Джеймс Крюс - Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)

-- Я пропоную, -- сказав вiн, -- щоб кожен з нас змалював свого улюбленого героя. В оповiдцi.

Я погодився. I, поглядаючи на сiре море за вiкном пiвденної кiмнатки, написав на зворотi шпалери оповiдку про старенького омара. А тим часом прадiдусь, поклавши прасувальну дошку на бильце свого крiсла, писав оповiдку про свого улюбленого героя.

Писали ми довгенько. Навiть пiсля обiду ще списували свiй сувiй шпалери. Зате скiнчили кожен свою оповiдку ще перед тим, як треба було свiтити свiтло.

Нетерплячий почути прадiдусеву думку, я хотiв був, як звичайно, зразу й прочитати йому свiй твiр. Але Старий Хлопчак сказав:

-- Завершiмо своє дослiдження героїзму, як годиться, Хлопчачок. Я щодня читав тобi по баладi про Геракла, який є взiрцем героя античної давнини. Сьогоднi менi б хотiлося розповiсти у вiршах про його останнiй уславлений подвиг, а тодi вже познайомимо один одного зi своїми улюбленими героями. Згода?

-- Згода, -- сказав я.

Тодi знову розгорнуто зошита в чорнiй цератовiй обкладинцi, i я вислухав баладу про останнiй подвиг Геракла.

Балада про Геракла

та райськi яблука

Геракл у днi старовини, -

Як з мiфiв нам вiдомо, -

Геройськi подвиги чинив

На чужинi i вдома.

Чимало вiн пригод вiдбув

Виснажливих до краю,

Поки, на диво всiм, здобув

Тi троє яблук з раю.

То Єврисфей, неситий цар,

Таку мав забаганку:

Щоб райських яблучок у дар

Принiс той наостанку.

Хто в царство тiней поспiшив

(Як ми вже добре знаєм),

Того б ти тiльки насмiшив,

Злякать хотiвши раєм.

У раї ж день, а не пiтьма,

Тепло усюди й свiтло.

Нiяких тiней там нема,

I скрiзь усе розквiтло.

В Сьогоднi вiчнiм там живуть,

Не знаючи про бiди,

В садах ведуть життєву путь

Три юнi Гесперiди.

Чудовi в Гесперiд сади, -

Та от нема нiкого,

Хто пiдказав би шлях туди,

Окрiм царя морського.

А цар морський, дiдусь Нерей,

Геракловi без краю

(Коли прийшов до нього цей)

Товкмачив:

-- Я не знаю!

I довелося вiч-на-вiч

У герцi з ним зiтнутись, -

Та от бiда: в усяку рiч

Нерей мiг обернутись.

Прогуготiв огнем палким -

I вже бiжить водою!..

Звичайно, дуже не з руки

Було те все герою.

Бо тiльки-но, скажiм, герой

Водицю випить хоче, -

Йому вогнем пекучим той

Уже стрибає в очi...

Аж ось таки примудрувавсь

Геракл у пiвхвилини:

Як дмухоне -- так i розпавсь

Нерей на двi частини!

Вогнем спахнула i вгорi

Засяла половина.

А половина -- ох, старi! -

Злякалась, мов дитина.

Як закричить:

-- Я розповiм! -

Вогонь умить спустився

Донизу -- й знов царем морським

Старенький наш з'явився...

А вже як розказав Нерей

Геракловi дорогу,

То попрощався чемно цей,

Немов нiде нiчого!

А ще ж дорога -- мов до зiр -

Така важка й далека.

Ще буде Велетень i Вир -

Страшенна небезпека!

Герой i Велетня здолав,

I Вир зборов одразу...

А як вiн довго мандрував

В Єгипет iз Кавказу!

Кiнець кiнцем надибав вiн

Атласа десь пiд вечiр:

Титан стояв i сам-один

Весь свiт тримав на плечах.

-- Я принесу тобi, авжеж,

Жаданих яблук троє,

А ти тим часом свiт подерж, -

Сказав Атлас герою.

На це приставши залюбки,

Геракл у ту ж хвилину

Заходить, щоб було з руки,

I свiт бере на спину...

Але титан Атлас явив

Пiдступнiсть превелику,

Бо вiн, вернувшись, заявив:

-- Держи його довiку!

Держи цей безголовий свiт

Йому й собi на втiху.

Як поподержиш сотнi лiт,

То буде не до смiху!

-- Та, мабуть, так, -- сказав Геракл, -

Вiн добре давить спину.

Посунь менi його, однак,

Зручнiш на середину.

Атлас, цей велет-чоловiк,

Мастак своєї справи,

Вiдклавши яблука набiк,

Плече пiд свiт пiдставив.

Та пересунути не встиг

Його ще й на цятину, -

А вже Геракл вiд нього бiг

Щодуху, без упину.

Вiн озирнувся тiльки раз,

Щоб гнiвно загукати:

-- Коли вже звешся ти Атлас, -

Тобi цей свiт тримати!

А яблука? Та в першу мить,

Ледь визволивши спину,

Устиг вiн яблука вхопить,

Ту трiєчку єдину!

А дома цар:

-- Кiнець журбi!

Добув ти яблук з раю,

Тож я дарую їх тобi

Й на волю вiдпускаю!

Герой подумав: "Цю красу

Де дiти, сам не знаю.

Мабуть, вiзьму та й вiднесу

Я їх назад до раю!"

I знов пiшов туди, де був,

Куди iти не близько...

Так райськi яблука здобув

Силач-герой колись-то.

Востаннє згорнуто чорного зошита в цератовiй обкладинцi, в якому вмiстилось чи не все життя, всi подвиги й страждання Геракла.

Прадiдусь поклав зошита на "Моряцькi щорiчники" на комодi й спитав:

-- То як тобi ця пригода?

-- Цiкава, тiльки дуже довга, прадiдусю.

-- О! -- засмiявся Старий Хлопчак. -- На це я тобi скажу, що вона в мене ще й добре скорочена. Про боротьбу Геракла з велетнем Антеєм i про переправу через бурхливу гiрську рiчку я в цiй баладi лише натякнув. А про орла, що карав Прометея, про лихого чаклуна Бузiрiда, про Ематiона, богиню Афiну, що повернула Гесперiдам райськi яблука, я навiть не згадав.

-- А чого, прадiдусю?

-- Того, що довкола цiєї Гераклової пригоди обплелися, мов лiани, численнi iншi мiфи, казки та перекази. Я їх вiдтяв. I залишилася пригода з райськими яблуками.

-- Вона й у Бiблiї є, еге ж, прадiдусю?

-- Атож, Хлопчачок, такий переказ є i в Бiблiї. Але там Адамовi за те, що зiрвав райське яблуко, довелося разом з Євою назавжди покинути рай. А Геракл, син бога Зевса, нiс на своїх плечах земний тягар лише якусь часинку. Потiм вiн скинув його з себе, став знову вiльним i навiть безсмертним: вiн-бо вiднiс райськi яблука назад.

-- То навiщо ж тодi все це, прадiдусю? Нащо було стiльки докладати сил, здобути райськi яблука, а тодi взяти й вiднести їх знов назад?

-- Та бач, Хлопчачок, для Геракла тi яблука нiчого не важили. Вiн принiс їх з наказу Єврисфея.

-- Та вони ж i Єврисфеєвi були непотрiбнi!

-- У тiм-то й штука, Хлопчачок. По сутi, цi яблука нiкому не потрiбнi. Подвиг було вчинено заради самого подвигу, заради захоплення ним. Без глибшої життєвої потреби й певної мети. Вiн захоплював як щось прекрасне. Ось як ваза, як картина чи як статуя.

-- Але ж геройський подвиг без мети й потреби -- дурiсть, прадiдусю!

-- Я й сам такої думки, Хлопчачок! Та стародавнi греки, для яких краса важила дуже багато, гадали iнакше. I все ж таки й вони, мабуть, помiтили, що з цим iдеалом героя не все гаразд.

-- Як-то?

-- Бо пiзнiшi Геракловi подвиги, -- їх у чорному зошитi немає, -вже цiлком iнакшi, Хлопчачок. Вiн нiбито служив лiдiйськiй царицi Омфалi й пряв їй вовну, а вона собi тим часом прогулювалася в його левинiй шкурi. Потiм начебто вiн у нападi божевiлля погубив своїх дiтей. I зрештою нiбито помер у муках -- вiд мастi, якою натерла його ревнива дружина, i в зблисках блискавиць i гуках грому цей напiвбог буцiмто злетiв у небо.

-- То був Геракл героєм чи, може, нi, прадiдусю?

-- На це запитання є аж три вiдповiдi. Як людина вiн був тим, хто зумисне шукав небезпек, тим, хто зробив з геройства своє ремесло, -на зразок Зiгфрiда. Для стародавнiх грекiв, якi мали його за приклад для наслiдування, Геракл, -- той, хто спустився навiть у понуре царство тiней, -- частенько бував героєм. А як мiф вiн не є нi iстинним, нi фальшивим героєм, а є просто символом -- знаком краси й жахiття сонця.