Владимир Кашин - Кривавий блиск алмазiв (на украинском языке)

Й справдi пiт рясно зволожив обличчя хормейстера, стiкав вниз i зависав краплями на його чорненьких, пiдстрижених чаплiнських вусиках.

- Гаразд, носовичок виймiть.

Славов iз вдячнiстю кивнув i став витирати пiт з обличчя.

Тим часом Задорожний зупинив таксi..

- Чому ви вбили Гальчинську? - й далi йшов у пряму атаку Андрiйко, не даючи пiдозрюваному оговтатися, зiбратися з думками для опору. - Вiдповiдайте чесно. У нас є незаперечнi докази, i тiльки щире признання може полегшити вашу долю.

Капiтан розумiв, що в цi хвилини в душi Славова повне сум'яття, вихор думок, який пролiтає у йога головi, не дає обрати якийсь один варiант поведiнки, лiнiю опору. Саме це було на руку капiтановi i хоча дещо суперечило презумпцiї невинностi, але допомагало встановити iстину. Допит Славова капiтан Андрiйко почав вiдразу, як приїхали до мiсцевого Управлiння внутрiшнiх справ. Задорожний iще оформляв оплату таксi, а капiтан уже завiв Славова у вiльний кабiнет i вiдразу узявся до справи.

Славов, очевидно, вважав себе в Сочi у повнiй безпецi. Уже минув мiсяць вiд трагедiї у Києвi. Вiн заздалегiдь усе продумав, навiть квартиру для цього помiняв, i приїзд його у груднi до Києва, як вiн вважав, був абсолютно непомiтним. Тому його так приголомшила поява київських оперативникiв, Вiн втратив мову i зараз мiшком сидiв перед Андрiйком у станi повної прострацiї.

Капiтан вирiшив трохи послабити натиск:

- Ви знали Людмилу Гальчинську?

Славов мовчав, нахиливши голову.

У кабiнет увiйшов лейтенант Задорожний. Андрiйко очима показав йому на стiлець неподалiк пiдозрюваного.

- Але ж ви працювали з нею у Палацi культури на Подолi... Людмила Йосипiвна спiвала у хорi, яким ви керували.

Славов i далi мовчав.

- Я думаю, це не кращий спосiб для виправдання - мовчанка, - за знаком капiтана включився у допит Задорожний.

- Чому ви помiняли квартиру? У вас була непогано оплачувана робота, вас цiнували як фахiвця. А ви покинули столицю i переїхали до провiнцiйного Севастополя, - питав Андрiйко.

- Мене запросили на роботу до Морського клубу, - нарештi вiдповiв хормейстер, проте, як i ранiше, не пiдводячи голови.

- Але ви там так i не стали до працi, - парирував у вiдповiдь капiтан.

- I чому ви раптом опинилися в Сочi? - вкинув у перехресний допит лейтенант Задорожний. - Вештаєтесь бiля ювелiрних скупок та крамниць. Щось маєте на продаж?

- Я вiдпочиваю тут... - спромiгся пробурмотiти Славов. Здавалось, вiн уже трохи зiбрався з думками i набрався духу для опору.

- У вас що? Путiвка?..

- Та нi. Так. Дикуном.

- Та пiднiмiть голову, - жорстко промовив Задорожний, - i скажiть, чим ви убили Гальчинську?

Хормейстер судорожно вп'явся пальцями у стiл, так сильно, що вони побiлiли.

-- Вона зрадiла вам як давньому друговi, - майже добродушним тоном вкинув у розмову капiтан. - Пам'ятаєте, як вона скрикнула, коли вiдчинила дверi; "Як давно я тебе не бачила!" Ви що, пiсля вiд'їзду з Києва вперше завiтали до неї?

Славов нарештi пiдвiв голову. По його обличчю стiкали сльози. Вiн тихо схлипував, i весь його вигляд, особливо обличчя, був жалюгiдним. Чепурнi кущики вусикiв пiд носом ще дужче посилювали це враження.

Схлипування переходили в ридання. Андрiйко, не виявивши в кабiнетi води, послав по неї лейтенанта...

Стукаючи зубами об стiнки склянки, хормейстер випив води.

- Я не можу зараз говорити. Менi тяжко говорити... Я втомився...

- Гаразд, зробимо перерву у нашiй розмовi, - погодився капiтан, вiдчуваючи, що поки вони iз Задорожним ще не знайшли у Сочi вагомих доказiв проти Славова, хоч iнтуїтивно вiдчували, що саме тут зрештою знайдуть.

Славова, обшукавши, вiдвели у камеру попереднього ув'язнення, а капiтан i Задорожний вирiшили пiти десь попоїсти.

...Пiсля того, як Славова привели знову до кабiнету для допиту i капiтан разом iз Задорожним стали повторювати у рiзних варiацiях свої запитання, на якi пiдозрюваний або вiдповiдав ухильно, або зовсiм не реагував, мовби вони не його стосувалися, чим дратував Задорожного, пролунав дзвоник вiд чергової по мiськвiддiлу. У камерi, де щойно тримали Славова, знайшли дiамантовi сережки, схованi за трубами батареї центрального опалення.

- Принесiть їх сюди, складемо акт, - розпорядився Андрiйко.

Сережки поклали на стiл, i серед тишi, що запанувала у кiмнатi, було чути тiльки тяжкий подих Славова, i чи не найпромовистiшими були самi дiаманти, що, наповнюючи повiтря бризками свiтла, смiялися, плакали i наче попереджали людей, щоб не чiпали їх, бо в них таїться некерована сила добра i зла.

Про те, що це були цiнностi Гальчинської, капiтан не мав жодного сумнiву. Вони цiлком спiвпадали з описом прикрас, якi носила убита жiнка. Згодом це пiдтвердить експертиза, але тим часом Андрiйко був переконаний у своєму висновку.

Тiльки одне вiн спитав у хормейстера:

- Де ви ховали їх?

Було дивним, що пiд час обшуку їх не знайшли.

- Це не мої, - похмуро вiдповiв Славов.

- Вiктор Iванович, - з нотками декору в голосi промовив капiтан, - адже я попередив, що тiльки чесне визнання може полегшити... Крiм вас, нiкого у цiй камерi сьогоднi не було. Проведемо експертизу i встановимо, що знято їх з убитої, що ви тодi скажете?..

- Ну, мої, - роздратовано буркнув хормейстер - Нехай i мої. То що? Купив для своєї коханки. Тому й никав, як ви сказали, бiля ювелiрних скупок. Мої, не Гальчинської...

- А як ви їх сховали при обшуку?

- У носовичку. Коли витирав пiт.

Андрiйко мало не крякнув, згадавши, що це вiн дозволив хормейстеру користатися носовичком. Але тепер пiсля знахiдки дiамантових сережок остаточно переконався, що вiн на правильному шляху.

Пiсля другого допиту Славова Андрiйко звернувся до прокурора за постановою про обшук у хормейстера в готелi. Обшук, який капiтан iз Задорожним та мiсцевими колегами провели у номерi Славова, дав очiкуванi результати. Капiтан Андрiйко, уражений тим, що зумiв хормейстер сховати вiд нього у носовичку сережки, був особливо ретельний. Вiн нишпорив по усiх закутках примiщення сам, обдивився особистi речi хормейстера, вистукав чемодан, помiтивши пiдшиту внутрiшню обшивку "дипломата", одiрвав її, хоч Славов, який був присутнiй при обшуку, категорично протестував проти цього. Але доскiпливiсть i рiшучiсть капiтана дала свої наслiдки: за обшивкою було сховано два перснi з алмазами i великий рубiн на золотому ланцюжку. Речi, якi зi слiв Шумейкової i племiнниць Гальчинської, належали убитiй.

Пiсля того, як капiтан iз гнiвним виразом на обличчi показав зблiдлому хормейстеру свою знахiдку, той повнiстю скис.

Капiтан був задоволений своєю знахiдкою, але обшуку не припиняв. Вiн шукав перстень з найбiльшим дiамантом, який Гальчинська iз Шумейковою не змогли оцiнити у Києвi i за оцiнкою якого треба було їхати до Москви.

Андрiйко знов i знов усе мацав i перемацував у номерi, попросив у працiвника готелю драбину i з неї оглядав верх шафи, шукаючи будь-якої щiлини, проглянув карнизи i лiплення, вкритi шаром пилу.