй Кудлик.
Рiвно о п'ятiй ранку голосно задзвенiв у його кiмнатi будильник, i майже водночас iз ким у дверi подзвонив Олег.
Сергiй, ще сонний, сiв на лiжку й почав терти очi, якi так не хотiли розтулятися.
-- Давай, давай! -- почув вiн раптом i побачив Дiму, який у довжелезних трусах з квiточками пiдскакував на одному мiсцi, закинувши бороду за плече. -- Зарядочку -- раз-раз! -- i де той сон!
Сергiй нарештi переборов себе, зiскочив з лiжка, покрутив перед собою руками, кiлька разiв присiв -- i помчав вiдчиняти Олеговi.
Коли вони вмилися й нашвидкуруч поснiдали, бабуся, яка вже була в курсi справи, сказала:
-- Ви ж дивiться, не довго, щоб у школу не спiзнилися!
-- Не спiзнимось! -- вiдказав Сергiй, i вони утрьох вискочили за дверi.
-- Ану, хто перший! -- гукнув Олег i зiрвався з мiсця.
За ним помчав Сергiй, а позаду всiх залопотiв, голосно посапуючи, Дiма.
Коли б хто бачив їх у цю мить! По дорозi до лiска бiгли, немов лошата, два худорлявих, струнких хлопчики, а за ними, не вiдстаючи анiтрохи, котився, мов колобок, малесенький дiдуганчик, дзвiнко ляскаючи по стежцi величезними кедами!
Ранок тiльки-но займався. Сонячнi променi ледь торкали верхiвки дерев, на травi ще поблискувала нiчна роса, але птахи вже зняли дзвiнкоголосий щебет.
Небавом трiйця вибiгла на лiсову галяву.
Пiсля недiлi вона мала жалюгiдний вигляд: всюди куди не глянь валялися порожнi бляшанки вiд консервiв, битi пляшки, шмаття газетного паперу, якiсь недоїдки.
-- От так-так! -- похитав головою Дiма, уважно роздивившись навколо. -- Руки б за те поодбивати!
Хлопцi погодилися з ним i вирiшили хоч трохи прибрати. Не плавати ж серед цього мотлоху!
Коли вони знесли смiття докупи й так-сяк прикидали землею, Сергiй звернувся до Дiми:
-- То як, спробуємо?
-- Ну що ж, -- не дуже охоче згодився Дiма, -- коли вже прийшли. -- Вiн сiв посеред галяви, попросив хлопчакiв вiдiйти подалi -- про всяк випадок! -- i почав, щось бурмотiти собi пiд носа та розмахувати руками, раз по раз позираючи в небо.
Сергiй з Олегом стояли осторонь i з нетерпiнням поглядали навколо: чи не сталося вже якої дивовижi?
Раптом невiдомо звiдки -- адже був такий тихий, сонячний ранок -налетiв дужий вiтер, i за якусь хвильку сонце закрила величезна чорна хмара.
Читать дальшеИнтервал:
Закладка: