Таня Весна - Світанок моєї душі

Людина щаслива настільки, наскільки вона щаслива наодинці з собою. Я не знаю, які там ендорфіни просинаються в мені, і що вони зі мною роблять, але я відчуваю себе абсолютно щасливою, коли я вранці сідаю за кермо своєї машини, вмикаю радіо Relax і їду на роботу. Коли починає працювати обігрів, а дорога рівна, і водії усі чемні, – тоді моя душа під ранкову музику розквітає. Я плавно і гармонійно перелаштовуюся, ніби пританцьовую з ряду в ряд під осінній релакс. Душу огортає спокій і тепло. Як добре, що сьогодні у мене на душі тепло. Вмикаю тиху емпатію і шлю промінчик теплоти всім, у кого зараз там холодно і темно.

Завжди так не буде! Час і трохи трьох позиційного спостереження, і Ви – нова, і світ навколо Вас теж новий. І трохи душі. Не заплаканої і зневіреної, а мудрої, сильної і такої, що з любов'ю! Усе з любов'ю! До себе! Спочатку до себе…

А є Люди-ангели! А Ви про це теж знали? Вони танцюють свій танець навколо нас, танцюють із нами, танцюють під свій ритм, під свою осінь, у них свій, можливо, іспанський чи французький релакс. І пропонують нам руки, і заглядають нам в очі. І говорять без слів (інсайтами).

Усьому свій час!

Усе вже добре!

Любий читачу, щиро дякую тобі за увагу до моєї творчості. Свою першу збірку прози і поезії я присвятила моїй улюбленій подрузі і моєму духовному наставнику Каті Орел. Щиро дякую Вам, Катю, за Вашу безумовну любов до мене, яка творить чудеса. Адже саме Ви колись безповоротно розвернули мене на добро до себе і до світу цього. Дякую, що Ви завжди зі мною! Також хочу подякувати своїй донечці Каті, сестрі Галині, мамі Світлані і татові Ярославу. А також усім моїм учителям, викладачам, тренерам, дякую всім людям, яких я зустрічала на своєму життєвому шляху. Дякую друзям реальним і віртуальним за натхнення та віру в мій творчий потенціал. А також особлива подяка моїм першим читачам на моїй сторінці, що в Фейсбуці! Дякую за Ваші позитивні відгуки, завдяки Вам я повірила, що моя творчість потрібна людям, і все ж таки я стала на шлях письменниці.

Також дякую своєму літературному редактору Валерію Васильовичу Терзі, а також лідеру політичної партії «Нові обличчя» Володимиру Карплюку та інвестиційній раді міста Ірпінь яка заснувала в 2020 році щорічну творчу премію «Літературна премія Ірпеня». Хоч премію не виграла, але завдяки саме їй підготувала матеріал до видання. Писати я почала після розлучення в 2011 році. На жаль, досі, крім сторінки у Фейсбуці і ютуб каналі, у мене не було свого творчого продукту. Вірю в те, що дуже скоро світ, усе ж таки, побачить мою першу збірку творчості, і з нею зможе познайомитися ширше коло читачів. Адже мрії мають право на реальне життя.

У Ірпені на новій набережній сьогодні відпочивала вперше. Дорога після роботи вела мене, вела і завела в чудовий куточок нашого Приірпіння. На перший погляд – це маленький шматочок Бучанського парку, створений кимось для людей. Ідеально рівна нова дорога, ідеально рівна бруківка, зелений газон і круглі клумби з петуніями. Дитячий майданчик, місточки, безкоштовні мангали для шашлика, прокат велосипедів, байдарок, веломобілей і палатка, де можна купити чай. І навіть покурити кальян на зручних пуфах. І все це навколо річки. Ніби випрошений у самої природи куточок цивілізованого раю. А річка, наче завмерла під вуаллю латаття і жовтих глечиків. Окутана густим зеленим берегом із очерету і подорожника. Річка Ірпінь купає в собі бездоганні небеса. надвечір'я малює прекрасний захід сонця. Люди щасливі, люди відпочивають, і я разом із ними. Діма і Таня вийшли разом із маленьким Артемком на прогулянку перед сном. Насолоджуються вечором біля самої води Максим і Аня. Декілька кльових фоточок в Інстаграм ловлять Аня і Катя. А я ловлю їх усіх, ловлю щасливі миті, складаю собі в душу і щедро ділюся з Вами. Літо, хоча і прохолодне, але чудове, яскраве, неповторне. Як і кожний прожитий День. Стаття не замовна. Дякую Володимиру Карплюку.

Коли весна переходить навшпиньках тихо в квітуче і тепле літо, хочеться жити реальним життям. Вимити вікна, підлогу, прийняти душ, наліпити вареників із ягодами, сказати собі: «Дякую!». Це слово, яке ми так легко і часто говоримо комусь, але, зазвичай, забуваємо сказати собі… Із цього починається пробачення себе. Із цього слова починається сприйняття і відчуття себе. Починається звільнення від того, що тягне вниз. Потихеньку з'являється внутрішній спокій… Потім починають тихо посміхатися серце, очі, і пробуджується любов до свого втомленого тіла і душі. А тіло хоче плавати, а тіло хоче помірних фізичних навантажень і прогулянок на природі… А душа хоче легкості! Легкості, радості і спокою. Душа втомилася згадувати, аналізувати, давати оцінки. Щасливе життя – це мікс із моїх і чужих помилок, це мікс із злетів і падінь, із правильно, і не дуже, виставленої дистанції, із вчасно відкритого і вчасно закритого серця на любов до когось. Життя не буває ідеальним. Ідеальними бувають зустрічі, миті, поцілунки, обійми, мрії. Маленькі, і не зовсім, звершення. Твоє невелике досягнення здається ніколи недосяжним для когось. Ти можеш встати, одна із тисяч, у тій ситуації і ще, при цьому, зумієш подивитися правді в очі. Розправити плечі і знову повірити. Ти можеш зробити перший крок до примирення, навіть якщо тобі не підуть назустріч.

А літо кличе смачною кавою, квітучим жасмином на веранді Holy Burger на Шота Руставелі, що в Києві. Літо наповнює вечерею з друзями на веранді будинку, що в Пірново, і біле напівсолодке. Ранкова велопрогулянка до р. Десна дає відчуття польоту між небом і землею. Кущі троянд не встигають міняти кольору, так їх багато, відцвітає ясмин, пташки поспішають привітати сонце, і тільки рибалка насолоджується тим, що він наодинці з річкою, а я завжди наодинці з собою, справжньою, з тією, яку знають тільки небеса. Іноді мені здається, що найкраще мене розуміють величаві дуби і столітні сосни, адже їм не треба ніколи нічого доводити. Їхня любов до мене безумовна.

Був у неї один дар, – вона уміла обняти на відстані, вона могла примусити його відчути її біля себе. Він навіть міг чітко розуміти, як вона обіймала його за плечі і на яке саме вухо і що прошепотіла! Вона уміла… Мабуть, за це він її полюбив, тому що більше ніколи не відчував себе без неї. І вона завжди так солодко засинала відтоді, як в її житті з’явився він. Ні, вони ще навіть не бачилися наодинці, але вони вже давно були у серці одне в одного. Вони завжди були разом. А до цього їй снилися серпантини доріг, якісь нові, досі не бачені міста і дороги. Вона постійно кудись їхала, дорога вела її безповоротно вперед! У його обійми. Він обіймав її золотою душею. Обіймав усю, і відчувала вона себе в той час затишно і добре. Так, неначе він у цей момент був біля неї. А у кохання немає відстані. А у кохання немає часу. Воно грає всіма барвами, виспівує, дзвенить, танцює так, що аж відлунням по всій Галактиці, до самого Бога! А з неба його видно, як яскраву зірку, одну на двох, яка танцює свій танець, як уперше! Легко, і по-справжньому! І Ангели танцюють із ними! Звичайно, у них своя робота. У кожного Ангела своя, для кожного!