Іван Котляревський - Листи

2

Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1905, кн. 6, стор. 316—317.

Автограф не зберігся. Подається за першодруком.

3

Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1900, кн. 9, стор. 94—95.

З деякими відмінами в тексті лист опубліковано вдруге в журн. «Киевская старина», 1905, кн. 6, стор. 317—318.

Автограф не зберігся.

Подається за першодруком.

Обращаюсь с покорнейшею просьбою к Ва­шему сиятельству... об отпуске меня к моей должности і далі.— Уже в першому листі з Горошина до Я. I. Лобанова-Ростовського від 12 серпня 1812 р. Котляревський, приступаючи до формування 5-го козачого полку, звертався до генерал-губернатора з проханням залишити його на посаді наглядача будинку виховання дітей бідних дворян.

Коли 5-й козачий полк був сформований, Котляревський знову просить Я. І. Лобанова-Ростовського дозволити повернутися до посади наглядача. Письменника непокоїть становище його вихованців, «оставленных теперь без должного призрения».

Перебуваючи на цій посаді, Котляревський виявив себе чуйним і вимогливим педагогом, постійно дбав про виховання у своїх учнів почуття гуманізму, любові до батьківщини, національної культури. Про зразкове утримання закладу і високий рівень виховання в ньому свідчить лист полтавського губернатора Тутолміна від 21 жовтня 1816 р. на ім'я головнокомандуючого в Петербурзі. В цьому листі зокрема говориться: «Надзирателя дома воспитания бедных Котляревского служба в настоящей должности с 3 июня 1810 года продолжаемая совершенно отлично. Его усердными трудами и благоразумием доведено то заведение во всех отношениях до возможнейшей степени улучшения, блюдя самыми действенными мерами интерес казны как при всякой издержке, так и сбережением вещей, он столько же заботлив в содержании питомцев пищею и одеянием и в самом их образовании; словом, его, Котляревского по заведению сему к пользе детей занятия соответствуют трудам истинно попечительного и расчетливого отца семейства, чем обратил во всем здешнем крае внимание к оному заведению, доказываемое искательством многих отцов помещения детей их на пансионерские вакансии сверх штатного числа определением для бедных. Я по мнению своему нахожу его, г. Котляревского достойным знака отличия орденом Св. Анны 2-го класса с алмазами» («Наукові записки Полтавського літературно-меморіального музею I. П. Котляревського», вип. 1, Полтава, 1958, стор. 40).

Плідна діяльність Котляревського як наглядача будинку Виховання дітей бідних дворян виразно схарактеризована і декабристом М. М. Новиковим (1777—1822), який у 1816—1822 рр. був управителем канцелярії генерал-губернатора в Полтаві. В листі до секретаря «Вольного общества любителей российской словесности» А. О. Нікітіна в листопаді 1818 р. він писав

«При сем долгом моим считаю препроводить объявление полтавского губернского маршала, сообщенное дворянству полтавскому и соседственных губерний, об учреждении в Полтаве благородного для девиц института, которого открытие последует в 12-й день декабря сего года.

Должно признаться, что малороссийское дворянство отлично ревностию к просвещению юношества: оно много раз предпринимало учредить подобное общественное заведение для воспитания сыновей своих, но, по разным обстоятельствам, всегда встречало препятствия к достижению благонамеренной цели. Два дома воспитания бедных, учрежденные в губернских городах Малороссии, каждый по 50 воспитанников на содержание приказа общественного призрения и по 50-ти пансионеров за весьма малую цену, приносят большую пользу, доставляя чиновников военной и гражданской службе, с достаточным уже образованием, ибо они не иначе выпускаются как по окончании гимназического курса; показывающие же отличные способности в науках или склонности к художествам, отправляются первые в Харьковский университет, а о помещении других в Академию художеств ходатайствует ныне г. малороссийский военный губернатор. По возвышению на все цен сии полезные учреждения стесняются малыми способами. Из них Полтавский дом воспитания бедных отличен во всех отношениях, чему много содействует всегдашнее почти пребывание в Полтаве малороссийского военного губернатора, обращающего особенное внимание на сие заведение и примерное усердие и попечение главного его надзирателя, майора Котляревского, известного переложением Вергилиевой Энеиды на отечественный его малороссийский язык. Чиновник сей в кругу воспитанников представляет почтительного и строгого родителя; награда трудов его напечатлена всегда на лице его, удовольствие внутреннее и одобрение совести видны во всех чертах его, и он, колико строг в управлении воспитанниками, столько ж заботлив о доставлении им удовольствия.

Таковы училища в малороссийских губерниях имеют из дворян почетных смотрителей и многие из них заслуживают отличного уважения примерным усердием своим к порученным им заведениям. Жаль только, что льстящая награда сим достойнейшим членам благородного сословия удерживает беспристрастного наблюдателя решить совершенно в пользу их безвозмездного расположения.

Сообщая теперь поверхностно по всем сим предметам, я за особенное удовольствие вменю себе сделать подробные замечания и доставить почтеннейшему Обществу любителей российской словесности в полном уверении, что предмет просвещения, как главнейший в занятиях его, сделает сведения сии достопримечательными» («Киевская старина», 1905, кн. 6, стор. 241—242).

Григорий Алексеевич — особу встановити не вдалося.

4

Автограф не зберігся. Публікується вперше за копією, яка зберігається у відділі рукописів Інституту російської літератури (Пушкінський дім) АН СРСР в архіві Д. П. Трощинського (ф. 538, оп. 1, од. зб. 75).

Трощинський Андрій Андрійович (1774 — після 1833) — генерал-майор, племінник Д. П. Трощинського. Вийшовши у відставку, мешкав на Полтавщині та Київщині, виконував різні господарчі та службові доручення свого дядька, зокрема розпоряджався витратами коштів, спорудженням будинків, сприяв влаштуванню театральних вистав у Кибинцях та Яреськах, цікавився успіхами пансіонерів, які перебували у Полтавському будинку виховання дітей бідних дворян.

Трощинський Дмитро Прокопович (1754-1829)—державний діяч, головний директор пошт, міністр уділів та юстиції. Вийшовши у відставку, у 1806—1814 та 1821 —1829 рр. перебував в с. Кибинцях Миргородського пов. Полтавської губ., брав участь у суспільно-громадському та культурному житті краю, його будинок, де часто бували майбутні декабристи, сучасники називали своєрідним центром ліберального руху. Д. П. Трощинський підтримував тісні зв'язки з діячами української культури, цікавився історією, побутом, мовою та фольклором українського народу. За його ініціативою в с. Кибинцях та Яреськах був організований театр, яким керував В. П. Гоголь-Яновський, автор ранніх українських п'єс «Собака-вівця» і «Простак». Д. П, Трощинський проявив значний інтерес до української літератури, зокрема цікавився творчістю Г. С. Сковороди, І. П. Котляревського, В. П. Гоголя.