Владимир Кашин - Кривавий блиск алмазiв (на украинском языке)

- Упiймати цього Славова i добряче притиснути. Вiн i признається, - вкинув лейтенант Задорожний.

- У нас немає пiдстав, - заперечив Андрiйко. - I що це за норма: "притиснути?" Як ви це розумiєте?

- Як на мене, тут все ясно.

- Остап Володимирович має рацiю, - пiдтримав капiтана радник юстицiї. - У нас немає поки що прямих доказiв злочину Славова. Побiчних назбиралося, але потрiбнi прямi. До речi, - звернувся прямо до лейтенанта Спiвак, - цi побiчнi якраз i зiбрав особисто Остап Володимирович, виявив давнi зв'язки Гальчинської iз Славовим, факт обмiну квартири тощо... Але, як бачите, вiн поки що не наполягає на арештi... Нам iще слiд з'ясувати причину обмiну квартири Славовим на Севастополь, чому i коли прилiтав до Києва, чому вилетiв з Києва першим, нiчним, рейсом двадцять третього, чому на Сочi, а не до себе, в Севастополь, та iще багато що.

- Доведеться брати вiдрядження, - зауважив капiтан. - Вивчити його тамтешнi, сочинськi, зв'язки, знайомства, спосiб життя... А тодi вже вирiшувати.

- Так, - погодився радник юстицiї. - Сподiваюсь, мiсцева мiлiцiя, як годиться, допоможе вам.

...Сочi! Мiсто-мрiя, мiсто сонця i ласкавих хвиль, мiсто буяння духу, радостi. I мiсто великих грошей, трагедiй i кримiногенної обстановки. Навiть у сiчнi, в "мертвий" сезон, мiсто було повне сонця, приймало багато курортникiв, щоправда, вiдмiнних вiд лiтнiх мешканцiв фешенебельних готелiв - багатих гостей, господарських дiячiв, спекулянтiв, одягнених за останньою модою, професiйних повiй i просто випадкових заробiтчанок, якi, починаючи з весни, злiталися сюди, як метелики на вогонь. Пляжi були порожнi, хоч зрiдка на них з'являлися поодинокi вiдчайдухи спортсмени, якi стрибали у холоднi хвилi, люди товпилися здебiльшого на центральнiй вулицi, на Приморському бульварi.

Капiтан Андрiйко i лейтенант Задорожний у цивiльних куртках прогулювалися серед вiдпочиваючих, не спускаючи очей з високого чоловiка у синьому iмпортному плащi i крислатому капелюсi, що захищав вiд сонця.

Мiсцевий карний розшук на пiдставi окремого доручення, надiсланого телеграфом вiдразу пiсля наради у прокуратурi, до прильоту київських оперативникiв встановив нагляд за Славовим, який жив в одному з дорогих готелiв, поцiкавився, з ким вiн знайомий, чи не здавав якихось коштовностей у скупку. Тепер киянам належало довести справу до завершення.

Славов видiлявся серед зимових гостей мiста, здебiльшого людей лiтнiх, хворих, з нездоровою жовтизною облич, яких не могло пiдсмажити навiть чорноморське сонце у спецiальних солярiях. Це були пенсiонери, службовцi середнього достатку, робiтники i колгоспники, яким путiвки надавалися здебiльшого взимку i якi приїздили до Сочi найбiльше заради мацестинських ванн.

З того, як прогулювався Славов по Сочi, можна було зрозумiти, що певного плану вiдпочинку у нього немає, чоловiк просто тинявся по центру курортного мiста, знiчев'я розглядаючись навколо i iнодi зупиняючись бiля вiтрин крамниць.

Капiтан Андрiйко звернув увагу на те, що, затримавшись на мить бiля вiтрини ювелiрної крамницi, Славов раптом засунув руку у внутрiшню кишеню плаща чи пiджака, нiби перевiряючи, чи не порожня вона. Потiм, заспокоївшись, оглянувся на перехожих i рушив далi. Неподалiк крамницi вiн наблизився до модно одягненої, дуже нафарбованої дiвчини, яку тримав пiд руку явно не по лiтах, як для неї, поважний чоловiк, i щось мовив їм.

Чоловiк похитав головою, i вони пройшли повз Славова, не оглядаючись. Той трохи постояв на мiсцi, потiм повернувся назад, знову минув ювелiрну крамницю i знову зупинився, оглядаючи перехожих. Так вiн протягом пiвгодини прогулювався бiля цiєї крамницi, ще раз зупинив якогось курортника, а коли i той вiдмахнувся, сам рiшуче вiдчинив дверi ювелiрної.

У крамницi, де вешталося кiлька чоловiк, якi знiчев'я розглядали виставленi у вiтринах золотi й срiбнi прикраси, Славов постояв бiля прилавка, а тодi нерiшуче наблизився до двох дiвчаток-продавщиць, що жваво обговорювали у кутку свої справи.

Дiвчата не звертали на Славова жодної уваги. Чудовi психологи, вони з одного погляду зрозумiли, що серед людей, якi зайшли, немає потенцiйних покупцiв i тому повнiстю вiддалися своїм проблемам. Коли хормейстер подав голос, одна з продавщиць мигцем глянула на нього. Проте, не почувши конкретного запитання, бо Славов м'явся, мимрив, махнула рукою на вiтрини, мовляв, дивiться, вибирайте i не морочте без дiла голови. I, здихавшись неперспективного покупця, дiвчина повернулася до розмови.

Славов потоптався на мiсцi i покiрно вiдiйшов до заскленої настiнної вiтрини.

Андрiйко, який залишив лейтенанта на вулицi, попростував до крамницi слiдом за хормейстером. Тепер вiн теж iз удаваною цiкавiстю розглядав вiтрини. Його не здивувало те, що Славов не наважується прямо запропонувати тут свiй товар, хоч поведiнка хормейстера не пасувала образу жадiбної до грошей, рiшучої i жорстокої людини, яка вчинила вбивство. Капiтан розумiв, що Славов ще переживає психологiчну реакцiю, властиву убивцi, якого вже пiсля злочину охоплює духовна прострацiя, мовби вiн тiльки згодом осягнув трагiчнiсть свого злочину i страх вiдплати мiцно тримає його в лабетах, визначаючи усю подальшу поведiнку.

Враховуючи цей стан Славова, а також те, що прямих доказiв його злочину немає, - як з'ясувалося, хормейстер до скупки нiчого не здавав, хоч i тинявся бiля неї, на "гарячому" не був спiйманий, капiтан вирiшив, що допомогти викрити вбивцю може тiльки раптова психологiчна атака.

Ще трохи покрутившись у крамницi, Славов нi з чим вийшов на вулицю.

Капiтан рушив услiд i через кiлька крокiв подав знак Задорожному.

Обоє одночасно опинилися обабiч пiдозрюваного.

- Славов Вiктор Iванович? - спитав Андрiйко.

- Так, - вiдповiв той, пiдозрiло оглядаючи незнайомих людей.

- Карний розшук, - пояснив капiтан, показуючи червоне посвiдчення iз позолоченими лiтерами. - Капiтан Андрiйко.

- Та що ви! На якiй пiдставi?! - нарештi знайшов сили вимовити хормейстер.

- Ви пiдозрюєтесь у вбивствi вашої знайомої Людмили Гальчинської, - жорстко мовив Андрiйко. - Йдiть iз нами. Ведiть себе спокiйно, попередив про всякий випадок. - Я не люблю ексцесiв.

Славов внутрiшньо зламався вiдразу, обурення його прозвучало жалюгiдно, i, кинувши розгублений погляд на сонячнi стежки, що сяйно посмугували тротуари, на вiчнозелений олеандр та пишнi пальми, на далеке синє-синє, вкрите блискiтками море, вiн, здавалося, зовсiм втратив мову. Славов хотiв щось сказати, але на нього напала гикавка, яку не можна було зупинити. Капiтан Андрiйко, звiряючи по пам'ятi фото хормейстера iз живою натурою, пильно вглядався в його смагляве, невиразне, серповидне обличчя, що немов дивилося в себе.

Потiм Славов схотiв засунути руку у кишеню плаща, та капiтан зупинив його жест.

- Нiчого не виймайте.

- Носовичок, - жалiсно пробурмотiв хормейстер, й далi борючись iз гикавкою. - Пiт.