Сергій Гальченко - Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Пісні твої дуже гарні. Невже обидві ти сам скомпонував? «Дуда» наче мені знакома.

Не хапайся, братику, друкувати московських пóвістей. Ні грошей, ні слави за них не добудеш. Адже ж і Данте і Петрарка думали, що прославляться латинськими своїми книгами. Отак тебе морочить ся москальщина. Цур їй! Лучче нічого не роби, так собі сиди да читай, а ми тебе хлібом прогодуємо, аби твоє здоров’є!

Ось, може, перепечатаемо твої перші стихи, то за те буде й слава й гроші. Я поспитаюсь у Крузе, нашого щирого поспішника, чи не пропустив би він другим изданием «Кобзаря» і «Гайдамак»? А до того ще можна дещо прибавить.

Вовчка тобі давно послано. Яке твоє буде про його слово?

Твій душею

П. Куліш.

1858, янв[аря] 20.

С.-Петерб[ург].

Напиши мені реєстрик, од кого і скілько ти получив грошей, зробившись вольним козаком, почавши од Новопетровська. Тут збирали для тебе, і земляки з України трохи прислали. По твоєму реєстрику я б знав, у кого питать, а в кого ні, і заставив би інших одіслать тобі, бо мені здається, що вони придержують гроші про чорний твій день, думаючи, що хоть повну кишеню тобі насип, то зараз і проциндриш. Чи правда, бак, сьому, що ти такий запорожець?

Генв[аря] 23. 1858. Саратов.

Чого єси так замовк, коханий друже і приятелю? Я писав до тебе, а ти мені не одвітовав; думав я, що тебе вже нема в Нижньому, коли од Куліша одібрав звістку, що ти й досі сидиш там. Чому досі нічого не подарував із свого компоновання? Кажуть, що ти багато псалмів переклав. Я тільки й читав те, що Куліш у «Граматці» надруковав. Мене порадовала ся «Граматка», не так сама, як та думка, щоб писати для народа. Уже бо тепер прийшла пора писати не з народу, а для народа. Приходить час проснутись простому люду і розумом працьовати. Оце, коли в царськім рескрипті сказано, щоб подумать об заводі шкіл і об вихованню народа, то мусять щирі южноруси ужити тую царську милость для користі в ужитку, і подносу своєї мови і людського стану. Треба, щоб по селам учили дітвору по-нашому. А для того не досить хотіння; треба ще того, по чім учитись. А то тепер і щирий чоловік насміється з нас; от, скаже, писали, писали і повісті, і комедії, і романи, а саме головне забули. Правда, і вірші, і драми, і романи установляли мову і розвивали її, тільки тепер прийшла пора подумати про інше. Мені здається, що погляд Кулешів, хоч і добре написаний, не годиться до букваря. Єсть то більше щось поетицькеє, а народу треба тепер не лагоминков, а твердої, тривкої страви. Поезії нашої він не прийме, бо має своєї стільки, що й нам уділить на довгі віки. Тепер нам треба граматики своєї мови, короткої естественної історії, короткої географії та космографії, та короткої книги про закон, наскільки те потребно для народу. От що нам треба. Як тобі здається? А то аж смутно дивиться на ті шпаргали, що понаписували в останні роки різні співаки, такі, що одно другого дурніші. Тільки тобі – писати вірші, а другі нехай працюють, а не співають.

Прийми од мене поклон щирий, низький… не забувай мене

Н. Костомаров.

Мати моя кланяється тобі низенько.

26 января 1858.

Який там тобі нечистий казав, що я приготовив свої «Неофіти» для друку? І гадки, і думки не було. Я послав їх тобі тілько прочитать, щоб ти бачив, що я тут не склавши руки сижу. І старий Щепкін не такий, щоб він там возився по Москві з ними, як з писаною торбою. І ти оддай гарненько переписать їх і пошли старому, бо він уже знає, що «Неофіти» в твоїх руках. Овсянникова не дожидай; незабаром поїде із Пітера в Нижній приятель мій Шрейдерс, то ти і передай йому, а він передасть моєму старому друзяці. Отак зроби.

Для друку єсть у мене наготовлено на добрих дві книги: тільки перепиши та і в друкарню; але я і з цим добром не спішу, не тілько з «Неофітами». «Ян Гус» повинен буть у Василя Вас[ильовича] Тарновського, що жив колись в Потоках Київської губернії. Перероблять його або знову робить у мене щось руки не підіймаються.

Оце тілько не моє, а то вся пісня моя.

Про які там ти мені пишеш гроші? Не знаю, з яких грошей прислав мені М. Лазаревський в Новопетровское укрепление, перед виїздом, 75 карбованців. Та 150 карбованців Залеський прислав у Нижній за рисунки через Лазаревського. Та ти, спасибі тобі, 250 карбованців. От і всі гроші. І я їх не циндрю, бо думаю одружиться, обісіло вже молодикувать. Цур йому: і якщо єсть там у вас які мої гроші, то шліть їх сюди. Я возьму на їх акції Меркурьевского общества, то вони принесуть мені 10 процентів в год. Бачиш, який я господар. А тобі якийсь дурень збрехав, що я ще й досі запорожець. Брехня! Не потурай.

Вовчка твого і в очі не бачив. На кого ти його адресував? Пиши мій адрес так: в Нижний Новгород, имярек, в контору пароходства «Меркурий».

Не забувай же свого щирого Т. Шевченка.

Навчи ти мене, будь ласкав, що мені робить з руськими повістями? У мене їх десятків коло двох набереться. Затопить грубу – шкода: багато праці пропаде. Та й грошей би хотілося, бо тепер вони мені дуже потрібні. Порадь, будь ласкав, що мені робить?

Т. Шевченко.

Любимая и многоуважаемая Катерина Борисовна!

Я сам принес вам книги и принес их с тем, чтобы вы их прочитали. Но вы, не прочитавши их, прислали мне назад. Как объяснить мне ваш поступок? Он ставит меня решительно в тупик, особенно, если принять в соображение наш сегодняшний разговор. Уж не ответ ли это на мое предложение? Если это так, то я прошу вас высказать мне его яснее. Дело слишком для меня важно. Я вас люблю и говорю это вам прямо, без всяких возгласов и восторгов. Вы слишком умны для того, чтобы требовать от меня пылких изъяснений в любви, я слишком люблю и уважаю вас, чтобы употреблять в дело пошлости, так принятые в свете. Сделаться вашим мужем для меня величайшее счастье, и отказаться от этой мысли будет трудно. Но если судьба решила иначе, если я имел несчастие не понравиться вам и если возвращенные мне вами книги выражают отказ, то, нечего делать, я должен покориться обстоятельствам. Но во всяком случае ни чувства мои, ни уважение к вам не изменятся, и если вы не можете или не хотите быть моей женою, то позвольте мне оставить себе хоть одно утешение – остаться вашим другом и постоянною преданностью и почтительностью заслужить ваше доброе расположение и уважение.

В ожидании ответа, который должен решить мою участь, остаюсь преданный вам и глубоколюбящий

Тарас Шевченко.