Сергій Гальченко - Остап Вишня. Невеселе життя

І

Насамперед Остап Вишня подбав про створення цілком викінченої і стилізованої мистецької машкари. З цього погляду він був не просто автором. Він був ще й певним літературним типом, так би мовити «українським національним гумористом», для чого виробив собі певний викінчений і своєрідний, завершений і цільний стиль.

Що характеризувало літературні твори Остапа Вишні?

В нього були свої своєрідні: словник, техніка комічного, образи, жанр коротенької гуморески. Далі в Остапа Вишні була певно визначена своєрідна мистецька машкара, метод підходу до читача.

Отже, він сконцентрував всі засоби впливу на читача в одному концентрі й досить нехитрими засобами досягав того, що читач сприйняв його, як певний тип «коміка», якого слухаючи чи читаючи – треба обов’язково сміятись незалежно від того, що причина сміху завжди була дешева, і брутальна, і зрештою дурнувата. В цьому, власне кажучи, нема нічого нового: адже цирк завжди сміється, коли на сцену вибігає клоун і катається по манежу рачки.

Спробуємо проаналізувати наведені нами вище елементи, що в сумі складали «творче обличчя» Остапа Вишні.

1. У ОСТАПА ВИШНІ БУВ СВІЙ СЛОВНИК

Як свідчить сам автор: «Мову свою я взяв з маминої циці. Це – невичерпне джерело мовне. Зверніть на це увагу, матері, і ваших діточок ніколи не доведеться українізувати. Хто вивершив мову? Робота. Робота і вказівки А. Є. Кримського та М. П. Левицького…» («Усмішки», т. 1, ст. 170.) [5] Надалі я всюди посилатимусь на III видання «Усмішок» ДВУ 1929—930. Римською цифрою відмічатиму том, арабською —сторінку. Що сіє означає? Всі ми тепер прекрасно знаємо, що такі «мовні ідеологи» як Кримський і Левицький, були представниками саме куркульської течії української мови. В противагу не тільки мові українського пролетаріату, мові, характерний і своїми інтернаціональними тенденціями, і широким міським мовним добором слів; в противагу мові біднішої частини села, яка на одхожих промислах здобувала велику кількість нових слів і вражінь, а інтерпретації цих «мовознавств» поняття «української народної мови» було якраз поняттям мови українського куркульства. Куркульства, застиглого в своїй хуторянській обмеженості. Сьогодні, коли проблеми української радянської мови вже всім зрозумілі – вишнева декларація набуває всієї своєї одвертості: одним із мистецьких засобів Остапа Вишні було плекання куркульської мови в противагу мові українського колгоспника і пролетаря.

Ми маємо в своєму розпорядженні досить матеріалу для того, щоб детальніше розібратися в мовних установках Остапа Вишні. В III тому «Усмішок» надруковано гумореску «Вольовий способ», де Остап Вишня зупиняється на роботах комісій по українізації. В цій гуморесці Остап Вишня подає полтавчанку, що знає народну мову («Я полтавська українка… Говорю мовою такою, як чуєте… якою люди, такою і я…» (III—192) і росіянина Вадима Федоровича, що мови не знає, не цікавиться, але повивчав усі правила граматики. Полтавчанка іспиту не витримала, росіянин витримав.

Який сенс цієї гуморески? Сенс, як бачимо цілком недвозначний.

По-перше: зробити наклеп на Ленінську національну політику: мовляв, укрлікнепівські комісії занімаються виключно очковтирательством, вимагають тільки вивчати двадцять чи тридцять правил, які на завтра ж можна й позабувати: от така, мовляв, ваша радянська українізація. По-друге, мовляв, комісії Укрлікнепу протиставляють «справжньому» українству українізацію «не органічну». Остап Вишня так і пише: «Замислився я дуже: шкода мені землячки зробилося, і чого я – думаю – не комісія?» (III—221).

Остап Вишня сам розшифровує ті реакційні куркульські тенденції, що є в нього в питаннях мови: «місцева ініціатива – химерне слово, а без нього ні в сільраді, ні в кооперативі – неможна. Сказати – «почин» по-простому дуже» (II—181). Адже кожному цілковито ясно, що слово «почин» – це зовсім не «місцева ініціатива», що мовні тенденції Остапа Вишні збігаються з пропозиціями російського мракобіса адмірала Шишкова говорити замість «калоші» – «мокроступи», що мовна практика, керована КП(б)У, практика, що живе і в колгоспі і серед українського робітництва, геть знищила, перекинула догори ногами реакційні, куркульські установки Остапа Вишні і його націоналістичної свори.

На цьому короткому зауваженні щодо мовних установок Остапа Вишні можна з цим питанням і покінчити, адже націоналістичні куркульські вуха «короля українського гумору» виразно стирчать з цих двох прикладів.

2. У ОСТАПА ВИШНІ БУЛА СВОЯ ТЕХНІКА КОМІЧНОГО

Ця техніка комічного цілковито збігається з куркульською обмеженістю і некультурністю мовних поглядів Вишні.

Основа дотепу у Вишні є зниження поняття, при чому зниження саме в розумінні вульгаризації, здешевлення, опошлення. Певне поняття розчленяється Остапом Вишнею на два відтінки, або береться одразу два розуміння одного й того самого слова і т. д. Класичним прикладом для цього править початок «Літературних усмішок». «Слово «письменник» походить від дієслова «писати», а не від якогось там іншого дієслова» (IV—5). Цей, як дехто вважає, дотеп свого часу нажив великої слави Остапу Вишні, і вдячний автор щедро з того «дотепу» користався, варіюючи і повторюючи його багато разів на більшу славу своєї писанини.

1. «Писатиме, сказав батько, коли я, сидячи на підлозі, розводив рукою калюжу» (І—9).

2. «Вийде було батько за клуню:

– Гнатко. А йди но сюди! Що то ти, шеймин хлопець, повиробляв?

– То, тату, макети». (418)

3. «Коли дитина замислиться і сяде на голому місті, хіба йому дадуть як слід подумати?

Зразу ж мати пужне:

– А деж ото сів ти, сукин син! Нема тобі за сажем місця?» (І—10).

4. «Наука – скажете, така штука, що її давати комусь чи сприймати без штанів навіть краще: більш площа сприймати». (I—53) і т. д.

Ця, м’яко висловлюючись, філософія одхожого місця, гумористика пісуарів і іронія ватерклозетів смакується просто таки як тонка французька кухня. Успіхом, що межує з успіхом триповерхової лайки, порнографічної листівки, похабного анекдоту, глибоким внутрішнім цинізмом і смердяковщиною, віє від чотирьох наведених дотепів.

В слідуючій категорії дотепів Вишня похваляється брутальністю в думках незвичайною.

1. «Коли спитаєш у баби про діда чи там про прадіда, вона завжди казала:

– «Отаке стерво було, як і ти оце…» (І – 8).

2. «Розплоджується населення не інкубаторами. – Коли дасть бог уродить, у нас ця справа веселіш пойдьоть… – казав мені дядько Онисько: – з грушевого борошна не зажартуєш» (І, 32).

3. «Де в письменника талант знаходиться? Не знаю… З декотрими ж і купався навіть, і не зауважив»… (IV – 9).

Але два наведені розбори дотепів Остапа Вишні (вони називаються дотепами, скільки існувала думка про те, що все це дуже дотепно) є ніщо в порівнянні ще з двома видами гумору цього чемпіона сміху.