Сергій Гальченко - Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Марко Вовчок, Н. Костомаров, П. Кулиш, М. Номис, Т. Шевченко.

Милостивый государь Тарас Григорьевич!

По письму твоему был несколько раз у В. А. Кокорева, но не заставал дома, наконец, застал, но у него было так много всякого люду, что мне неловко было говорить ему, а я передал все правителю дел его и просил, чтобы он напомнил ему. А прощаясь с Кокоревым, я сказал, что у меня была к нему просьба и что я все это передал его управляющему. Прошло несколько дней, я все ожидал какого-нибудь известия и, наконец, узнаю, что он уехал в Питер и что он сделал по моей просьбе – не знаю, потому что и управляющего здесь нет. Очень жаль, что не мог выполнить успешно твоего поручения. Я бы своих тебе послал, но я теперь сам без денег и потому изворотись как-нибудь: в первых числах февраля мой бенефис, и я могу тогда свои деньги отдать, а с него я получу после. В настоящее время мои домашние дела нехороши. Жена моя все нездорова, сам я болен морально, потому что подал в отставку: все это меня, старика, волнует. Хотя я и получил от директора письмо, исполненное деликатных фраз и надежды остаться при театре, но это все разрешится при его приезде. А до того я все в страдательном положении. Прощай, обнимаю тебя од души, твой старый друг

Михайло Щепкин.

Передай мой душевный поклон их сиятельствам. Моя семья все тебе кланяются.

1 декабря 1858 г. Москва.

Спасибі тобі, мій любий і дорогий земляченьку, за твої прегарнії листи до мене і до моєї Марусі, котрая, може, сьогодні там, поглядаючи на Дніпро-Славуту і читаючи твій дивнесенький «Сон», дякує тобі за його. Скучно мені дуже тут без неї, і я вже виспівую собі:

От на такі-то часи, може, й лучче жити собі єдиному, хоча на все життя наше і недобре бути чоловіку єдиному, по слову Господню. А що, якби й справді Бог поміг нам одружити тебе, бурлаку, на Михайловій Горі!.. То-то б удрали весілля – таке, що аж сині гори Дніпровії здвигнулись би на радощах; розпочав би я тоді з тобою і ту пляшечку вистоялки, що налита ще 1808 року, як мій дядько, блаженної пам’яті Ілія Хведорович Тимковський, оженився на Софії Іванівні Халанській у Турановці, на р. Шостці.

А що ти тепер мені написав, то, здається, і дивуватися нічого, що я передав тобі просьбу Аксакова Івана об твоїх вір- шах задля його «Паруса»: дурний би лоцман був, коли б не забажав і не запрохав такого пловця, як ти, споряжаючи собі нового дуба чи паруса! А що він недогадлив був, задумавши упоруч себе посадити і нас всіх, тоді як треба було спорядити особиту лаву, то не зовсім гарно, да ще ж і не так погано, щоб уже і зовсім цуратися доброго чоловіка. Недоладня дуже була і його оборона того вельможного, що збрехнув погане слівце про березову кашу – і то правда! Мені, так же як і тобі, прийшлось воно дуже не по нутру; а коли б ти бачив, як розходивсь був тут старий Михайло наш – і Господи як!.. Да знаєш що: те вельможне княжа само зроду нікому не дало і одної ложки березової каші і, мабуть, не бачило зроду, як і годують єю, хоч і наварило такого кулешу, що, як кажуть у нас, – крупина за крупиною ганяється з дубиною… Бачить, сердечний, що накоїв тривоги, да вже й кається тепер на ввесь світ і цурається од тої несмачної страви, да ще й дякує добрим і всім людям, що так проплювали на його мисочку… Поглянь же незлим своїм оком на тую добру людину і посмійся тій кумедії, як баранча між вовками і само було здумало завити по-вовчому, а далі схаменулось, що неподоба. Така поворотка на добру стать стоїть того, щоб пересердіє змінити на милосердіє. Із ким на віку не траплялось помилиться то в слові, то в ділі. От хоть би і наш гарячий… Ну, да Господь і з ним, і з тим вельможним, і з лоцманом: щасти їм, Боже, на все добре, бо всі вони хочуть добра, і рвуться на добре, кожний по-своєму його розуміючи!..

Скажи, лишень, мені, брате милий, про себе, про твої думки і пісні: чи вже ж таки справді не дозволяють їх видавати і друковати?.. Чув я, що якийсь паливода навіжений там за гряницею тобі підпакостив… Ну, да твоя ж збірка вийшла би із-під тутешньої цензури. Нехай би хоть сам ясновельможний шеф жандармів процензурував із своїми многоочитими архіянголами… Не все ж у тебе таке, що не можна пропускати; половина більша такого, що і ваш гасило Мацкевич, і московський Безсомикін підпишуть: «Печатать позволяється!». Ну, з таких невинних баранчат і нехай буде твоя збірка тепер; а що таке є в тебе, що скаче, як кізки, те нехай з Богом вилежується собі, як льон добрий! – Ой як рада б була вся Україна, да й Московщина, побачити твою ватагу; я б і в епіграф поставив над нею вівчарську пісню:

За сим прощай, мій голубе сизий! Сердечне обнімаю тебе!

Твій Максимович.

Озовись до мене хоч інколи! Був я неділі з дві нездоров.

P. S. А тії три пісні твої, що ти дав для «Русской беседы» («Вечір», «Пустка», «Муза») – чи дозволиш там печатать по прежньому твому слову? – Чув іще я, що Куліш буде видавать «Хату»: чи вже дозволеніє вийшло?.. Чи вже він і досі на мене сердиться, і не прочахнув? – А я, єй-богу, вже пересердився на його, і хоч зараз рад би подать руку йому, руку мирову, по-прежньому, од щирого серця: бо чи вже ж таки він і довіку буде дуться на мене, як легке під покришкою, бувши більш двадцяти годів мені до любові!

Да й годі!

Благородний мій єдиний друже!

Де доткнеться до користі, до грошей, то я бачу, що твоя натура моїй сестра рідна, і соромлива, і боязлива. Чого се воно так? Мабуть, того, що гроші душу холодять, а наші душі бояться холоду. Повинно буть так. Кокарєв, як я бачу, забув про мої гроші, а нагадать йому нікому, проч тебе, а ти соромишся. Я думаю ось що зробить. Напиши ти Кокарєву письмо та й адресуй його на моє ім’я з передачею. Результат повинен буть такий: я получу свої гроші и лично познакомлюся з цим замечательним чоловіком. Добре було б, якби ти так зробив, або видумай лучше.

Скажи мені, будь ласкав, що б з мене тепер було, якби був я оженився на моїй любій Тетясі? Пропащий чоловік, та й білш нічого.

Не пишеш ти мені, чи був у тебе художник Раєв з моєю новою гравюрою. І чи бачився ти з графом Алексеем Сергеевичем? Як не бачився, то побачся і подякуй йому од мене.

У нас тепер африканський актер, чудеса виробляє на сцені. Живого Шекспіра показує. Не знаю, чи поїде він до вас. А білше нового нема нічого.

Цілую твою жінку, дітей і внучаток, нехай здорові ростуть та щасливі будуть. Поцілуй С[ергея] Тимофеича за мене, і Кетчера, і Міна, і Максимовича, і всіх, кого знакомого побачиш.