КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

2. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі.

3. Закон про кримінальну відповідальність, який частково пом’якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом’якшує відповідальність.

1. У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) від 19 квітня 2000 р. (Вісник Конституційного Суду України. - 2000. - № 2. - С. 29-34) зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів “полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом’якшують відповідальність особи”. Крім того, “дія закону… не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом” (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа про податки) від 5 квітня 2001 р. (Вісник Конституційного Суду України. — 2001. — № 2. — С. 19-22).

2. Виходячи з викладеного та відповідно до ч. 1 ст. 5 КК зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі — це поширення нового кримінального закону, яким скасована злочинність діяння або пом’якшена кримінальна відповідальність, на осіб, які вчинили відповідне діяння до набрання таким законом чинності.

Зокрема, йдеться про поширення закону на осіб:

1) які вчинили злочини, про які ще не відомо правоохоронним органам або кримінальна справа за якими ще не порушена, якщо з дня їх вчинення до дня набрання чинності новим законом не закінчилися строки давності (ст. 49 КК);

2) щодо яких порушено кримінальну справу, що знаходиться в стадії до-судового слідства (у тому числі справа, провадження за якою зупинено);

3) кримінальна справа яких розглядається в суді, незалежно від інстанції;

4) яким винесено вирок, що не набрав законної сили, або хоча і набрав законної сили, але не обернений до виконання;

5) які відбувають покарання;

6) які звільнені від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 79, 104 КК) протягом іспитового строку;

7) які відбули покарання, але мають судимість (див. коментар до ч. 1 ст. 88 КК).

Про визначення часу вчинення злочину див. коментар до ч. 3 ст. 4 КК. Злочин визнається вчиненим до набрання законом чинності, якщо до цієї юридичної події особою була вчинена дія або бездіяльність, що становить його об’єктивну сторону, незалежно від того, коли настали чи могли настати суспільне небезпечні наслідки — до набрання законом чинності або після.

3. Підставою зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі відповідно до ч. 1 ст. 5 КК є скасування злочинності діяння або пом’якшення кримінальної відповідальності за таке діяння. При цьому слід мати на увазі, що і скасування злочинності діяння, і пом’якшення кримінальної відповідальності можуть бути здійснені шляхом внесення змін як до Загальної частини КК, так і до Особливої. Вирішення питання щодо скасування злочинності діяння або пом’якшення кримінальної відповідальності на підставі використання підзаконних нормативно-правових актів є неможливим при застосуванні закону про кримінальну відповідальність (п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) від 19 квітня 2000 р.) (ОДУ. - 2000. - № 39. - Ст. 1662). Про поняття злочинності діяння див. коментар до ч. 3 ст. 3 КК. Під скасуванням злочинності діяння слід розуміти декриміналізацію злочину, тобто переведення законодавцем діяння з розряду злочинних до незлочинних (правомірних або правопорушень іншого виду, наприклад, адміністративних проступків).

Зокрема, скасування злочинності діяння має місце у випадках:

1) вилучення із закону певного злочину (наприклад, декриміналізація при прийнятті КК 2001 р. наклепу й образи, відповідальність за які була передбачена статтями 125 і 126 КК 1960 р.);

2) звуження змісту певної ознаки складу злочину, внаслідок чого ряд діянь, які раніше визнавалися злочином, перестають містити ознаки складу злочину (наприклад, декриміналізація вбивства з необережності, вчиненого особою у віці від 14-ти до 16-ти років, шляхом звуження ознаки віку, якого повинен досягти суб’єкт цього злочину: за ст. 98 КК 1960 р. суб’єктом були особи, які досягли 14-ти років, за ст. 119 КК 2001 р. — особи, які досягли 16 років);

3) введення до складу злочину нової ознаки, якої немає у вчиненому особою діянні (так, у ст. 218 КК 2001 р. встановлена відповідальність за фіктивне банкрутство. Однак на відміну від ст. 1563 КК 1960 р. законодавець у диспозицію ст. 218 ввів вказівку на наслідки — заподіяння великої матеріальної шкоди кредиторам або державі як умову кримінальної відповідальності за цей злочин. Тим самим законодавець декриміналізував фіктивне банкрутство, що здійснюється без завдання великої матеріальної шкоди).

4) введення до КК нових обставин, що виключають злочинність діяння (наприклад, ч. 1 ст. 43 КК визнає незлочинними діяння, що відповідно до КК 1960 р. за інших необхідних умов могли бути визнані службовим злочином);

5) розширення меж правомірного заподіяння шкоди у вже існуючих обставинах, що виключають злочинність діяння (наприклад, відповідно до ст. 16 КК 1960 р. перевищенням меж крайньої необхідності вважалося заподіяння шкоди більшої або рівнозначної, ніж шкода відвернена; відповідно до ч. 2 ст. 39 КК 2001 р. перевищенням меж крайньої необхідності є тільки заподіяння більшої шкоди, ніж шкода відвернена. Отже, заподіяння у стані крайньої необхідності рівнозначної шкоди декриміналізовано).

Про поняття кримінальної відповідальності див. коментар до ч. 1 ст. 2 КК. Пом’якшення кримінальної відповідальності полягає в законодавчому зменшенні передбачених КК обмежень прав і свобод, що можуть бути застосовані до особи, яка вчинила злочин. Пом’якшення кримінальної відповідальності має місце у випадках пом’якшення караності діяння та пом’якшення інших кримінально-правових наслідків вчинення злочину. Про поняття караності й інших кримінально-правових наслідків див. коментар до ч. 3 ст. 3 КК.

Так, пом’якшення караності діяння має місце у випадках: