Сергій Гальченко - Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Твой М. Щепкин.

На полях першої сторінки:

Напиши, как решишься ехать, чтобы я знал, когда мне явиться в Никольское.

На полях четвертої сторінки:

Завтра еду к Волконским и передам поручение г-жи Дороховой, которой передай мой душевный поклон.

1858.

17 генваря.

Друже мій єдиний! Чи ти угамувався вже хоч трохи з своїм бенефісом? Якщо вже зовсім упорався і маєш час неробочий, то я тебе попрошу зробить ось що.

Твоя і моя люба Тетяся Піунова хоче покинуть Нижній Новгород, і добре зробить, їй тут погано, воно тут захрясне і пропаде, як щеня в базарі. Шкода буде такого молодого добра. Я їй порадив виїхать в Харков, і воно раде виїхать, так от що мені на горенько, у Харкові нема у мене ні одного доброго і можного знакомого чоловіка, а в тебе певне єсть там такий чолов’яга. Дуже добре зробив би, якби ти йому гарненько написав та попросив од себе, щоб нашу любую Тетясю там не занехаяли. А з неї, ти сам здоров бачив, і тепер уже артистка, а що ж то з його буде, [як] попотреться та попомнеться меж хорошими та добрими людьми? Алмаз! Ей-богу, алмаз! Сам здоров побачиш, що алмаз. Воно з даром Божим, а до того розумненьке, слухняне і трудяще. І якщо Бог не поможе йому вилізти на світ Божий із цього старовірського гнилого болота, то воно так захрясне і зогниє. А нам з тобою гріх буде.

Воно тут получає 25 рублів в місяць і два бенефіса в год. А на сей год лукавий Варенцов і того не хоче дать, бо бачить, що нікуди їй, сердешній, дітись. Велика сем’я її, небогу, осіла, а то б вона і сама собі, розумна, найшла шлях-дорогу до раю. Нам колись добрі люде помагали, поможемо ж і ми тепер посильно, друже мій єдиний! Я вже написав і послав епістолію до директора Харьковского театра, а якби ще ти од себе до його вчистив, то, може б, з того пшона зробилася б каша. А воно аж плаче та просить тебе, щоб ти укрив її своєю великою славою. Зроби ж так, як воно і я тебе прошу, мій голубе сизий!

Позавчора я получив не письмо, а просто панегірик от Сергея Тимофеевича. Якби я хоч трошки дурніший був, то я б учадів од його панегірика, а то, слава Богу, видержав. Поцілуй його, доброго, благородного, тричі за мене. Та напиши мені його адрес, бо він, мабуть, забув написать мені свій адрес. Я тепер день і ніч сижу та переписую вторую часть тії самої повісті, що я з тобою послав Сергею Тимофеевичу. Як кончу, то зараз і пришлю. Незабаром получиш ти од Куліша мої «Неофіти». Тілько се така штука, що дрюковать її тепер не можна, а колись згодом її ще треба доробить.

18 генваря.

Тілько що хотів написать прощай, голубе мій сизий, нехай тобі Бог помагає, аж гульк – несуть твоє письмо од Брилкіна. Я і перо положив. Та оце вже сегодня заходився знову писать. Спасибі тобі, моє серце, за клопоти по лотереї, як збереш гроші, то пришли на ім’я Брилкі[на], у мене тепер в кишені пусто, аж гуде. Із Пітера мені пишуть, що я недовго сидітиму в Нижнем. Чи так, чи іначе, а я дальше поста не всижу. Чкурну до тебе в Никольское та й захожусь спасаться, бо мені тут нічого робить. Спасибі тобі, що пооддавав мої письма. Поцілуй ще раз Сергея Тимофеевича і княжну Репнину. А тебе цілують други твої Дорохова, Голынская, Брылкін, а Тетяся Піунова аж тричі. А я аж десять раз та все в твою розумну благородну лисину, мій єдиний друже! Ще раз прошу тебе, моє серце, напиши, до кого знаєш, в Харков. Оставайся здоров, мій друже єдиний, нехай тобі Бог помагає во всех твоих добрых начинаниях, не забувай щирого твого друга

Т. Шевченка.

Сердечне дякують тобі за портрети Брылкін, Дорохова, Голынская і Піунова. А я для себе сам колись нарисую.

19 января 1858 г., С.-Петербург.

Спасибі тобі, велике спасибі, мій милий, мой золотой Тарасе, за твой подарок: твое поличье. Ты не мог выдумать лучшего подарка, и я ему так рад, что не знаю, как и благодарить тебя.

Павла Абрамовича я увидел чрез несколько дней после его приезда и наговорился с ним о тебе вдоволь: теплая душа у него и доброе сердце.

Ты пишешь: «Дай Кулішеві купу серебром». Я не виделся с ним в последнее время; на днях побачусь и, может быть, он разъяснит мне это.

Мне передал деньги Алексей Мих[айлович] Жемчужников, живущий здесь, но об этой передаче просил его брат его Лев Мих[айлович] Жемч[ужников] (родом кацап, а душею чистый малоросс). Он теперь за границею; в последнее время был в Париже, но, кажется, уже уехал в Италию: он в душе артист, хорошо рисует и много ездил по Малороссии, для снятия видов ее.

Графиню Настасию Ивановну давно уже видел я; один раз, как-то недавно, я ездил, но она была нездорова и не принимала никого; а теперь я не дуже здоров; но, может быть, на днях заеду.

Портрет твой уже у фотографа, и как только будут готовы копии, то сейчас же пришлю тебе 4 штуки.

Не нужно ли тебе отсюда что-либо такое, чего у вас в Нижнем нет? Напиши.

Овсянников еще долго пробудет здесь; может быть, м[еся]ца два, а потому письмо адресую на твое имя.

Прощай, мой добрый друг. Будь здоров, счастлив, весел и богат.

Всею душею преданный тебе

Мих. Лазаревский.

Василь и Федор кланяются тебе. Вероятно, к тебе заходил и брат Яков (которого ты не знаешь). Он поехал на службу в Вятку, и я просил зайти к тебе, если вятс[кий] губ[ернатор] Муравьев (родной племянник вашего), с которым брат поехал, пробудет в Нижнем хоть полсуток.

21 генваря.

Мій милий друже!

Рекомендую тобі одного из нижегородских друзей моих Константина Антоновича Шрейдерса. Привітай його во имя дружбы нашей! Чи був у тебе Овсянников? Возьми у Куліша та прочитай мої «Неофіти». Вони ще не викончені. Шрейдерс швидко вернеться в Нижній, то щоб Куліш переписав «Неофіти» і дав йому для передачі Щепкіну. А ти, мій друже єдиний, купи мені Шекспіра, перевод Кетчера, і «Песни Беранже» Курочкіна. Та як успієш, то оддай і переплести Шекспіра. Оставайся здоров, нехай тобі Бог помагає на все добре, не забувай щирого твого

Т. Шевченка.

На звороті:

Высокоблагородному

Михайлу Матвеевичу

Лазаревскому.

В Большой Морской, в доме

графа Уварова.

Твої «Неофіти», брате Тарасе, гарна штука, да не для друку! Не годиться напоминать доброму синові про ледачого батька, ждучи від сина якого б ні було добра. Він же в нас тепер первий чоловік: якби не він, то й дихнуть нам не дали б. А воля кріпаків – то ж його діло. Найближчі тепер до його люде по душі – ми, писателі, а не пузатії чини. Він любить нас, він йме нам віри, і віра не посрамить його. Так не тільки друковати сю вещ рано, да позволь мені, брате, не посилать і Щепкіну, бо він з нею всюди носитиметься, і піде про тебе така чутка, що притьмом не слід пускать тебе у столицю. Тут же саме се діло наклюнулось. Так-то, брате! – Інша була б річ, якби ти докінчив Гуса. Там би тобі було де розгуляться; а папство – така ледарь, що її зневажай скілько хочеш – усяке скаже спасибі. Тут же й лицарство у тебе під боком, і васали, і слов’яни з німцями, і жидова грошовита; широка вийде поема!