Павел Скоропадский - Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918

Кирей Василь Тадейович (1879–1942) — військовий діяч, генерал-майор російської служби. Під час Першої світової війни виявив себе як видатний артилерійський фахівець. Наприкінці війни командував 23-м армійським. корпусом.

1917 р, — член, Українського Генерального Військового, комітету, на початку 1918 р. — начальник щтабу оборони Києва, потім — в штабі Гайдамацького коша Слобідської України.

З 1919 р. — в Добровольчій армії, начальник артилерійського постачання. 1920 р. здійснював у штабі П. М. Врангеля зв'язок з керівниками повстанчих загонів на Україні, потім очолював Військово-технічне управління.

3 1924 р. т командир артилерійської бригади Чехо-Словацької армії.

Генерал Кирей закінчив Михайлівську артилерійську академію і два класи Миколаївської військової академії, але не Належав до Корпусу офіцерів Генерального Штабу

13–17 квітня 1917 р. отаманами створюваних, корпусів було призцачено генералів колишньої російської армії: Київського корпусу — І. Мартинюка, Волинського — генерал-майора Дядюшу, Одеського — Колоді, Чернігівського — Дорошкевича, Полтавського — генерал-майора О. Осецького, Харківського Генерал-лейтенанта Волкобоя, Катеринославського — генерал-майора Васильченка. Отаманом Подільського корпусу був призначений Климонсо, але всі обов'язки фактично безперервно, виконував генерал-майор П. Єрошевич.

Рогоза Олександр Федорович — військовий діяч. Походив із старовинного роду української шляхти. Генерального штабу генерал-лейтенант російської служби. Під час Першої світової війні командував 25-м армійським корпусом, 4-ою армією на Західному і Румунському фронтах.

За гетьманату — генеральши бунчужний, Військовий міністр Української Держави. Убитий більшовиками 1919 р

Правильна: Єрошевич Петро (1870 —?) — військовий діяч Генерального штабу, генерал-лейтенант російської служби, 1917 р. командував 12-ю піхотною дивізією, з вересня -11-м армійським корпусом на Південно-Західному фронті; За Центральної Ради в лютому 1918 р. призначений командиром З'єднаного, потім 2-го Подільського корпусу, зберіг цю посаду за Гетьманату.

При перших звістках про антигетьманське повстання 18 листопада 1918 р віддав корпусу наказ про перехід наг бік Директорії. Відрядив для боротьби за Київ 6 батальйонів з 16 гарматами.

За доби Директорії — командуючий 1-м Волинським корпусом, 1-ю Північною дивізією, Групою військ.

Призови новобранців були призначені на 15 листоттада (потім перенесено на 1 грудня) 1918 р. і 1 березня 1919 р.

Сердюцька дивізія почала формуватися в червні 1918 р. Вона мала піші полки, легкий гарматний полк, Сердюцький Лубенський кінний полк та інженерну сотню. Командир дивізії мав права командира корпусу.

14 серпня 1918 р. було затверджено «Статут про комплектування війська Сердюків Української Держави й відбування служби в ньому». Згідно з статутом, старшинами в дивізії могли служити лише особи з відповідною освітою, стажем бойової служби, «належні до української нації» або ж такі, що особливо відзначилися у попередній службі.

Призовниками дивізія комплектувалася на загальних підставах, але з особливою умовою: «козаки повинні бути набрані з селян-хліборобів, які мають велике земельне господарство, причім, діти хліборобів, які належать до призиву, обов'язково повинні відповідати умові безвідлучного життя біля своїх сімей і ні в якому разі не пробувати на цей час на заробітках в місті, чи містечках; всі вони повинні бути українцями, православними»

Армія мирного часу мала нараховувати 175 генералів, 14930 старший, 2975 військових урядовців, 291221 підстаршин і козаків.

15 липня 1918 р. з приводу переводу армії на склад мирного часу було здійснено звільнення всіх старшин, які попередньо не складали іспит в обсязі повного довоєнного курсу військових училищ. Цей захід на практиці позбавив армію значної кількості національно свідомих кадрів і викликав гостру критику гетьманського уряду.

Спроба вирішити проблему дозволом таким старшинам обіймати підстаршинскі посади, зберігаючи рангові відзнаки, не зняла напруження.

За гетьманату створювалися дві Київські, Одеська і Чугуївська спільні юнацькі школи, Єлисаветградська кінна. Одеська гарматна та Київська інженерна юнацькі школи.

Юнаків (Юнаков) Микола Леонтійович (1871–1931) — військовий діяч. Генерального штабу генерал-лейтенант російської служби. Професор, начальник кафедри імператорської Миколаївської військової академії, відомий воєнний історик і педагог.

Під час Першої світової війни — начальник штабу 4-ої армії, командуючий 8-ою армією Румунського фронту. З грудня 1917 р. — в армії УНР.

За гетьманату — начальник Головної шкільної управи Військового міністерства.

За Директорії з серпня 1919 р. — начальник Штабу Головного Отамана (об'єднаного штабу Дієвої Армії УНР та Галицької Армії). 1920 р. — голова Вищої Військової Ради УНР, Генерального штабу генерал-полковник Армії УНР.

З 1920 р. — на еміграції.

Рошаль Семен Григорович (1896–1917) — більшовицький діяч, члеп РСДРП(б) з 1914 р. Учасник Жовтневого повсталая 1917 р. в Петрограді.

У листопаді 1917 р. призначений Радою народних комісарів комісаром Румунського фронту, став одним з організаторів і членом Військово-революційного комітету фронту. 8 груддя 1917 р. за звинуваченням у підготовці замаху на головнокомандуючого військами Румунського фронту генерала Д. Г. Щербачова члени ВРК фронту і виконавчого комітету VIII армії були заарештовані силами національного комісаріату на станції Соколи; 20 грудня було знайдено тіло С. Рошаля.

Краснов Петро Миколайович (1869–1947) — військовий і політичний діяч, один з керівників козацького білого руху, генерал-лейтенант російської служби.

1917 р. брав активну участь у заходах генерала Л. Корнілова. Був призначений О. Ф. Корейським командувати військами, направленими з фронту на Петроград для спроби придушення жовтневого повстання; після цих подій втік на Дон, у травні 1918 р. обраний отаманом Донського козацтва. Створив козачу армію, яка ліквідувала на Дону радянську владу.

У другій половині 1918 — поч. 1919 р. вчинив кілька невдалих наступів проти червоних військ. У січні 1919 р. підпорядкувався А. Денікіну. З лютого 1919 р. — на еміграції.

Під час Другої світової війни співробітничав з гітлерівським режимом, створював козацькі формування у складі вермахту. Був захоплений радянськими військами і страчений.

Колчак Олександр Васильович (1873–1920) — військовий і політичний діяч, один з головішх лідерів білого руху, адмірал російської служби.