Павел Скоропадский - Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918

Вибухи на патронному складі на Дальницькій вулиці в Одесі почалися 31 липня і тривали три дні.

Гербель Сергій Миколайович — державний діяч. Гофмейстер, херсонський землевласник. У 1903–1904 pp. — Харківський губернатор, у 1904–1912 pp. - начальник Головного управління у справах місцевого господарства Міністерства внутрішніх справ Росії; член Державної Ради.

Під час Першої світової війні — головноуповноважений з постачання продовольством діючої армії, здобув репутацію визначного організатора продовольчої справи. З 29 травня 1918 р. був представником Голови Ради міністрів при Головній квартирі командування австро-угорських військ В Одесі.

В липні 1918 р. призначений міністром, продовольчих справ після відставки Ю. Ю. Соколовського. 14 листопада дістав доручення сформувати новий кабінет, де обіймав посади прем'єра і міністра земельних справ.

«Викжель» — скорочена назва Всеросійського виконавчого комітету спілки залізничників, утвореного влітку 1917 р. у Москві. Він не підтримав більшовицький переворот. П. Скоропадський тут має на увазі утворення в управлінні українських залізниць угруповання, опозиційного до уряду.

Загальний страйк залізничників України тривав з середини липня до кінця серпня 1918 р. Роботу припинили близько 200 тис. працівників залізниць. Причинами стали несплата заробітної плати, зниження посадових окладів тощо. Згодом були висунуті й політичні вимоги. Керувало страйком Тимчасове організаційне, залізничне бюро ЦК КП(б)У. Страйк істотно перешкодив вивезенню з України продовольства і промислової сировини до Німеччини та Австро-Угорщини.

Садовський (Тобілевич) Микола Карпович (1856–1933) — український актор, режисер. 1906 р. заснував Театр М.Садовського, 1921–1923 pp. очолював Руський театр товариства «Просвіта» в Ужгороді. Зробив визначний внесок у розвиток українського оперного театру.

Саксаганський (Тобілевич) Панас, Карпович — український актор і режисер. 1918 р. заснував Народний театр у Києві. Утвердив на українській сцені соціально-психологічну драму.

Українська Академія мистецтв відкрилася в Києві 22 листопада 1917 р. Президентом Академії став Ф. Кричевський, професорами — М. Бойчук, Ф. Бурачок, М. Жук, В. Кричевський, Л. Манович, О. Мурашки, Ю. Нарбут.

1915 р. в Києві налічувалося 8 державішх чоловічих гімназій, 2 державні жіночі гімназії, 2 громадські (чоловіча і жіноча) гімназії. Крім того, працювали ще 4 приватні чоловічі, понад 20 приватних жіночих гімназій.

Влітку 1918 р. було відкрито 54 українські гімназії, на початку 1918–1919 навчального р. — 40 гімназій і 10 реальних шкіл. Усього за період гетьманату відкрито близько 150 українських гімназій.

Закон про перетворення Українського народного університету в Києві на Державний український університет було ухвалено Радою міністрів 17 вересня 1918 p. реорганізація проводилася з 1 липня. До попереднно існуючих факультетів було додано медичний.

Закон про заснування Кам'янець-Подільського Державного українського університету затверджений 17 серпня 1918 р, датою заснування оголошувалося 1 липня. Відкрився університет 6 жовтня 1918 р.

Ректором університету був обраний профссор Ф. Сушицький, проректором — Ф. Швець. Професорами (ординарними, екстраординарними, в.о. тих та інших) були затверджені: по історико-філологічному факультету — архієпископ Олексій, Г. Павлуцький, Л. Лобода, М. Грунський, О. Лук'яненко, І. Огієнко, В. Зіньківський, Ф. Сушицький, О. Грушевський, М. Пахаревський; по правничому факультету — М. Тугай-Барановський, Б. Кістяківський, Ф. Міценко, С. Веселовський; по фізико-математичному факультету — Д. Граве, І. Ганіцький, В. Лучицький, С. Кушакевич, Й. Косоногов, В. Плотников, В. Дубянський, Ф. Швець, М. Кравчук. Багато з них суміщували викладання в обох київських університетах.

Мається на увазі комплекс будівель сучасної Академії Збройних Сил України (Солом'янська площа).

Вернадський Володимир Іванович (1863–1945). - видатний учений-природознавець, доктор геології, академік. Був професором Московського університету, директором Геологічного та мінералогічного музею Петербурзької Академії Наук; член Чехо-Словацької, Паризької Академій наук, багатьох інших наукових товариств. Уславився як основоположник геохімії, біогеології та радіогеології. З червня 1917 р. жив в Україні. Очолив комісію по створению Української Академії Наук і став її першим президентом (1918–1921).

Опрацьований спеціальною комісією законопроект про утворення Академії наук був прийнятий Радою Міністрів, затверджений гетьманом 14 листопада 1918 р. і опублікований у «Державному віснику» № 73,22 листопада. 26 листопада («Державний вісник» № 75) був оголошений Статут Української Академії Наук. Па своє утримання Академія діставала крім забезпечення посадових окладів 1,5 млн. крб. щорічно на «експедиції, спеціальні досліди, витворення приборів, належне поставлення дослідів та спостережень, підготовку наукових видань і т.ін.»

Ст. 2 Брестського договору визначала кордони України«…які існували між Австро-Угорською монархією і Росією перед вибухом війни», а далі на північ «від Тарнограду загально по лінії Білгорай — Щебрешин — Красностав — Пугачів — Радин — Межирічче — Сарнаки — Мельник — Високо-Литовськ — Камянець-Литовськ — Пружани — Вигоповське Озеро. Подрібно установлюватиме гряницю мішана комісія після (згідно. — Авт.) етнографічних відносин із углядуванням і бажанням населення» (Дорошенко Д. І. Історія України 1917–1923 рр. — Ужгород, 1932. — Т. 1 — С. 424).

11 травня 1918р. до Києва прибули передставники донського отамана П. Краснова генерал А. Черячукін, який виконував обов'язки посла Всевеликого Війська Донського в Українській Державі. Дон дійсно був зацікавлений у тісних політичних та економічних зв'язках з Україною.

Наприкінці квітня 1918 р. більшовиків було вибито з Донської області. З травня П. Краснов, виступаючи від імені «Кругу порятунку Дону», проголосив державну самостійність Донської області, її незалежність від більшовицької Росії. Донське керівництво розглядало цю самостійність як тимчасовий політичний крок: після падіння більшовицького режиму Дон мав одразу вступити до складу «оновленої Росії». Під час збройної боротьби з більшовиками донське керівництво розглядало можливість тимчасової федерації з Українською Державою на основі широкої автономії, але далі розмов справа не пішла. Як самостійне державне утворення Дон проіснував до кінця 1918 р. Після відступу австро-німецьких військ з України Дон перейшов під владу генерала А.Денікіна і перетворився на одну з головних баз антибільшовицьких сил Півдня Росії.