Андрей Гуляшки - Викрадення Данаї

— Він мене наздогнав і вилаяв, падлюка! — відповів Лівіо.

— Я мушу його застрелити, синьйоре полковнику! — наполягав ад'ютант.

— Ти це можеш зробити, Джованні, на свою відповідальність, звичайно, але тільки однією умовою — коли я закінчу допит. Доведеться почекати!

— Почекаю, синьйоре полковнику,— погодився Джованні.

Коли Чігола поклав руку на блискучу бронзову ручку дверей, він почув, як Карло Колона крикнув з протилежного кіпця холу:

— Начальство захищає червону собаку! Як розуміти це? «Злий і мстивий негідник! — подумав Чігола.— Такий і оком не моргне, якщо вирішить всадити комусь кулю в потилицю!»

Він натиснув ручку і ввійшов.

Марко Монтано, який шанобливо стояв посеред кабінету, поштиво йому вклонився.

— Марко Монтано, Скільки років ти вже служиш у Бор-гезе?

— Цієї осені буде двадцять, ваша ясновельможність!

— Не називай мене «ясновельможність», Монтано! Якщо хочеш поставити щось перед моїм ім'ям, називай мене просто «полковник».

— Розумію, синьйоре полковник!

— Який маєш військовий чин?

— Сержант, синьйоре полковник! Артилерії!

— Ну, сержанте, у війні брав участь?

— Так точно, синьйоре полковник, бив німців біля Падуї, коли вони відходили в Австрію; біля Удіне, коли тікали з Югославії, та в інших місцях.

— Гм... І якщо ти так довго служиш у Боргезе, чи не здогадуєшся, як воно сталося — з картиною?

— Ні, не здогадуюсь, синьйоре полковник!

— Може, кого-небудь підозрюєш?

— Хай боронить мене свята Марія, такого гріха не беру на душу.

— Ну, гаразді О котрій годині ти заступив на чергування вчора?

— Як завжди, синьйоре полковник, о шістнадцятій. О шістнадцятій годині Ніколо Алфіері передав мені другий поверх, а Федеріго Нобіле — перший. Ніколо Алфіері вночі не чергує.

— З ким із швейцарів ти заступив на чергування?

— Зі швейцаром Августіно, синьйоре полковник.

— Поясни мені, Монтано, як ви охороняєте вночі галерею, якщо вас усього двоє — ти і швейцар?

— Нас троє, синьйоре полковник, бо і швейцар Лоренцо теж з нами, тільки він спить у швейцарській, поки знову надійде його чергування. Отже, синьйоре полковник, вдень у галереї чергують троє охоронців: Джустініані, Палантієрі й Ніколо Алфіері. Вночі вартують один швейцар і один охоронець. Навіщо більше, коли в будинок не пробратися? Швейцар сидить на стільці у вестибюлі і час від часу накручує годинника. Той годинник незвичайний, він працює лише одну годину, і якщо на шістдесятій хвилині його не накрутиш, клята машина зупиняється і ніяке чудо її не зрушить. Ранком приходить контроль і питає, чому, наприклад, ти заснув, скажімо, о другій годині? Хіба так охороняють галерею, в якій картин на мільйони? І підписують тобі звільнення. Відколи я в Боргезе, троє швейцарів було звільнено і двоє охоронців.

— Невже й охоронці накручують годинника?

— Еге ж, звичайно, синьйоре полковник! А як же інакше?

— Гаразд, швейцар сидить на стільці у вестибюлі. А ти де сидів учора ввечері?

— Де завжди, синьйоре полковник! Навпроти коридора, який веде до адміністрації та службового входу. Там перед моїми очима і коридор, і великий хол. Ніхто не вийде в залу, щоб я його не побачив, і ніхто не пробереться непомічений службовим входом. Ця справа хитро влаштована, тому стільки часу все йшло без пригод. Як сталася вночі ця подія, не збагну!

— Ти сказав, Монтано, що ніхто не пробереться непоміченим через службовий вхід. А чи двері службового входу замикаються на ніч, і в такому разі, в кого зберігається ключ? Чи ключ залишається у дверях?

— Ми тримаємо двері службового входу завжди замкненими. Вдень ключ у чергового охоронця, який наглядає за холом і коридором. Якщо хтось дзвонить ззовні, черговий охоронець відчиняє. Вночі ключ від службового входу у чергового швейцара.

— Скільки ключів від службового входу, і в кого вони?

— Всього два ключі, синьйоре полковник, один у начальника, синьйора Чезаре Савеллі. Другий ключ вдень — у чергового охоронця, а вночі — у чергового швейцара. Цей ключ не виносять з приміщення.

Якийсь час Чігола мовчав, глибоко затягуючись сигаретою. Потім спитав:

— Ти вчора ввечері був у першій зміні, так?

— Так точно, синьйоре полковник.

— Хто був черговий швейцар?

— Августіно, синьйоре полковник.

— Так. Ти не чув чи не бачив чогось особливого під час свого чергування?

— Нічого, синьйоре полковник.

— Може, хтось дзвонив на службовому вході або заходив?

Монтано раптом змовк. Він вийняв носовичок, витер шию і якось змучено подивився на двері.

— Чужі люди не дзвонили й не приходили, синьйоре полковник!

— А своя людина не з'являлася тут? — нахилився вперед Чігола.— Брат? Сестра?

— Я застав тут синьйорину Ченчі, племінницю синьйора Чезаре Савеллі.

— Луїзу Ченчі? Монтано ствердно кивнув.

— Ну, гаразд, а коли пішла звідси синьйорина Луїза Ченчі, Монтано? Ти їй відімкнув?

Монтано похитав головою.

— Луїза Ченчі пішла після мене, синьйоре полковник. Відімкнув їй швейцар Лоренцо.

— Привести швейцара Лоренцо! — наказав Чігола.— А ти. Монтано, сядь ось на цей стілець. Ти літня людина, краще тобі посидіти.

— У якому році ти народився, Лоренцо?

— У тисяча дев'ятсот двадцять п'ятому.

— Чи служив у солдатах?

— Три роки карабінером у Туріні.

— Учора ввечері ти заступив після Августіно?

— Я.

— Коли ти відімкнув синьйорині Луїзі Ченчі?

— Я не бачив синьйорини Луїзи Ченчі.

— Монтано, чуєш, що каже Лоренцо? Монтано знову витер шию. .

— Лоренцо,— почав він злякано,— адже я передав тобі ключа від службового входу? І Августіно був, і він чув і бачив.

— Ти дав мені ключа, Монтано, і сказав: «Лоренцо, мій шалапут заснув на лаві, шкода мені його будити, а коли він прокинеться, відімкни йому!» Про синьйорину Луїзу Ченчі ти не мовив і слова. Я і не бачив її, і не відмикав їй!

— А як же вийшла синьйорина? — розвів руками Монтано.

— Я і синьйорини не бачив, і твій племінник не попадався мені на очі! Коли я о першій годині пішов оглянути коридор, на лаві нікого не було. Двері службового ходу були замкнені.

— Нічого не розумію! — зітхнув Монтано. Він розстебнув верхній ґудзик на своєму мундирі і глибоко вдихнув повітря.

Поки вони розмовляли, Чігола вдивлявся в нього як орел-стерв'ятник у свою здобич, і брова над його правим оком двічі підскочила.

— Нічого, Монтано, не хвилюйся! — сказав Чігола.— Все з'ясується, все стане на своє місце! Коли прийшов твій племінник? О котрій годині?

— Об одинадцятій годині, синьйоре полковник. Я тільки-но накрутив годинника.

— Як звуть твого племінника, Монтано?

— Мого племінника звуть Маріо Чіветта, синьйоре полковник.

— Скільки йому років, де працює і де живе?