Олександр Ганжур - Тиха Країна. Ч.1. Майданна казка

Про пиху, – то для них святеє,

А для народів – навпаки.

Іще патякали про гроші,

Про вигоди багатіям;

Народу – теж життя хороше,

Та згідно деяким статтям.…

ХІV

Масні слова лились рікою.

Вони позбавили спокою

Зрадливих владних паничів.

Ті засідали уночі,

Щоб якось викрутить до Згоди .

Про те, як житимуть народи,

Не думав в залі жоден звір.

Коалі в лапах той папір

Вони несли, зібравшись з духом.

Той почухрав собі за вухом,

Надалі взявся до листа…

Хоч Істина бува проста,

Проте пани її сховали,

Бо друкувати наказали

По кілька сотень сторінок.

Коалі аж вкололо в бок

Від того дикого прожекту.

Та нехтувати Зрадну секту

Він зараз же не міг ніяк:

По-перше – був в душі добряк,

По-друге – не дали б закони;

Та й від чужих Країн прокльони

Були йому не-до-ладу.

Бо, мовим прямо, на біду

Коалине сімейство нині

Держало з скарбом різним скрині

В отих Країнах,– у мінял;

Хоча патріотизм хороший

Не в’яжеться з поняттям «гроші»

(А з тим – «офшори» і «обнал».)….

ХV

По всій Країні ґвалт почався,

Бо хто на Згоду сподівався –

Коала те не підписав.

І в Зраді не один стрибав,

Та сипав до царя прокльони.

Ось глашатаї на корону

Поча́ли кликати дурне.

Бо з рук текло життя масне,

А глашатаї та музики,

Усі, від мала до велика,

Служили не своїй землі,-

Чужі заморські королі

Давно усіх собі купили.

І ті вищали, щоб за вила

Узявсь звірячий весь народ;

І щоб усім щасливо жити,

То треба поскоріш здійснити

В стіна́х дворця переворот.

"Та Згода – подарунок з неба,

Його скоріш завірить треба,

Бо буде горе на Землі.

А так – прийде ́ пора достатку,

Настане ера гри й порядку,

Радітимуть діди й малі…."

Так ситі наймити кричали

По сто разів на кожен час,

І мізки звірям проїдали

Щоб закипав народний сказ.

А хто її читав, ту Згоду ?!

Там йдеться, наче, про свободу,

Але свободу від кого?

І де це бачені закони -

Чужому пану бить поклони

Задля кредиту одного?!

І щоб нам дали ті кредити,

То треба ціну заплатити:

Дідівську пам’ять загубить.

А як прийдуть чужії па́ни,

Чи не здеруть усім жупани,

Хто краще захотів пожить?

ХVІ

Було багато зауважень.

Але ще більше було вражень

Від кількості потрібних слів,

Що лѝлися, неначе спів

У вуха тим, хто їм повірив.

І дехто аж поліз зі шкіри

Аби грудьми за Зраду стать.

А щоби зайве не читать, -

То ліпше вірити на слово,

Що прийде всім, обов’язково,

Ота заморська благодать.

Глава 3

ХVІІ

Що бракувало цій Країні…?

Пасись спокійно на рівнині

Та пий водичку із струмка;

У прохолоді рівчака

Від спеки ти знайдеш притулок;

Міцне здоров’я без пігулок

Дане Природою для всіх.

Тепер, неначе як на сміх,

Сидять тварини всі у купі;

Толочать землю як у ступі

На невеличкім «острівці».

І унизу, на всі кінці,

Уже немає і травини;

І за води бодай краплину

На пана треба спину гнуть;

Ще й сіно подадуть несвіже,

Що гумой тхне навдивовижу,

І на роботи поженуть.

Ось вам, барани і корови,

Всі соціальнії умови

Замі́сть привільних полонин.

Та й іншим звірям одробин

Вже небагато залишилось.

І те добро від вас закрилось,

Що нібито загальним є.

Тепер усе – за для корони.

За трьох голодних пан жує,

Та ще й і сипле всім прокльони, -

Мовляв, ви – ледарі єси…

ХVІІІ

Цепні, панів ворожих, пси

Царя поча́ли задирати,

І зграя Беркутів крилата

Корону захищать взялась.

На них рікою полилась

Брехня глаша́таїв зрадливих:

Що, наче, деспоти вони;

А псам скаженим ка́зок льстивих,

Не бачачи у тім вини,

Плека́ли покидьки брехливі.

Немов, то звірі особливі

Підня́лись загалом на бунт,

Проти свавілля від Коали.

Мовляв, готовий певний ґрунт,

І з тим нова пора настала

Патріотичних перемін.

Неначе кожному свій тин

Давив незміряно на груди.

«Вони ж ручні»,– кричали всюди

Про молодих страшних собак .

А ті готові за кістяк

Загризти тих, хто волю має.

І ось, почувши кров на смак,

Будь-ко́го зграя загризає,

Якщо накаже головний.

Бо в дикунів начальник свій

З даве́н безпам’ятних існує; а

При ньому й злодій – будь як стій.

Хоч клепки в голові бракує,

Та за́вжди в зграї є вожак.

Від хижаків до неборак

Цей атавізм ведеться й нині….

ХІХ

Аж ось, повилізли із тіні

Володарі скажених псів .

Вони у Зраді засідали,

Своєю статтю захищали

Всю волю гаспидських голів.

А щоб базікать добре вміти,

І зло невидимо чинити,

Безкарно ближніх обдирать,-

То їх заходились навчать

Заморські гаспиди прокляті;

І сиониської печаті

Тепер не оминуть панам

(Їх понівеченим родам).

Тварин усіх кошерна згуба

Прийшла у вигляді тризуба,

Як «герб» Країни, де жиєм.

Та звірі тим не переймались,

Бо пам’яті давно цурались;

Хотіли жити без проблем.

Та як же житимеш без болю

Якщо свободу, честь і волю

Свою ти панові віддав,

І з тим Покликання поклав

Своє до панської колоди?

Із тої бісової згоди

Поганий вийшов результат:

У пана чорт – як рідний брат,

А всій звірячій зграї – згуба.

І матінка Природа люба

Стоїть окремо від усіх….

ХХ

Було б видовище на сміх,

Коли б не стало так трагічно:

Навезли псів напівдурних,

Ті на Галявині Величній

Поча́ли з мавпами стрибать,-

За те банани роздавали;

А псів голодних розпоча́ли

Нечистим зіллям напувать.

Мавпи ́ за те старанно вили,

А пси і зовсім подуріли

І шаленіли без вини,

Бо їм пани усе прощали

І навіть скарбом пригощали,

Дарили блазнівські чини.

Тепер панів тих стало видно.

Дивитися на них огидно,

Але святії на словах.

Патріотизм в товстих вустах

Аж клекотить в безодні міри.

Та з їхньої гладкої шкіри

І жмут волосся не впаде….

ХХІ

Життя в Країні ще іде

Старим шляхом – доси́ть вигі́дно:

З печери пасовисько видно,

Живуть тварини де-не-де,

І взимку жмут трави чима́лий

Перепадає від Коали

Усім звіра́м, хто тут жиє.

Багато хто із них жує

І зайвий кус на кожне свято;

Стрижуть із хутра небагато

Коли іде розплати час….

ХХІІ

Аж, що це, – чи війна у нас?!

Країну вибухом струснуло

І димом небо затягнуло,

В корчах зайшовся весь Майдан,

Тобто – Галявина. Вулкан

Низьких подій струснув Країну.

І відтепер немає спину

Тому, що Змії почали.

Їх чорне військо повели,