Джеймс Крюс - Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке)

- Вибач, малий, я ненавмисне.

- Та нiчого, - знову засмiявся Тiм. - Однаково в мене черевики запорошенi. - Зиркнувши на свої ноги, вiн раптом побачив на травi перед собою новеньку блискучу монету - п'ять марок. Чоловiк, що наступив йому на ногу, пiшов собi далi, й бiля Тiма не було нiкого. Хлопець швиденько став на монету ногою, озирнувся сторожко довкола, нахилився - нiби зав'язати шнурок, швиденько, крадькома пiдняв грошi, сховав у кишеню й навмисне неквапливо почовгав геть.

Та зненацька його перепинив високий худий чоловiк у картатому костюмi й спитав:

- То що, Тiме, хочеш спробувати щастя?

Хлопець спантеличено звiв очi на незнайомця. Вiн навiть не впiзнав у ньому того самого чоловiка, який щойно наступив йому на ногу. У незнайомця був безгубий, немов бритвою прорiзаний рот, тонкий карлючкуватий нiс, а пiд ним рiдесенькi чорнi вусики. З-пiд низько насунутого великого кашкета дивились на Тiма водяво-блакитнi очi. Кашкет був картатий, як i костюм.

Коли чоловiк раптово звернувся до Тiма, хлопцевi немов клубок у горлi став. Нарештi вiн видушив iз себе:

- У ме... у мене немає грошей на заклад.

- Чого ж нема? А п'ять марок? - вiдказав чоловiк. Потiм додав спокiйнiсiнько: - Я бачив, як ти знайшов грошi. Коли хочеш закластися на них, ось тобi квиток. Я його вже заповнив. Певний виграш.

Тiм, слухаючи його, то бiлiв, то червонiв на лицi. Та помалу обличчя хлопцеве набуло природної барви - свiтло-смаглявої, як у небiжчицi мами, - i вiн вiдказав, iще трохи затинаючись:

- Адже ж... дiтям, мабуть, не дозволяється грати на грошi...

Та незнайомець не вiдступався.

- Воно-то так, - погодився вiн, - але якраз на цьому iподромi не боронять грати й дiтям. Я, звiсно, не кажу, що тут це дозволяють, але принаймнi дивляться крiзь пальцi. Ну то як, Тiме, береш цього квитка?

- Так я ж вас зовсiм не знаю, - тихо вiдповiв Тiм. (Аж тепер вiн помiтив, що незнайомець називає його на iм'я.)

- Зате я тебе знаю дуже добре, - сказав чоловiк. - Я був знайомий iз твоїм татом.

I Тiм наважився. Хоч йому й не вiрилося, що батько мiг знатися з таким вичепуреним паном, але ж цей пан знає, як його, Тiма, звуть, то, певно, якось знав i татка.

Повагавшися ще трохи, хлопець узяв заповнений квиток, вийняв iз кишенi п'ять марок i рушив до каси. В ту мить iз гучномовцiв оголосили, що починаються другi перегони, i картатий пан гукнув Тiмовi навздогiн:

- Швидше, хлопче, а то касу зачинять! Ось побачиш, мiй квиток щасливий!

Хлопець вiддав дiвчинi-касирцi грошi та заповнений квиток i дiстав назад вiдрiзаний купон. А коли обернувся до незнайомця, того вже й знаку не було.

Почалися другi перегони, i той кiнь, що на нього поставив Тiм, виграв, набагато випередивши всiх iнших. Хлопець одержав таку купу грошей, якої ще зроду не бачив. I знову Тiм то бiлiв, то червонiв, та цього разу з радощiв i гордостi. Сяючи, показував вiн усiм свiй виграш.

Та диво дивне - як близько одне вiд одного живуть радiсть i смуток! Враз Тiмовi знову згадався похований сьогоднi тато. Адже татовi нi разу не пощастило стiльки виграти... Хлопцевi набiгли на очi сльози, i вiн мимохiть привселюдно заплакав.

- Гей, малий, ну хто ж це плаче, маючи таке щастя! - пролунав раптом поруч нього чийсь голос - густий рипучий бас.

Тiм обернувсь i крiзь сльози побачив перед собою чоловiка з пом'ятим обличчям i в пом'ятому костюмi. Лiворуч того чоловiка дивився на Тiма згори вниз височенний рудий паруб'яга, а праворуч стояв гарно вбраний панок iз великою лисиною i спiвчутливо розглядав хлопця.

Видно, всi троє були одна компанiя, бо майже в один голос спитали Тiма, чи не хоче той вiдсвяткувати свiй виграш, випивши з ними лимонаду.

Тiм, трохи сторопiлий вiд такої приязностi й вiд багатства, що так несподiвано звалилось на нього саме в цю недiлю, кивнув головою, схлипнув iще раз i сказав:

- Тiльки отам позаду, в садочку.

Бо там вiн часто пив лимонад зi своїм татом.

Троє чоловiкiв сказали: "Добре, малий, ходiмо в садочок!"

У садочку вони посiдали за стiл пiд великим, старезним каштаном. Незнайомець, що йому Тiм завдячував свiй виграш, бiльше не показувався. I Тiм скоро забув про нього, бо троє чоловiкiв за столом, що замовили собi пива, а Тiмовi лимонаду, розважали щасливчика-новобагатька дивовижними штуками. Рудий довгань поставив собi на нiс повний кухоль пива й балансував ним, не розливши й краплини; чоловiк у пом'ятому костюмi й з пом'ятим обличчям видобув iз кишенi колоду карт i щоразу безпомилково витягав iз неї кожну карту, що її навмання називав Тiм. А лисий панок робив фокуси з Тiмовими грiшми. Вiн загорнув їх усi в хусточку, туго скрутив її, тодi розгорнув - i грошей там уже не було.

Лисий захихотiв i сказав Тiмовi:

- Ану, сягни-но в свою лiву кишеню!

Тiм застромив туди руку й здивувався: всi грошi справдi лежали там.

Недiля таки була дивовижна. Ще о другiй годинi Тiм блукав мiстом безмiрно нещасливий, а тепер, о п'ятiй, вiн смiявся так щиро, так весело, як не смiявся вже давно-давно. Вiн аж похлинувся кiлька разiв зо смiху. Троє його нових приятелiв подобались йому надзвичайно. Вiн дуже пишався тим, що знайшов собi трьох дорослих знайомих, та ще людей такого рiдкiсного фаху. Бо пом'ятий чоловiк був друкар i друкував грошi, рудий - майстер-гаманник, а лисий назвався якимсь букмекером. Тiм не знав, що воно й таке.

Коли пiдiйшов офiцiант i Тiм гордо простяг йому грошi за всiх, троє чоловiкiв усмiхаючись, але рiшуче вiдхилили його руку. За всiх заплатив лисий панок, i за Тiмiв лимонад теж. Отже, коли Тiм попрощався зi своїми новими приятелями, виграш його лежав у кишенi ще цiлiсiнький.

А на трамвайнiй зупинцi перед Тiмом раптом знову де не взявся картатий чоловiк. Вiн сказав Тiмовi навпростець:

- Тiме, Тiме, який же ти недотепа? I знов у тебе нема нi шеляга!

- Помиляєтесь, добродiю! - засмiявся Тiм, - Ось де мiй виграш! Вiн вийняв iз кишенi паку грошей, показав незнайомцевi й, повагавшись трохи, додав: - Це все ваше...

- Тi грошi, що ото в тебе в руцi, не вартi й дiрки з бублика, презирливо мовив незнайомець.

- Але ж я їх у касi одержав! - вигукнув Тiм. - Не вiрите?

- У касi, хлопче, ти одержав добрi грошi. Але отi троє в садку, я певен, пiдмiнили їх тобi на фальшивi. Я тих людцiв знаю. Шкода, що я запiзно побачив тебе в їхньому товариствi, Тiме. Перше нiж я встиг утрутитись, вони повшивалися. То шахраї.

- Не може бути, пане! Один iз них майстер-гаманник...

- Авжеж, майстер тягати гаманцi з чужих кишень. Кишеньковий злодiй.

- Злодiй? - спантеличено перепитав Тiм, - А той другий, що грошi друкує?

- Фальшивi грошi вiн друкує!..

- А третiй? Той, як його... букмек?..

- Букмекер - це той, хто влаштовує заклади на перегонах. Але твiй букмекер намовляє людей на незаконнi, недозволенi заклади.

Тiм нiяк не хотiв у те повiрити, i врештi картатий пан вийняв зi свого гаманця банкноту й порiвняв й з однiєю Тiмовою. I справдi, на Тiмових грошах, коли дивитися проти свiтла, не видно було водяних знакiв.