Джеймс Крюс - Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)

Коли прадiдусь знову скрутив свою шпалеру в сувiй, я зiтхнув, мабуть, занадто гучно, бо Великий Хлопчак здивовано спитав:

-- Чого це ти зiтхаєш, мов ковальський мiх?

-- Бо дуже цiкава оповiдка, прадiдусю, -- вiдповiв я. -- I не така вже вона весела...

-- Я ж тобi це зразу сказав, Хлопчачок! Менi хотiлося написати втiшну побрехеньку про веселуна за фахом, а вийшов у мене героїчний епос у мiнiатюрi.

-- А от що саме робить Пепе героєм, прадiдусю? Я бачу, що вiн герой, а чому -- не можу пояснити.

-- Я гадаю, в ньому багато що збiглося, в цьому старому циркачевi: i здатнiсть наважитися на виставу, що цiлком могла б не досягти мети, i завзяття, що допомогло не спасувати у видимо безнадiйному становищi, i витривалiсть, що переборола величезну втому. Адже Пепе, власне, вчинив диво -- не лише врятував людей вiд неминучих у панiцi непоправних вчинкiв, а ще й змусив їх пiд такий час смiятися. Вiн був не тiльки клоуном, Хлопчачок, а й лiкарем, i чарiвником для глядачiв. Вiн був справжнiй герой, але пiд клоунською маскою. -- Прадiдусь подумав якусь мить i, всмiхнувшись, додав: -- Його навiть можна назвати героєм працi, Хлопчачок.

-- Як-то, прадiдусю?

-- Вiн так добре виконав свiй номер у салонi корабля, що вiдвернув увагу людей вiд смертельної небезпеки, яка їм загрожувала. Тобто вiн працював як герой. А знаєш, менi спало на думку, що й Геракл одного разу виконав геройську працю.

-- А коли?

-- Коли йому довелось побути нiби за челядника у царя Авгiя. Мiж iншим, оце таки весела пригода! Вона нам якраз до речi. А де ж це?.. -- Старий заозирався. -- Де ж це дiвся мiй зошит у чорнiй цератовiй обкладинцi?

-- У вашiй кiмнатi, прадiдусю.

-- Нi, Хлопчачок, я його сьогоднi вранцi забрав сюди. Вiн має бути десь тут!

Проте, хоч як ми шукали, зошит так i не знайшовся.

Пiсля довгих пошукiв прадiдусь нарештi здогадався, що тут, у моїй кiмнатi на горищi, побувала горiшня бабуся.

-- Може, вона...

Вiн не скiнчив фрази, та я зрозумiв, яке мало бути запитання. Тому я й сказав, що запитаю в горiшньої бабусi, й пошкандибав униз на другий поверх.

Пiд дверима своєї спальнi я спинився, бо почув, що всерединi хтось хихотить.

Я вiдразу впiзнав хто, тому й гукнув:

-- Горiшня бабусю, ми скрiзь шукаємо зошита в чорнiй цератовiй обкладинцi. Ви його нiде не бачили?

-- Постривай хвилиночку! -- сердито гукнуло зi спальнi. -- Тут заставленi дверi. Ось я зараз трохи повiдсуваю й вiдчиню!

Потiм у спальнi зашелестiв папiр. Меблiв начебто нiхто не вiдсував.

Коли мене нарештi впустили пошукати зошита в чорнiй цератовiй обкладинцi, я з першого ж погляду помiтив сувiй шпалер, що виглядав з-пiд мого лiжка. Та я вдав, що нiчого не бачив, а повiв очима довкола, вгледiв зошита в цератовiй обкладинцi на своєму нiчному столику й сказав:

-- Осьде вiн!

-- То забери його та не перебивай менi роботи! -- пробурчала горiшня бабуся.

Я взяв зошита i мерщiй пошкутильгав на горище.

А там я виявив, що чиїсь руки походили коло сувоїв шпалер, бо вони лежали не так, як я сам-таки їх поскладав.

Коли я повiдомив про це своє вiдкриття прадiдуся, вiн посмiхнувся й мовив:

-- Я вiдучора знаю, що твоя горiшня бабуся читає нашi новi твори. Вона й тодi, чотири роки тому, крадькома читала нашi вiршi, якщо ти пам'ятаєш. Але ж вона моя дочка. А тепер давай-но сюди зошита, я прочитаю тобi вiрша про Геракла та Авгiєвi стайнi.

Я подав, i прадiдусь почав читати:

Балада про Геракла

та Авгiєвi стайнi

Геракл у днi старовини,

Як з мiфiв нам вiдомо,

Геройськi подвиги чинив

На чужинi i вдома.

Та й у героїв теж дiла

Бувають незвичайнi.

Гераклу доля прирекла

Тi Авгiєвi стайнi.

Сам Авгiй був славетний цар.

Вiн жив, забувши бiди,

Як самовладний володар

Зеленої Елiди.

В просторiм замку мешкав вiн

(Бо мав дiтей-дрiбноту)

I мав силенну-силу вiн

Годованого скоту.

А кожну стайню, де жив скот,

Мав Авгiй великенну:

Ушир вона сягала (от!)

На вiдстань шестиденну!

Є стайнi -- вичистиш за день,

А ця ж -- тьму скоту вмiстить!

То ви подумайте лишень:

Ну хто її почистить?!

Отак цар Авгiй i гадав

Собi в недобру пору

I пiдстилки там наскладав

На метрiв шiсть угору!

-- Якщо менi зумiєш ти,

Геракле, стать в пригодi,

То пам'ятай: зрадiєш ти

I щедрiй нагородi!

Була то не простенька рiч, -

Хоч Зевсом присягтися!

Тому герой, не спавши нiч,

На хитрощi пустився.

Пливла там рiчка, що води

Аж не могла вмiстити, -

Її вiн перегородив,

Щоб воду в хлiв пустити.

I рiчка в гнiвi понесла

Всi хвилi живодайнi

В хлiви (чи в стайнi) без числа

I вичистила стайнi!

Зрадiли люди всi кругом,

Що любо й подивиться,

Й побiгло в стайнi тi бiгом

Скотини тисяч тридцять.

I славлять аж до наших днiв

Легенди одностайнi:

-- Герой почистити зумiв

I Авгiєвi стайнi!

Я засмiявся пiсля цiєї балади, а прадiдусь сказав:

-- Смiйся на здоров'я, Хлопчачок! Це справдi трохи кумедно чути -хтось герой через те, що вичистив стайнi. Але ж незвичайна людина, яка спромоглася зробити те, що всiм здавалося неможливим, таки має в собi щось героїчне! А хто має в собi героїчне, у того воно може виявитись за найкумеднiших обставин. Хоч би й таких, як чищення стаєнь. Одначе менi здається, що вже час вечерi, хоч я нiтрохи не голодний.

Я, поглянувши на свiй годинник, сказав, що до вечерi ми ще маємо досить часу, щоб скласти два "шпалернi" вiршi.

-- Чудово, -- погодився прадiдусь. -- То вiршуймо. Мiж iншим, ми можемо скористатися з нагоди й показати той вид жарту... нi, -похопився вiн, -- вид гумору, що його називають гумором вiдчаю або ще гумором стратенцiв... А це частенько гумор героїчний.

-- Тодi я пишу пiсню про стратенця-розбiйника!

-- Ото тiльки питання, Хлопчачок: а чи розбiйник -- герой? Та гаразд. Пиши ти про стратенця-розбiйника, а я придумаю щось iнакше.

Я принiс до кiмнатки ще не списаний сувiй шпалер, i ми знов заходилися писати вiд середини.

Скiнчили ми на диво швидко, бо обом нам цього вечора писалося. Може, причиною були лiкаревi вiдвiдини: коли вiн пiшов собi, напруження спало, i ось у нас знов був творчий настрiй.

На мою радiсть, читав перший знову я. Отож голосно, мов купець на ярмарку, я й прочитав iз сувою шпалери:

Пiсня розбiйника-стратенця

Збирайтесь, люди! Йдiть i веселiться!

Година гарна i безплатний вхiд,

Мене, розбiйника, паливоду-смiливця

Сьогоднi вiшають. Отож дивiться йдiть.

Прилюдно, на очах панiв i дам,

Мене скарають на догоду вам!

Мої шляхи -- розбiй i плюндрування,

Iз них немає вороття назад.

Я сiяв сльози, страх i руйнування, -

За це менi накине зашморг кат.

Прилюдно, на очах панiв i дам,

Мене повiсять на догоду вам!

Усiх вас, може, обiкрав я, люди?

Тепер сквитатися надходить час.

Ви мрiяли колись, що помста буде, -

Нехай же смерть моя потiшить вас.

Прилюдно, на очах панiв i дам,