Володимир Сидорчук - PRO БОУЛІНГ. Практичний посібник з боулінгу

Участь у чемпіонаті світу брали 132 юнаки. Україну представляли четверо юнаків: Олександр Нечипаєв (МСМК, чемпіон Європи-2017, Київ), Микола Селін (МСМС, чемпіон Європи-2017, Харків), Данило Первухін (КМС, срібний призер чемпіонату України, Харків) та Данило Яцко (Черкаська область). Тренер команди – Євген Петровський (Київ).

Варто відзначити, що в командному заліку українська збірна посіла 13 сходинку турнірної таблиці.

У Мюнхені (Німеччина), з 25 травня по 02 червня 2018 відбувся 11 чемпіонат Європи з боулінгу серед глухих спортсменів.

В ньому взяли участь 185 спортсменів з 26 країн Європи (117 чоловіків та 68 жінок), які боролися за 6 комплектів нагород у індивідуальному, парному заліках, заліку «трійка», командному заліку, абсолютному заліку і «мастерс» серед чоловіків і жінок.

Найсильніших боулерів Європи приймав найкращий та найбільший у Європі боулінг-клуб «DREAM-BOWL» з 52 доріжками, де протягом 12 днів йшли баталії за кожну кеглю.

В порівнянні з минулим чемпіонатом Європи в Австрії рівень майстерності збірної команди України значно зріс і тому змогли вибороти 15 медалей: 3 золотих, 6 срібних і 6 бронзових.

Таблиця зайнятих командних місць командами відповідних країн на Чемпіонаті Європи з боулінгу серед глухих спортсменів 2018 року.

Боулінг люблять багато людей. Чому б не сходити ввечері, чом би не розвіятися, чому б не покидати кулі – так зазвичай формулюється причина походу в боулінг-клуб. Але мало хто замислюється про те, які непрості механізми ховаються за лаштунками боулінгу і чим відрізняється любительська гра від професійного спорту.

Звичайні гравці, приходячи в клуб, рідко зосереджують увагу на тому, що відбувається після того, як куля збила кеглі і зникла у темряві в кінці доріжки. Наступного разу вона стає об'єктом інтересу, лише повернувшись до гравця через болліфт (або «возвратнік»). Проте механіка ця дуже цікава і за ступенем складності не поступається верстатам на якомусь високотехнологічному виробництві.

Основа розважального закладу такого типу як боулінг-клуб – це ігрова зона з доріжками. Комплектація обладнання може незначно відрізнятися для моделей різних виробників, однак головний елемент залишається незмінним: пінспоттер – це дуже складний механізм, що складається з декількох тисяч деталей, основна функція якого – збір збитих кеглів і їх розстановка.

Про ведучі компанії виробники такого обладнання ми згадаємо дещо пізніше (підрозділ 2.2.).

Коли ми відкриємо непримітні двері з написом «Службове приміщення» і потрапимо в «святую святих», ми побачимо, що за декоративною стінкою, що нависає над далеким краєм доріжок, стоять в ряд пінспоттери.

Коли куля збиває кеглі, вони скочуються в піддон транспортного механізму, що нагадує широку бігову доріжку (або на жаргоні – «килим»). На деякій висоті над нею нависає планка-обмежувач (відбійник або «подушка») – впавші кеглі проїжджають під нею, а ось більш висока куля залишається. Через невеликий нахил транспортної стрічки вправо куля скочується в поворотний механізм і повертається до гравця.

Пінспоттер нагадує ткацький верстат з величезною кількістю незрозумілих з першого погляду елементів – валів, шестерень і моторчиків. Але коли починаєш простежувати шлях однієї кеглі від транспортної стрічки до вихідної позиції на піндек (майданчику на доріжці, куди виставляються кеглі перед кидком), все стає простіше. З транспортного механізму кеглі підхоплює елеватор – своєрідний ліфт з полками. Він піднімає їх нагору – в розподільний механізм (або дистриб'ютор), що нагадує покладену на бік ялинку і відправляє кожну кеглю до відповідного їй сегменту установочного столу (стіл іноді називають «човником», так як саме він опускається вниз, встановлюючи кеглі на піндек). Там же, на установчому столі, розташовані датчики, які оцінюють, скільки кеглів впало. У Brunswick вони механічні (визначають, чи на місці кегля, торкаючись до неї), а у AMF – оптичні.

Цікаво, що в кожному пінспоттері 22 кеглі – два повних комплекти плюс дві кеглі. Комплектів два – для прискорення. Поки один сортується в машині, інший вже встановлюється на піндек. Дві додаткові кеглі служать тієї ж метою: справа в тому, що кутові кеглі трикутника, номери 7 та 10, для установки повинні пройти найдовший шлях по розподільнику і часто «спізнюються», тобто через них затримується установка всього трикутника. Дві «зайві» кеглі створюють надлишок, що дозволяє прискорити процес.

Останній елемент – це прибиральник, або свіп, спеціальна планка, яка змітає на транспортну стрічку впавші кеглі і оберігає пристрій від випадкового кидку під час установки трикутника.

Куля, в свою чергу, скотившись з транспортного механізму, потрапляє під прискорювач, який представляє собою гумову стрічку, яка постійно і дуже швидко обертається. Прискорювач відправляє кулю по жолобу до гравця (сам жолоб розташований між доріжками і накритий декоративною кришкою). А на початку доріжки куля підхоплюється болліфтом і піднімається нагору.

Цікаво, що пінспоттер має чотири незалежних електродвигуни, що приводять відповідно розподільник, прибиральник, інсталяційний стіл і прискорювач куль. Чому не об'єднати їх в загальний силовий агрегат? При розподілі обов'язків зменшується знос, та й замінити маленький електродвигун в разі поломки простіше, ніж великий.

Значна кількість помилок пов'язана не тільки з внутрішніми механізмами боулінгу, але і з тим, що знаходиться у всіх на виду – з самою грою! Наприклад, чому навіть світові чемпіони з боулінгу, гравці найвищого класу, не вибивають страйк за страйком, тобто не збивають постійно всі кеглі, а найчастіше справляються із завданням в два заходи? Адже все виглядає так просто!

Ось тут-то і виявляється ряд підводних каменів. По-перше, доріжка змазана спеціальним маслом, причому не вся, а приблизно до середини (довжина змащеної ділянки визначається конкретними параметрами боулінгу і правилами турніру, а наноситься масло вручну або на спеціальній машині). Масло виконує як функцію захисту доріжки, так і спортивну: на початку кидка куля не котиться, а ковзає, як камінь в керлінгу, і лише потрапивши на незмазану частину, починає котитися. Кулі бувають різних типів, але сучасні профі в основному грають так званими спортивними кулями з реактивним покриттям, ядро яких має неправильну, хоча і жорстко регламентовану форму. Це дозволяє закрутити кулю так, щоб вона вдарила в центральну кеглю не «в лоб», а під кутом – тільки так можна зробити правильний страйк.