Вадим Храпачев - Песенник Орбита. Выпуск 6

Літа проходять, повні втрат, але й дарів,
То через серце навпростець, то вдалині.
Сховать не можуть пелюстки календарів
Любов, любов, любов, любов,
Даровану мені навесні.
Любов, любов, любов, любов,
Даровану мені любов.

Усе змінилось — і часи, і сторона.
Усе змінилось—рідний край, земля, пісні.
Усе змінилось, та незмінна лиш одна
Любов, любов, любов, любов,
Дарована мені навесні.
Любов, любов, любов, любов,
Дарована мені любов.

Куди ви, друзі, відійшли за виднокруг?
Іще недавно ми збирались при вині.
Тепер зі мною залишивсь єдиний друг —
Любов, любов, любов, любов,
Дарована мені навесні.
Любов, любов, любов, любов,
Дарована мені любов.

Що ж, підкоряюсь невблаганним я рокам,
Віддам їм все — і темні ночі, й дні ясні.
Лише одне я— хай не просять—не віддам:
Любов, любов, любов, любов,
Даровану мені навесні.
Любов, любов, любов, любов,
Даровану мені любов.

Проходят годы, отнимая и даря,
То через сердце напрямик, то стороной.
Закрыть не могут лепестки календаря
Любовь, любовь, любовь, любовь,
Пришедшую ко мне той весной,
Любовь, любовь, любовь, любовь,
Пришедшую ко мне любовь.

Все изменилось — и мечты, и времена.
Все изменилось — город мой и шар земной.
Все изменилось, неизменна лишь одна
Любовь, любовь, любовь, любовь,
Пришедшая ко мне той весной.
Любовь, любовь, любовь, любовь,
Пришедшая ко мне любовь.

Куда вас буря унесла, мои друзья?
Еще недавно пировали вы со мной.
Теперь единственного друга вижу я —
Любовь, любовь, любовь, любовь,
Пришедшую ко мне той весной.
Любовь, любовь, любовь, любовь,
Пришедшую ко мне любовь.

Что ж, покорись я наступающим годам,
Отдам им все — и блеск дневной, и свет ночной.
Лишь одного я — пусть не просят — не отдам:
Любовь, любовь, любовь, любовь,
Пришедшую ко мне той весной.
Любовь, любовь, любовь, любовь,
Пришедшую ко мне любовь.

Говориш ти, що бачиш сни,
Немов стоїш серед весни.
Мене в пургу відвозить поїзд,
А ти безсила зупинить.
Біліють яблуні в садах,
Розрив-трава в твоїх руках.
Не кличеш ти мене з дороги.
Гірчить травинка на губах.

Приспів:
Травою сивою
Біда приплинула,
Її не сіяла,
Не берегла.
Та ось недумано,
Та ось негадано
Судьба моя травою поросла.

Коли любов була жива,—
Од слів хмеліла голова.
Слова розніс холодний вітер,
А на губах — розрив-трава.
Нащо пояснювати знов,
Що з серця травень відійшов,
Як гіркота одна лишилась,—
Не відродить словам любов.

Приспів.

Ты говоришь, что видишь сны,
Как ты стоишь среди весны.
Меня в снега уносит поезд
А ты глядишь со стороны.
Белеют яблони в садах,
Разрыв-трава в твоих руках.
Ты не зовешь меня с дороги.
Горчит травинка на губах.

Припев:
Трава печальная,
Трава прощальная,
Тебя не сеяла,
И не ждала.
Да вот негаданно,
Да вот нечаянно
Моя судьба тобою поросла.

Когда любовь была жива,—
От слов кружилась голова.
Слова унес холодный ветер,
А на губах — разрыв-трава.
Не объясняй последних снов,
Не говори последних слов,
Когда остались только горечь,—
В словах не высказать любовь.

Припев.

Сладка ягода в лес поманит,
Щедрой спелостью удивит.
Сладка ягода одурманит, - 2 раза
Горька ягода отрезвит.

Ой, крута судьба, словно горка,
Доняла она, извела.
Сладкой ягоды—только горстка, - 2 раза
Горькой ягоды — два ведра.

Я не ведаю, что со мною,
Для чего она так растет...
Сладка ягода—лишь весною, - 2 раза
Горька ягода — круглый год.

Над бедой моей ты посмейся,
Погляди мне вслед из окна.
Сладку ягоду рвали вместе, - 2 раза
Горьку ягоду—я одна.

В яскравім сяйві безлічі вогнів
Біжу, біжу — дорога без кінця.
Безмежний світ замкнувся тут мені,
Арени коло й маска без лиця.

Я блазень, Арлекін, я — просто сміх
Без імені, без долі, без журби.
Та й, зрештою, чи діло вам до тих,
Над ким прийшли повеселитись ви.

Приспів:
Ах, Арлекіно, Арлекіно,
Веселити мушу всіх.
Арлекіно, Арлекіно,
Нагорода — тільки сміх!

Виходять на арену силачі,
Не знаючи, що є в житті печаль.
Вони підкови гнуть ледь сміючись
І ланцюги рвуть порухом плеча.

Для них завжди аплодисментів шал
І на арену квіти їм летять,
Їм грають туш, вітає радо зал,
Я ж вас в перерві мушу розважать.

Приспів.

Сміюсь до всіх немов у забутті,
Але не блазень я у короля,
Бо Гамлета в безумстві почуттів
Який вже рік для себе граю я.

Здається — тільки маску я зніму,
І зміниться цей світ зі мною враз.
Але не покажу сльозу сумну,
Бо в цьому, власне, Арлекіна гра.

Приспів.

По острым иглам яркого огня
Бегу, бегу —дорогам нет конца.
Огромный мир замкнулся для меня
В арены круг и маску без лица.