Емма Андієвська - Міражі

Рівнина. Халабуди – з жовтих охів [4] Від – «ох!» .
Півкраєвиду – вибгалося – вухом.
Лад, – з тиглями – й піпетками, – комаха. Допомагає їй – гілляка-віхоть.

В думках, – сніданок – кропива, – печерник. Перефарбовують – на вохру – чорне.
Жаринами – заглибини мочарні.
Забрів до яру – й глобуси – вівчура.

Кущі найменші – поміняли – чохли.
Знов – паростки, котре – за ніч – зачахло.
Й цементні куби – на музей-садибу, —

Зі скла скульптури – вздовж стежок – оздоби,
Як міниться – й кипить – на видноті —
Світ-бульбашка, що – старт – і відліта.

Ріка. – Пісок, що – переходить – в лес.
Схил. М’язи неба – викопний молюск.
З закутин – тіней фосфоричний зблиск.
Рівнину – кроком – глиняний колос.

Вздовж обрію – споруди – де-не-де.
Нові фасади – видмухом – склодув.
Лелеки – з лелечатами – гніздо.
Хлопчина – лічить – кола на воді. —

В правиці – африканський білокрильник,
Дідок – малечій ритуал сакральний.
Кожний – на свій лад – тліну таємниці. —

Перемістились – суходоли – в оці,
Й амурчик – стріли – охляп – на – нанду.
Маля, що – й без вуздечки – світ – веде.

Світ шириться, – досяжний – ельфам – й курці.
Концерт на площі – перехід – на скерцо.
Замість хмаринок – селезінки – з коців —
В повітрі – для нових кваліфікацій.

Зі сну веранд – звисають крилані.
Упир торішній – повз басейн – лином.
Острів – у мандрах – сів – на мілину.
Ніде – й душі, а гутірка – луна.

Вздовж суходолу, – там, де – товтри, – щогли.
У скверику – краплисту нитку – щиглик.
Майданчик, де ще – діти – в горидуба. —

Спалахують – і в інший вимір – доби.
Жовтогаряче – переходить – в беж. —
Нових площин – і подмух, – і карбіж.

Приплив, – і отвори – потвори – зизоокі,
Які – пересуваються – вздовж звуку.
До них – рибалки, що – при пірсі, звикли.
Й рятують тих, що – на кілки – заклякли.

Природа – щедро – кілька зайвих ланок.
Внизу – плятани, трохи вище – клени.
Холонуть жердки, що – на оболоні.
Дві ящірки – видмухують – зі слини

І скла – склепіння і дахи вокзальні,
Що їх – на час відпусток – морозильник.
Все небо – замки, ріки – і плоти.

Дух – дійсним – й небуття – перепліта,
Мить, – й без’язике – тяму – і язик. —
Й біжить малюк, в долонці – мотузок,
Щоб наздогнати – песика – й козу.

Пала – з олії у горнятку – ґніт, —
Майже щезає, тоді – знов – мигне.
Синхронність, яка – з живчиком вогню,
Що – між світами – шпарку – як хідник.

Між формою – і наміром – розмив.
Вздовж обрію – кодолу кілька – мавп.
Поруччя. Сходи. В колі – двоє мев.
Клаптики сміху – з рештками – розмов.

Часом – туман з долин в лахмітті – каліч,
Й на тому місці – виникають – скелі.
У випадковому – й на цвяхах – зручно —

Ті, що – в обхід – галактики щорічні,
Заки – у невимовне – воротар —
Нові, – ще пуп’янки, – світи – з реторт.

Бруківка. На два боки – гордовина.
Міні-садок – на коліщатах – в ванні —
Перед каварнею. Паркан чавунний
Пильнує квітів, аж набрякли вени. —

Скрізь блискавкою, а він – ще не звик
Ловити пил, що – переходить – в звук.
Крок, – й жабками – виплигує – нове,
Й ніяк – всю прірву, що – самі дива.

Торкнувся скойки, а – з молюска – стрепет,
Й навкілля – обтрусилося – від струпів.
Хоча – згори – на линві – вниз – відерко —

Про літачок, що – до площин – подиркав
Й де вир світанків – м’якушем – хурми
Й знов – крізь віки – рука, котра – кермо.

Світ віддаляється – піщиною – в бальоні.
І вже – до мозку – загляда стеблина.