Стефан Цвейг - Три майстри. Бальзак, Дікенс, Достоєвський

Усі поривання Бальзака мали б канути у звучанні натхненного імені, в одному його помислі та в єдиному уявленні – Наполеон. Перед великим садом, звідки свій початок бере дорога з Парижа, виросла тріумфальна арка, на якій були вирізьблені назви міст, що зазнали капітуляції. Але яке жахливе розчарування мало зайняти місце усвідомлення панування, що взяло гору, якщо пізніше там проходили іноземні війська. Усе, що відбувалося назовні, у світі, який сколихнули бурі, вкорінювалось у свідомості Бальзака як досвід пережитого. Він дуже рано переглянув цінності: як духовні, так і матеріальні. Юнак спостерігав за тим, як за волею вітру летять непотрібні папірці – сто- і тисяча франкові асигнації з печаткою Республіки. На золотих монетах, які перебирав у руках, він бачив то гладкі щоки страченого короля, то якобінський ковпак свободи, то профіль римського консула, то Наполеона в імператорській мантії. У час незвичайних переворотів, коли мораль, гроші, земельна власність, закони, лад чинів і звання, – усе, що було незворушним протягом століть, зробилося хитким і вийшло за межі звичного сприйняття – в епоху таких небувалих змін він, звісно ж, мав збагнути відносність усіх цінностей. Світ довкола бушував, і коли стривожений погляд намагався розглянути його, шукав над піднятими хвилями провідну зорю, образ, що був би ознакою цього стану, то в усіх припливах і відпливах подій з’являвся завше він – єдиний вершитель, який вів за собою тисячі потрясінь і вагань. Бальзак дожив ще до часу правління самого Наполеона. Бачив, як він проїжджав верхи на парад, а з ним і ті, кого створила його воля: мамелюк Рустан, Жозеф, якому імператор подарував Іспанію, Мюрат, котрого він зробив володарем Сицилії, зрадник Бернадот, – усі ті, для кого монарх карбував вінці, завойовував королівства, кого вивів зі злиденного минулого в блискуче теперішнє. В одну мить сітківка очей Бальзака спіймала живе зображення, що було більш яскравим і царственим, ніж усі його історичні попередники: він побачив великого підкорювача світу. А коли хлопчик споглядає завойовника такого масштабу, хіба ж не виникне бажання самому приборкати світ? У ті ж роки жили-панували ще двоє – один в Кенігсберзі, філософ, який перетворив колотнечу тодішніх подій на чіткі явища, другий у Веймарі, поет, який охопив світ не менш владно, ніж Наполеон зі своїм військом. Але для Бальзака це ще довго залишалося непізнаваною далечінню. Він постійно хотів мати щось ціле, ніколи не був задоволений відокремленим, вилученим: жадібно прагнув заволодіти всією розкішшю світу; ця гарячкова чванливість пробудила в юнакові передусім приклад Наполеона.

Його палке бажання осягнути світ не відразу ж знайшло свій шлях. Спершу Бальзак не може з рішучістю вибрати покликання. Якби ж він народився на два роки раніше, у 18 поповнив би лаву військових Наполеона, а потім, можливо, йшов би в атаку височинами Бель-Альянсу, під звуки англійської картечі, однак історія людства не полюбляє повторень. За грозовою негодою наполеонівської епохи прийшли літні розніжені дні. При правлінні Людовіка XVIII шабля слугувала за декоративну шпагу, воїн став придворним підлабузником, а політик – присяжним торохтієм. Тепер уже не з кулака великої дії, не з цього темного рогу достатку, підвладного долі, а зі слабких жіночих рук випромінювалися почесті та гаразди; суспільне життя ніби поглинув пісок, воно зміліло, а непорушність затхлого ставка замінила бурхливий розпал подій. Уже неможливо було зброєю захопити світ. Наполеон все ще залишався взірцем для деяких і був прикладом, що роз’ятрював страх у більшості. Зараз залишалося мистецтво – Бальзак почав писати. Проте не так, як інші: не для того, щоб отримувати грошову винагороду, розважати, поповнювати книжкові полиці, бути предметом пустих розмов; його принаджував не маршальський жезл літератури, а імператорська корона. Він починав у мансарді. Свої перші романи підписує чужим іменем, ніби перевіряючи власні здібності. Це ще не війна, а лише її імітація, маневри, та не сама боротьба. Письменник був незадоволений успіхом і тим, що, власне, писав, а тому відмовився від цього ремесла й три-чотири роки віддавав себе іншим заняттям. Бальзак працює писарем в конторі нотаріуса, спостерігає, поглинає враження, занурюються в глибини світу, а невдовзі знову розпочинає все спочатку. Одначе тепер був одержимий потужною волею, спрямованою на все. Він відчуває ту несамовиту фантастичну жадібність, яка, нехтуючи одиничним, випадковим, зовнішнім, окремим, прагне заволодіти лиш тим, що рухається великими орбітами, бажає почути, як влаштовані найбільш химерні пружини першочергових пристрастей. Нині його мета – виокремити чисті елементи з варива явищ, суму з безладдя чисел, гармонію з хаосу звуків, докопатися до самої сутності, квінтесенції життя, убгати весь світ у свою реторту й відновити його en raccoursi [1] Найкоротшим шляхом ( франц . en raccoursi) – прим. ред. . Нічого з цього всього розмаїття не мало бути втраченим, і для того, щоб надати нескінченності більш-менш завершений вигляд, щоб недосяжне перетворити в доступне для людини, існує тільки один спосіб – ущільнення. Усі його зусилля спрямовані на те, щоб узагальнити, охопити явища, просіявши їх крізь сито, у якому залишилося б все несуттєве, а просіялися тільки чисті, повноцінні форми, щоб їх потім ущільнити, вкраплювати, сплавлювати жаром своїх рук, привести їхню надзвичайну різноманітність в наочну систему, ніби так, як Лінней створює єдиний короткий огляд мільярдів рослин чи хімік розкладає незліченну множинність складних речовин на декілька десятків елементів. У цьому тепер ціль його марнолюбства. Бальзак спрощує бачення світу, аби володіти ним, а потім вливає підкорений в грандіозну завершальну частину «Людської комедії». Унаслідок процесу дистиляції його персонажі завжди типові, характерна генералізація певних множин, із якої екстраординарна воля художника витіснила все надлишкове та неістотне. Романіст добивається ущільнення, вводячи в літературу систему адміністративної централізації. Він, як Наполеон, змушує весь світ рухатися орбітою Франції, центр якої – Париж. І в середині цієї межі, у самісінькій столиці, Бальзак виокремлює багато кіл: аристократія, духовенство, пролетаріат, поети, письменники, художники, учені. З п’ятдесяти шляхетних салонів він формує один – герцогині де Кадіньян. Зі сотні банкірів він створює єдиного – барона Нусингена, з усіх лихварів – Гобсека, із лікарів – Ораса Б’яншона. Він поселяє цих людей поряд, змушуючи їх частіше стикатися й більш люто боротися одне з одним. Там, де життя продукує тисячі видів гри, митець відшукує один. У нього немає ускладнених проміжних образів. Зображує світ більш спрощено, ніж те, яким він є насправді, зате гостро, оскільки герої – це екстракти, їхні пристрасті – нерозбавлені елементи, а трагедії – суміш. Як і Наполеон, письменник розпочав із штурмування Парижа. Незабаром він захоплює провінцію за провінцією – кожен департамент направляє, так би мовити, своїх представників до парламенту Бальзака. А потім він, наче консул-переможець Бонапарт, рушає зі своєю армією на всі країни. Бальзак простує все дальше, відправляючи своїх героїв до фіордів Норвегії, у спалені сонцем піщані долини Іспанії, під вогненне небо Єгипту, на вкритий кригою міст через Березину, – усюди проникає його бажання охопити світ, простягнувшись далі, ніж воля того, хто став його великим прикладом. І, як Наполеон у перерві між двома походами створив «Цивільний кодекс», так і Бальзак, відпочиваючи від захоплення світу, сформував у «Людській комедії» моральний кодекс кохання та шлюбу, принципово резюмований трактат, і до того ж з усмішкою додав до контурів, що обмальовують весь світ його великого творіння, зухвалі арабески «Бешкетних казок». Від вельми глибокої бідності, із хиж селян він переміщується в палаци Сен-Жерменського передмістя, буває в апартаментах Наполеона й всюди зриває четверту стіну, розкриваючи таємниці зачинених домівок. Він відпочиває в наметах солдатів у Британі, грає на біржі, заглядає за куліси театрів, стежить за роботою вчених. Немає такого у світі куточка, якого б не освітило магічне полум’я Бальзака. Його армію складають від двох до трьох тисяч бійців, і справді він, чаклуючи, викликав її з-під землі: вона виросла в нього на долоні. Усі герої вийшли із небуття нагими, і він одягає їх, наділяє званнями й статками, як Наполеон своїх маршалів, потім письменник знову віднімає в персонажів дари, грається ними, стикає й під’юджує їх. Незліченна кількість пригод, розлогий простір, де відбуваються ці події. Єдине у всій сучасній літературі, як Наполеон у новій історії, – це завоювання світу в людській комедії, ця лаконічність, зосередженість земного життя, всього сущого, що міститься в одних руках. Проте така вже була мрія юнака Бальзака – підкорити все. Ніщо не може більш величавим, аніж здійснення задуму, який виник так швидко. Недарма романіст написав під портретом Наполеона: «Те, що імператор досягнув мечем, я доведу до кінця пером».

Читать дальше