Сергій Гальченко - Остап Вишня. Невеселе життя
- Название:Остап Вишня. Невеселе життя
- Автор:
- Жанр:
- Издательство:неизвестно
- Год:2020
- Город:Харків
- ISBN:978-966-03-8087-5, 978-966-03-9121-5
- Рейтинг:
- Избранное:Добавить в избранное
-
Отзывы:
-
Ваша оценка:
Сергій Гальченко - Остап Вишня. Невеселе життя краткое содержание
Основою праці стали документи слідчої справи за 1933–1934 роки та комплекс архівних матеріалів із двотомної справи-формуляра на Остапа Вишню, в якій зібрані донесення понад півсотні секретних агентів спецорганів за 1922–1955 роки. В процесі слідства, яке велося методами фізичного і психологічного натиску, Остап Вишня визнав «провину»: нібито він мав особисто вбити партійного лідера республіки П. П. Постишева, за що був покараний десятирічним ув’язненням у таборах особливого режиму.
У книзі в хронологічній послідовності подаються записи із унікального документа тієї епохи – табірного щоденника Остапа Вишні – та його листи із концтаборів, де довелося перебувати письменнику. Це своєрідні шедеври літературної творчості, часто наповнені не традиційним українським, а чорним гумором страждальця-гумориста.
Публікуються і деякі літературні твори Остапа Вишні, які викликали шквал вульгарно-соціологічної критики із звинуваченнями письменника у буржуазному націоналізмі й навіть у фашизмі, а також листи та спогади його рідних і тих людей, з якими гуморист сидів в одній камері чи перебував в одному концтаборі.
Ця книга, що творилася упродовж тридцяти років, є свідченням боротьби системи із митцями, найталановитіші з яких зазнавали репресій і знищення.
Остап Вишня. Невеселе життя - читать онлайн бесплатно ознакомительный отрывок
Интервал:
Закладка:
В этих случаях при неудачном выстреле или провале стрелял следующий член каждой тертройки.
Огнестрельное оружие для выполнения терактов имелось почти у всех, а недостающее обещал достать ЗАКЛИНСКИЙ.
Верно: Оперуполномоч. IV отдела /ГОЛЬДМАН/
Грудневі дні проходили під супровід тяжких дум і надоїдливих плянів самогубства. Однак, як видно, у мене не вистачало відваги на такий поступок, хоч ця думка згодом роками мене турбувала.
У театрі відбувались проби, вечірні вистави, автори читали свої нові п'єси. Микитенко просунув свою чергову драму «Бастилія Божої Матері», в якій я удостоївся ролі офіцера білої армії, але вже не встиг її виконати.
Одного ранку, чекаючи на пробу, сидів я біля вікна в коридорі театру, коли з кабінету директора вийшла Наталія Ужвій – одягнена в котикове манто, на обличчі приманливий усміх нафарбованих уст, а під пахвою том Й. Сталіна «Вопросы ленинизма». Вона присіла біля мене й заговорила:
– Юзку! Що з тобою? Чого ти мучишся? Хіба ж ти не бачиш, що життя не стоїть на місці? Воно міняється і нас міняє? Не губи себе! Про твій внутрішній стан уже чимало розмов!
Я встиг їй тільки відповісти:
– Наталю! Не турбуйся мною… Маєш ось лектуру під пахвою. Вивчай… – коли тут вийшов директор Лазорищак, і вона знітившись попрощалась і побігла за новим начальством.
24 грудня 1933 року, бродячи увечері безцільно по Сумській вулиці, несподівано наткнувся я на Остапа Вишню з дружиною. Мабуть, кілька місяців ми не бачились. Після тяжкого нервового потрясения, яке він переніс по смерти Хвильового, Павло Михайлович майже не показувався на людях. Коли ж доводилось у справах заходити до видавництва чи деінде, він завжди виходив з дому в товаристві дружини. В той час чимало громадян не вертались додому і рідня витрачала багато часу на їх розшуки. Звичайно, всі сліди вели до котроїсь з харківських тюрем. Ось чому Варвара Олексіївна не відступала від Павла Михайловича; вона, як і багато інших жінок, бажала бути свідком того, чого людина сподівалась, але не знала, де це її настигне.
Вираз обличчя і вся постать Павла Михайловича свідчили про те, що він вибитий з колії і що нерви його натягнуті як струни. Обоє навипередки стали розповідати, як то від кількох днів за ними по п'ятах слідкує якийсь тип. День і ніч він стовбичить у них під будинком, а коли вони тільки виходять з дому, він як тінь переслідує їх.
Типи, яким ДПУ доручало морально тероризувати намічену жертву, своєю безцеремонно-нахабною настирливістю попадали в очі недосвідченому громадянинові. Кілька днів, а то й тижнів, такий індивід невідступно слідив за кожним кроком приреченого. Біля помешкання й установи, де жили і працювали майбутні підсудні, чергувались дежурні сексоти, не даючи хвилини спокою своїй жертві. Розмовляючи, я непомітно придивлявся до типа, що безцеремонно стояв на віддалі кільканадцяти кроків і не спускав свого пильного ока з нас. А тут Вишня шепоче:
– Йосипе, не оглядайтесь! Ви теж маєте ангела-хоронителя. В такому ж одязі, в чорній шапці, в плащі з чорним хутряним коміром, стоїть такий же тип, як і мій охоронець.
Нам нічого не залишалось, як попрощатись і повести далі своїх переслідувачів.
Це була наша остання зустріч на волі.
Другого дня ранком під акторським гуртожитком чекав на мене вчорашній супутник. Своїм сексотським коміром він захищав вуха і ніс від грудневого морозу і, як видно, був сповнений бажанням великої помсти за те, що я так довго не виходив з хати і заставляв його цокотіти зубами на немилосердному морозі. Він і цього разу довів мене до театру, а там уже чекали внутрішні сексоти.
Я зупинився біля таблиці розпису щоденних проб. Підійшла дружина художника Вадима Меллера, який жив у будинку «Слово», і прошепотіла, що минулої ночі забрали їх сусіда Остапа Вишню. Ґепеушники цілу ніч перевертали помешкання письменника догори дном, шукаючи доказів його контрреволюційної діяльности, і не дали сусідам очей заплющити.
1933–1943
Постанова
25 грудня 1933 р.
По делу 737
Постановление
Гор. Харьков, 25 декабря 1933 г. я пом. уполномоченного Следгруппы СПО ГПУ УССР ГОЛЬДМАН, рассмотрев материалы по обвинению гр. Остапа ВИШНИ–ГУБЕНКО Павла Михайловича, писателя, беспартийного в преступлениях, пре-дусмотренных ст. 54–11 УК УССР, выразившихся в том, что он принадлежит к украинской к-р организации, стремившейся к свержению Советской власти вооруженным путем. Руководитель повстанческой группы, вел разведывательную работу по линии Авиозавода, член террористической тройки,
нашла:
что пребывание Остапа ВИШНИ на свободе является опасным, а потому на основании изложенного и руководствуясь ст. ст. 143, 146 и 156 УПК УССР
постановила:
1. Избрать мерой пресечения способов уклониться от суда и следствия по отношению к обвиняемому Остапу ВИШНЕ содержание под стражей в Спецкорпусе ГПУ УССР.
2. Настоящее постановление направить для сведения прокурору. Арест ВИШНИ производится на основании личного распоряжения Пред. ГПУ УССР тов. БАЛИЦКОГО.
ПОМ. УПОЛНОМОЧЕННОГО СЛЕДГРУППЫ СПО (ГОЛЬДМАН)
«СОГЛАСЕН»: НАЧ. 2 ОТД. СПО (ДОЛИНСКИЙ)
«УТВЕРЖДАЮ»: ВРИД НАЧ. СПО ГПУ УССР (КОЗЕЛЬСКИЙ)
Я забыл указать, что по моему мнению, ИРЧАН за последний год выдвинулся на одно из центральных мест в УВО на Украине.
Я сужу об этом на основании тех связей, которые существуют у ИРЧАНА. Он связан с Москвой, Киевом, Берлином, Прагой, Веной и особенно тесно с Канадским УВО в лице НАВАЗИВСКОГО. Последний приезжал сюда ежегодно и последний раз в апреле 1933 года. Предлог поездок НАВАЗИВСКОГО в УССР – дела Канадской компартии.
Во время каждого приезда НАВАЗИВСКИЙ искал связи и связывался с активными членами УВО. В этом ему оказывал деятельное содействие ИРЧАН.
В апреле НАВАЗИВСКИЙ привез подарки Остапу ВИШНЕ, ХВИЛЕВОМУ и другим.
В одной из бесед НАВАЗИВСКОГО с ИРЧАНОМ в моем присутствии, ВИШНЯ рассматривая паспорт НАВАЗИВСКОГО, выданный ему английским правительством (по этому паспорту можно ездить куда угодно) сказал: «За этот паспорт я отдал бы полжизни, так как с ним можно разъезжать по всему миру».
Настроения НАВАЗИВСКОГО аналогичны настроениям ИРЧАНА.
Летом ИРЧАН, а потом НАВАЗИВСКИЙ мне сказали, что сына НАВАЗИВСКОГО предполагалось устроить в школу червоных старшин.
Необходимо добавить, что НАВАЗИВСКИЙ разъезжает по всему миру и я предполагаю, что он использовывается для связи Берлинского центра УВО с организациями УВО в других странах и в частности в УВО на Украине и, что здесь эта связь проводится через ИРЧАНА.
Читать дальшеИнтервал:
Закладка: