Франсуа-Мари Аруэ Вольтер - Кандід: Філософські повісті (збірник)

Вольтер, який прямує до Англії, має тридцять два роки і є вже майже сформованою людиною; його літературні смаки спрямовані на класичне мистецтво, оновлене розумом; має усталені суспільні погляди – він аристократ. Щодо філософських та релігійних поглядів – то він відчуває повну недовіру до всіх учень Англія не сформувала його, вона лише просвітила його і надала йому відваги. Дуже добре характеризує Вольтера тих часів його портрет, намальований Ларгільєром. Перед нами чоловік аристократичної постави. Його поза, стулені вуста, прямий погляд свідчить про рішучість людини, упевненої в своїй інтелектуальній силі. В самому його погляді відчувається щось водночас спокусливе і неспокійне.

Уже в кінці 1726 року Вольтер долає кризу. Досконало опановує англійську мову, береться за вивчення людей, звичаїв та інституцій. У січні наступного року його представляють королю Георгу. І; він готує остаточний текст «Генріади», яку видрукують у Лондоні як передплатне видання – її він присвятить англійській королеві. Два роки англійського вигнання не дуже відомі. Здається, Вольтер посварився зі своїм першим благодійником Болінгброком. Він знайомиться з Попом, Свіфтом, Самюелем Кларком. Його особливо вражає жвавість та активність англійської нації, він прилучається до філософи Локка, вчення Ньютона, драматичного мистецтва Шекспіра. Перебуваючи в Англії на запрошення торговця Фолкенера, він розуміє, що ця країна завдячує своєю могутністю торгівлі Інтелектуальна перевага традиційних супротивників французів є наслідком релігійної толерантності і практичного раціоналізму англійських філософів Натомість королівство Людовіка XV йому видається країною відсталою, неспроможною на прогрес, переповненою забобонами, охопленою даремними теологічними суперечками Вольтер задумує написати своєрідний репортаж про цей «острів розуму», щоб присоромити своїх співвітчизників: це будуть «Філософські листи» (1734), в яких «автор підводив читача до порівняння англійських порядків із французькими і таким чином оголошував останнім гнівне обвинувачення». [6] Михайлов А. Вольтер до 1749 г. // История всемирной литературы. В 9 т. Т. 5 Французская литература – M., 1988 – С. 108. Листи викликали справжній переполох: розповідаючи про Англію, Вольтер висміював у них французький клір та інституції французької монархії Особливу реакцію викликає додаток про «Думки» Паскаля, в якому він займав чітко антирелігійну позицію Це була «перша бомба» проти старого режиму У перших семи листах Вольтер розглядає поширені в Англії релігії та секти Далі (листи 8 – 10) автор аналізує державний устрій країни, який забезпечує особисту свободу її громадян У наступних листах (12–17) письменник викладає основні засади філософи Бекона, Локка і Ньютона, оголошуючи себе прихильником їхнього матеріалізму та детермінізму У листах 18–24 Вольтер прискіпливо розглядає англійську літературу Вважаючи англійську драматургію надто грубою, позбавленою смаку, він зазначає, що літератори й актори в Англії користуються свободою та пошаною, спричиненими існуючими у країні свободою совісті і свободою слова взагалі Повернувшись до Франції (у кінці 1728 – на початку 1729), він використовує свої знання англійської мови Намагається вкласти у свої трагедії щось із шекспірівської енергії, опрацьовуючи тему тиранської влади: «Брут» (1730), «Заїра» (1732), яка стане тріумфом автора і в якій автор намагався адаптувати «Отелло» до французької сцени (у цьому творі Вольтер пов'язав проблему влади з проблемою толерантності і засудженням релігійного фанатизму); «Аделаїда з Гуескліна» (1734) з використанням історії середньовічної Франції; «Смерть Цезаря» (1735); «Алзіра чи американці» (1736) – запозичення з історії Америки. Особливо цікавим є те, що саме у той час він дебютує як прозаїк: дотепер він не був прозаїком, він хотів бути лише поетом. Вольтер публікує «Історію Карла XII» (1731), драматичну, але також і філософську історію, роботу над якою продовжував в Англії. В ній автор протиставляє войовничому героєві «справжнього видатного діяча» (Петра Першого). Працюючи над втіленням своєї думки про те, що історія робиться самими людьми, письменник ретельно вивчив об’ємну наукову і мемуарну літературу. Вольтер розподіляє свій час між Парижем і римом, де зустрічається з пані де Верньєр, привітним Сідевілем та філософом Формонтом. а у червні 1733 року він зустрічає пані дю Шатле і починає з нею співпрацю, яка обірветься смертю «божественної Емілі».

Криза, викликана «Філософськими листами», остаточно поставила Вольтера у ряд підозрілих письменників. Книговидавець Жор випускає у світ книгу, яка вже була надрукована кілька місяців тому (квітень 1734 р.). Спалахує величезний скандал. 19 червня 1734 року за вироком суду кат спалює «англійські листи», вироблений ордер на арешт автора книги. Вольтер вирішує покинути Париж. Він переховується у замку Сірей, який належить сім’ї дю Шатле, у провінції Шампань. Коли небезпека минула, Вольтер міг би повернутися до Парижа, однак не вважає більше столицю надійним для себе місцем. навіть у Сіреї кардинал де Флері не перестає стежити за ним. Вольтер вживає особливих заходів перестороги після появи невеличкої поеми відверто епікурейського настрою, яка у листопаді 1736 року розійшлася в рукописному вигляді. Перебувши декілька тижнів у Голландії, письменник повертається у Сірей, де життя спокійне, відвідувачів небагато, а головне – є всі сприятливі умови для праці. натхнений панею дю Шатле, Вольтер береться за наукову роботу. тут він пише «трактат про метафізику», «Про елементи філософії ньютона для загального користування». там же розпочинає працю над першою частиною «Століття Людовіка XIV» (робота займе майже тридцять років) та універсальною історією, відомою під назвою «Есей про звичаї та дух нації», остаточний текст якої видруковує 1769 року. Пані дю Шатле займається численними фізичними дослідженнями, перекладає і коментує «Байку про бджіл», складає дуже критичне коментування Біблії, рукопис якого дійшов до наших часів. У Сіреї, зокрема завдяки своїй подрузі, Вольтер досягає тієї енциклопедичної культури, яку невдовзі використає для своєї активної діяльності. а ще для розваги пише «орлеанську діву» і робить начерки декількох трагедій.

Вплив пані дю Шатле на Вольтера був дуже великий. То була справжня жінка-науковець, наполеглива, енергійна і розсудлива. Вона зуміла відвернути Вольтера від легковажної поезії і спрямувати його до серйозної роботи. Ця жінка також стримувала його від друкування небезпечних творів. А він був невгамовний у своїй сатирі – майже всі його твори, навіть його трагедії, містять гострі шпильки, спрямовані проти його ворогів. Якщо, скажімо, Буало нападав на літературні твори або на якісь вади взагалі, то Вольтер дуже швидко переходив від загальних ідей на особисті і його сатира ставала особистою полемікою.